Автор: Оксана Бершадська
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-03-05 12:44:34
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Тату!

Тату... Татусю... Роки тебе трохи змінили,
Але для мене ти будеш весь час молодий.
Зморшки на скронях, і паморозь голову вкрила,
Тільки твій погляд, як завжди, веселий, ясний.

Чи пам'ятаєш, як ти підкидав аж до стелі
Доньку свою, і ловив у натруджені руки?
Як аж до школи носив їй важкого портфеля
І порибалити деколи кликав на луки...

Тату... Ти знаєш, я мало тобі говорила
Ніжні слова. А точніше - то майже ні разу.
Може, колись, забувала і рідко дзвонила,
Чи спересердя кидала болючі злі фрази,

Ти вже пробач нерозумній дорослій дитині.
В ритмі життя ми збиваємось з рідних шляхів.
Ближче від тебе нема і не буде людини,
Бо так, як ти, не полюбить ніхто й не любив.

Тату... Татусю... Татуню мій рідний, коханий!
Знай, що тебе пам'ятаю я, де б не була.
І хай проходять, минають роки за роками,
Їм не здолати моєї любові й тепла.

Таточку! Тату! Не треба ховати емоцій!
Ми вже і так розміняли немало десятків.
Дай мені руку. Вже ондечки молиться осінь.
Нам треба встигнути стати сім'єю спочатку.

История cоздания стихотворения: