Автор: Олександр Цвєтков
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-04-15 13:53:40
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

про шлях до волі

Пройшли віки, мов вишні квіт, і знову землю товчуть прочі,

їм сотні раз за сотні літ не розчинили зизі очі

на волелюбство плугарів, на неподобство поневірки;

не змили тисячі дощів з під нігтів їх криваві кірки.

Що до ланів степовику ? Що волоцюгові до мальви ?

Лише фудулію липку несе у дім і прагне свайби.

Із лайдаком не до віршів, з ним вічний бій і вічні муки,

і замість співу солов'їв дзижчатимуть гнойові мухи.

Сябра з кочівником сором - не буде ні душі, ні хати,

ось хрест тяжкий - врагів серпом з прийдешнього в минуле гнати.



Ці триста лютих, довгих літ вбивали волю, віру, мову.

Втім межі швів могильних плит їм воскресати знову. Знову

сотати радість звідусіль,  саджати хліб і жати жито

і чумакам возити сіль, і берегти любов, що вшито

хрестом в калину рушника, під сум і співи Катерини.

Неволя наче ніч пласка, Свобода скорює вершини.

Рубіж до Бога аналой, Перепустка у рай рушниця.

Не той, хто верещить герой, а в кого любонька вдовиця.

Пильнують спокій сердюки  і гетьман бачить сни, а зорі

не сплять в безсонні, навпаки, складають в небі шлях до волі.

История cоздания стихотворения: