Автор: Педченко
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2023-10-11 20:50:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

«Дякую»….

«Дякую»…. Таке просте й звичне слово, його зазвичай цілком достатньо в повсякденному житті, тоді, коли ми вдячні баристі за
смачну каву, продавцю за гарне обслуговування, дружині за гарячий смачний обід, чи тоді, коли хочемо здаватися вихованими
та ввічливими. Та як його невимовно мало, коли дивишся на синьо-жовтий стяг, що майорить над твоїм містом… Воно стає
німим, коли країна прихиляє коліна у скорботі, ховаючи своїх захисників…
І тоді, обпалене полум’ям розпачу, омите гіркими слізьми болю і втрат, просте й звичне «дякую» набуває нових властивостей і
якостей – стає матеріальним.
Воно кричить тисячами щирих дитячих голосів у малюнках та листах.
Лунає молитвами усіх релігій і конфесій у плетених браслетиках та оберегах.
Турботливо шепоче голосами матерів «Не застудись…» у теплих шкарпетках та рукавичках.
Схвильовано питає голосами дружин і наречених «Ти їв?» у пакетиках сухих борщів і смаколиків.
Шепоче голосами бабусь «Добре харчуйтесь, дітки» в пиріжках, варениках, ковбасках, голубцях…
А ще, турботливо маскує руками «павучків», зігріває буржуйками і окопними свічками, мчить на допомогу автівками,
піднімається до неба дронами, перетворюється на тепловізори, навушники, приціли та бронежилети…
І лунає «дякую» з усіх куточків світу, куди закинула війна українців, бо не хоче воно бути німим і безбарвним, Хоче щиро і
дзвінко лунати під синьо-жовтим стягом на своїй землі, для своїх захисників і захисниць. Хоче бути простим і щирим, мати у
своїй палітрі всі відтінки радості, щастя, вдячності… Бути таким, яким воно може бути лише у вільній країні, під мирним небом.
А зараз…лунає оте «дякую» тисячами голосів, поспішає в посилках, у «бусиках» та фурах, пробирається старенькими
«жигулями» по бездоріжжю, щоб  допомогти та підтримати, нагодувати й вилікувати, замаскувати й зігріти, обійняти, підставити
плече… Перемогти!!!

История cоздания стихотворения: