Давай подякуємо Богу за життя, Давай подякуємо Богу за країну, Хай допоможуть віра, правда й почуття Перетворити в Царство Боже Україну!

Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-05-14 12:37:18
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПОЕМА ПРО ІВАНА СІРКА

ПРО ОТАМАНА ІВАНА СІРКА
Легенди та бувальщини
з Сірка Івана спадщини

Історія козацтва з Яворницьким,
в поемах, які склав Павло Браницький

Повний текст поеми запитувати у автора




Вітаю браття!
                              Вам не надоїло?
Чи може в вас іще зостались сили
Про наших пращурів,
                          про козаків читати  
І в кобзаря бувальщини питати?
У нас історій –
                           як краплин у річці!
То ж попливемо
         (в хвилях по) по отій водичці
В козачій Чайці
                                   знов у ті часи
Коли вся велич духу і краси
Нащадків наших
                              по землі гуляла
Й душа козацтва радісно співала.    

То ж не проходьте повз героїв мимо
Присядемо,
                       послухаємо співи
І солов`їв,
                     і пісні кобзаря
І що повідає нам матінка земля.  
Про давнє,
                  про славетне,
                                       про минуле
У надвечір`я,
                         коли все поснуло.   
Розпалимо багаття, сівши в колі
Та поговоримо
                           про отаманів долі.
Чи знов заліземо на теплу білу піч
Чека нас знову Запорізька Січ.
На цей раз буде
                              трохи веселіше
Та й автор
                 став писати трохи ліпше.
Бо досвід – теж, таки, цікава штука…
Цить!
      Тихше!
               Хтось в віконце наше стука…
Іде кобзар…
                        «Вітаю вас, панове!  
Мені казали тут радіють з слова?...
Просили, щоб я пісень поспівав…
Багато я історій різних знав…
То про кого ж бажаєте почути?
Про того, чию славу не забути?
Яка живе у серцях і донині
Не тільки тут,
                       на рідній Батьківщині.

Тож буде наш герой, -
                                   Іван Сірко
Так склалось,
                      і козацтву повезло,
Що народився цей хлопчина
                                        на землі
Яку і досі
                           турки й москалі
Бояться як отамана Бандеру
Хай їм всім трясця в животі,
                                         й холера!
Це й правильно.
                  Хай знають супостати,
Що волю України не зламати.

Є суперечки де він народився
В Мерефі чи в Мурафі,
                                      де женився…
Нехай історики обставини вивчають
Та потім нам про те розповідають.  
А ми, що знаємо, -
                             розкажемо громаді
Й повідаємо що було насправді.
Легенди та бувальщини
З Сірка Івана спадщини.


Бувальщина перша

Так от, -
           хлопчина народився із зубами
Й за тиждень їв хлібини.
                                           Із сльозами
Дяк вибіг з хати,
                           репетуючи
                                             та з жахом,
Відмовившись хрестить дитя.
                                                Монахом    
Такого він не знав, й не зустрічав
Вважалось, -
                            такі вади вбивця мав.
Та батько хлопця, - Половець Дмитро
Сказав усім, що це - добро,
                                                не зло!
Що буде ця дитина боронить
Країну
              у скрутну й тривожну мить.
Що буде бити наших ворогів
І тут,
             і біля дальніх берегів.
Неначе знав, напевно,
                                      про майбутнє
Країни й сина,
                            праведне та сутнє.
Воно і сталося з хлопчиною,
                                                а поки
Ріс малий,
                  та завжди був одиноким.
Втікав частенько від образ до лісу
В товаришах мав і зайців,
                                              і лисів.
Одного разу
                      він на пару днів пропав
Вернувся ж з вовком.
                                Сам його тримав.
Змінились очі, погляд у хлопчини
Він міг тепер вже чаклуном у спини
Як заморочник лихо насилати
І навпаки, -
                        всю порчу відганяти.
І з того часу наш малий Іван
Став зватися «Сірком».
                                        І хто це знав
Вже не сміявся із малого,
                                                 а боявся
Такий випадок
                      далі з хлопцем стався…


Бувальщина друга

Раз повз село,
                         де мешкав наш Сірко
З десяток козаків додому йшло.
А в хлопця на нозі відкрилась рана
Побачив це козак,
                                гукнув Івана
Дістав із піхви шаблю.
                                         Притулив
До рани.
                І тим самим кров спинив.
Побачив це хлопчина,
                                    й здивувався.
І вже в селі своїм не залишався.
Пішов із козаками в чисте поле
Шукати як вони, -
                                  і щастя й долі…
Коли прийшли у Січ,
                              він став джурою
У характерника.
                             І той із теплотою
Як сина, парубка,
                              наукам тим навчав,
Щоб той
                теж козаком добрячим став.
І в перший день,
                                 Сіркові чорні очі
Хустиною закрили.
                                           Наче в ночі  
Він мав ходити так тривалий час
І відчувати все навколишнє
                                                «на раз».
А потім,
                скоро,
                                 вуха теж закрили,
Щоб чари мозку божий дар відкрили
І він навколо всесвіт відчував
Та єдність із природою пізнав.
Лежав подовгу на траві,
                                          й дивився
У синє небо,
                        де поволі птиця:
Орел чи яструб
                             в спокої кружляли
Чим вчив,
              щоб тіло й серце завмирали.    
Той вишкіл характерника тривав
Аж десять років.
                                І Іван пізнав
Всю велич й силу матінки землі.
Як добре, що були ще вчителі,
Які з давен знання передавали
Та серцем кожний подих відчували:
Птахів та звірів,
                            листя та трави,
Пориви вітру,
                          крапельок води.
Та відчували єдність всіх світів
Не маючи ні зла,
                               ні ворогів.  
Й жили лише із відчуттям свободи
З порядком вічним матінки природи.


Бувальщина третя

Всі пам’ятають кардинала Мазаріні,
Який наступником був Рішельє?
                                                В країні
Франції.
                          Але ніхто не знає,
Що був й Іван Сірко у тому краї.
Близько трьох тисяч наших козаків
У Франції,
                    у глибині віків
Проти іспанців бились за французів
Уклавши з кардиналом тим союзи.
Й отримували там чималу оплату
За те що били інших супостатів.
Так от,
             у тих
                         баталіях Європи
На найманців військових мався попит
Бо були виснаженні
                                від війни країни   
Й їх королі
                     за межі батьківщини        
Ген відправляли багатьох послів,
Щоб відшукати нових вояків.
То й гетьман наш,
               отой Богдан Хмельницький
На ті умови згодом зголосився.
І із Сірком
              у шлях важкий, неблизький
Відправив
                   у краї далекі
                                            військо.
І сталось так, що вояки Сірка
Далеко за порогами Дніпра
Здолали в битві чималу фортецю
Й іспанцям дали прочуханки й перцю.
Сірко вояків тих перехитрив
Біля Дюнкерка.
                            Та таке вчинив:
Коли в човнах
                    до бригантин підкрались
То козаки у трюмах поховались.
Побачивши,
                      що там нема нікого
Іспанці святкували перемогу.
І висадились на оті човни,
Щоб їх у порт
                         Ла-Маншу відвезти.
Враз вискочили козаки з усіх боків
Та перебили дурнів вояків.
Перевдяглись в одежу тих іспанців
Та влаштували їм криваві танці:   
На бригантинах увійшли у порт  
І мовби той кмітливий, сірий хорт
Вмить увірвались до його фортеці.
Відчувши,
                   що вони всі в небезпеці,
Іспанці,
               як в часи
                               про славну Трою  
На одинадцяте
                    у жовтні
                                    склали зброю.
…Але француз той клятий, -
                                           Мазаріні,
Хай йому трясця,
                               та стріла у спині
З козацтвом не бажав розрахуватись  
За форт отой.
                   Й почав як пес кусатись…
Надумав як Сірка арештувати
Щоб козакам грошей не надавати.
Для того підсилав йому агентів
Щоб визвати козацтво на дуелі
Та де там.
                    Наш отаман теє знав
І тим французам отаке вчиняв:
Він як чаклун морочив їм мізки,  
Щоб їм здавалось, -
                            перед ними три
Чи більше душ
                  з обличчям,
                                  мов в Сірка   
І було смішно, як у попервах  
Той шпагою на всі боки махав
Козак стояв же,
                           й гучно реготав…
А справа в тім, -
                        Сірко не знав манер
Парижу,
                 та вважав їх за химер.
Цього й хотів
                   французький кардинал
Щоб наш козак попав під трибунал.
…Один раз він образив мушкетера
На ногу наступивши кавалера.
Той мушкетер хреста намалював
- Навіщо?
                  Отаман його спитав.
- Я буду вас колоти у це місце   
- Скоріше, друзі, рак у річці свисне.  
Аніж він вдарить.
                                Дайте булаву
Й осипте його крейдою вживу.
Я буду бити вас, мусье, у ті місця,
Від ніг і до красивого лиця.
І знов Сірко здобув тут перемогу
Як характерник,
                              й дякуючи Богу.   
Так разів з двадцять
                   з ним траплялись у Парижі
Пригоди та випадки дивовижні.
Кумедна слава не була забута
І йшла за ним у радощах та скрутах.
Іще до речі, йому закидали
Що козаки за гроші воювали.
Вони ж, французи, борються за честь
У тій війні із лавою нашесть.
І знаєте,
                 що відповів Сірко,
Отим французам на їх ремесло, -
«Бо кожен у війні за те воює   
Чого йому по справжньому бракує».
…До речі,
                  хто не знає, -
                                       ті випадки,
Що мали місце із Сірком,
                                             на згадку
Поклав Дюма
                        у знаний свій роман
Коли стрів друзів
                        славний Д`Артаньян
Таке було в історії козацтва
На тому і живе славетне братство…    




ПОВНИЙ ТЕКСТ ЗАПИТУВАТИ У АВТОРА 096 3733371

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 2413

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Таких працьовитих людей ,як українці ще пошукати треба.Звісно і у інших країнах є роботящі,але українці будуть прикрашати свою оселю, не зважаючи ні на що. Хоч і анекдот, але у кожному жарті є частка правди.
Рецензия от:
Євгенія Хочинська
2024-03-28 16:58:09
Я так розумію, що вірш не про вас. Якщо судити з ваших віршів, то енергії та пороху ще достатньо. Дякую.
Рецензия от:
Федчук Евгений
2024-03-28 16:55:46
А таки, справді, під мелодію вальсу гарно звучить. А скільки життєвої мудрості?! Дякую.
Рецензия от:
Федчук Евгений
2024-03-28 16:53:50
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.