Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-03-04 13:24:16
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Бувальщина "РОЗМОВА" із поеми КОЗАЦЬКІ БУВАЛЬЩИНИ

Подякувавши
                  за любов хрестову,
Голота мав з пресвітером розмову.
«Слава Ісусу!», –
                    Мовив наш козак.
Перехрестився, поклонився в знак
«Навіки Богу слава!», –
                           мовив піп.
«Щось ти, козаче,
                      наче трохи зблід.
Розказуй, що бентежить,
                           що болить?»
«Душа страждає»…
                 «Всіх Господь навчить.
Бо слово Боже,
                     як вогонь в пітьмі.
А ти коли сповідувавсь мені
Останній раз?
                  Мабуть, на Покрова̀?
Чи пам’ятаєш ти мої слова? –
Всяк знайде правду
                     у Святім Письмі.
Де той псалтир, що я давав тобі?
А чи хоч раз його ти відкривав?
І слово Боже скільки раз читав?»
«Читав не раз
                 і в радості, в журбі.
Перевіряв на друзях, на собі».
«І що пізнав?»
                    «Так заповіді ті
Не віднайти в буденному житті!
Про мир та злагоду,
                   про віру та любов,
Про Божу милість,
                   про молитви знов…
Бо де ж вони та віра і той мир?
Протерті жупа̀ни уже до дир.
Розповідайте, батьку, про любов
Поки чужинець п`є із серця кров!
Ми все воюємо…
               А правди геть нема,
Бо в серці інших править сатана.
Яка любов до клятих ворогів?
Чи є в них Бог?
               Чи треба цій землі
Така ненависть,
                    лють та боротьба?»
…«Жорстокі в тебе, парубче, слова!»
«І що із тим робити мусить Бог?», –
Голота свій завершив монолог.
…«Так,
         бачу синку,
                        в тебе є душа.
Але вона, мов вітер, поспіша.
Стріла із лука в ціль не доліта
До поки не тренована рука.
А твердість її буде лиш тоді,
Коли побачиш Бога у собі.
Коли сягнуть думки твої за край
І серце взнає: пекло це чи рай.
Підемо синку,
                    покажу тобі
Що є міць духу в серці й в голові.
Ось бачиш, друже,
                 той товстенний дуб.
Стріляй у місце де білявий зруб,
(Стріла попала зразу точно в ціль).
Ти молодець!
                  Та це не диво всім.
А спробуй-но тепер на камінь стати
Та ще раз пострілом
                 оту ж стрілу дістати!»
Голота став на камінь
                          й похитнувсь:
«Ну, звісно, це не кінь,
                          та я навчусь».
Він натягнув щосили добрий лук, –
Стріла попала поруч в твердий сук.
«От бачиш!
              А тепер іди сюди,
Ставай на край обриву і зведи
Свій лук хоча б на гілку де стріла.
Голота вистрелив…
          Стріла повз дуб пройшла…»
От бачиш, синку!
                      Де подівся дух?
Коли стріляв ти у білявий зруб,
Ти справно вцілив,
                       бо те діло знав.
А з каменя (дива!) –
                    ледь-ледь не впав»
Я не кажу вже про останню мить:
Ти сам не знав,
                    чи точно долетить…
Так і в житті й у вірі:
                          Бог за нас
Старається й піклується всяк час,
А ми ще кволі духом в вірі тій,
Бо не вивчаємо правила святі.
Де сказано, що Бог –
                     це три початки:
Отець небесний,
                    Син
                          і Дух святий.
І ми,
        як його діти та нащадки,
Теж частку Божу маємо в собі.
Любов, надія й віра – наша сила,
Бо тільки з ними
                      вдасться подолать
Всесвітнє зло
                  і зажити щасливо,
Як Бог давно
                   всім нам заповідав.
Хоча, у кожного із нас –
                                 своя дорога:
У бусурмана, ляха й москаля.
Як діти
           ми разом йдемо до Бога
І в нас єдина в небесах земля…
Пригадуєш,
               як той Мойсей в пустелі
Водив народ аж сорок зим і літ,
Допоки не знайшов для них оселі? –
Ось так і нам шукати Бога слід!
Пройти повинні, може, сотні років,
Перш ніж у кожного
                        у серці та в душі
Не з`являться любов,
                        довіра,
                                 й спокій
Серед зневіри,
                       чвар та метушні.
Творцю сім днів
               для того знадобилось,
Щоб сотворити нас і Божий світ.
Він всім нам грішним
                    дав нагоду вчитись
Й виконувати Божий заповіт.
Ці правила прості та зрозумілі,
Їх кожен знає,
                   та не всяк вжива.
У заповідях Божих – наша сила
Й такі потрібні кожному слова!
Такий вже шлях:
            краплинка до краплинки,
За кроком крок,
                     ми мусимо іти,
Щоб у собі
           та в ближнього
                               частинки
Творіння Божого
                    й любові віднайти.
А скільки йти по тому шляху нам,
Не знаємо, мій синку,
                        час покаже.
Бог допоможе,
                  але мусиш сам
Дійти до суті,  
                  Біблія ж – підкаже…»

Голота посміхнувся,
                          помолився.
Подякував попу, перехрестився.  
Й пішов у курінь
                  до братів та друзів,
Що таборилися
              в осіннім теплім лузі.

История cоздания стихотворения: