Давай подякуємо Богу за життя, Давай подякуємо Богу за країну, Хай допоможуть віра, правда й почуття Перетворити в Царство Боже Україну!

Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-07-15 15:07:18
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

БУВАЛЬЩИНА ПРО СТЕПАНА БАНДЕРУ (початок)

Народ, що нацією прагне називатись
Та має на меті не підкорятись
Ціпкам, кайданам, - має зрозуміти,
Що головне: то це майбутнє й діти.
І все зробити за свого життя
Щоб щастям в них наповнилось буття.
Але яким той має бути задум
І та дорога, щоб не йти позаду
В історії земних цивілізацій
Щоб бути серед кращих в світі націй?

Завдання не з простих…
                   Так, так,
                               погодьтесь
Тут треба мати силу волі й гордість,
Натхнення й мудрість, віру та чесноти
Та не цуратися чернечої роботи.
А головне, - сповідувати милість,
Щоб вороги любов`ю отруїлись.

Здивовані?
              Тож, разом поміркуйте
Та серед недругів та друзів порахуйте
Хто десять Божих заповідей знає
Та у житті щоденному вживає?
А це – програма, щоб там не казали,
Щоб люди людяність свою не забували
Бо дехто хоч і виліз із печер
Нагадує тварину й дотепер.
Грішу тут я…
                 Бо іноді тварина
Поводиться за краще ніж людина.
До чого я веду оцю розмову?
Ви бачите самі.
                   Бо Боже слово
Ще не до всіх нас
                    В молитвах дійшло
І тому царство Боже не прийшло.
Бо якби тії заповіді знали
І у житті буденнім поважали
Любов прийшла до серця…
                           І в країні
Не відбувалось розладу й руїни.
Немає їх
             у сім`ях,
                          де любов
Бере початок з віри й молитов,
Де з малечку дитя шанує Бога.
Тому в майбутнє праведна дорога
Дитяче серце згодом приведе
І царство Боже він в душі знайде.
В думках своїх порине він у мандри
Де він, його сім`я, і вся громада,
Країна, -
          зможуть щастя відшукати  
Щоб в темряві віків не заблукати.
Можливо й нам відкриються ворота
І ми прокинемось від сплячки та дрімоти.

Ось ми і підійшли до того дійства
Яке разом із нами в товаристві
Для вас відкриється через яскраву постать.
Бувальщини запрошують у гості…

Герой оповідань – Степан Бандера:
Наш прапор боротьби,
                           та правди ера.
Взірець для нації, що житиме в віках
В піснях та віршах, книгах, у думках.
Який заповідав за волю битись,
Та ворогам ніколи не коритись.

Дух волі, незалежності, свободи
Є притаманним нашому народу
З часів Січі.
                І він живе й донині
У кожному куточку України.
Любов до неньки, зораного поля,
Садах квітучих,
                 до Дніпра та моря
Чарівної червоної калини,
Дубів розлогих, квіту горобини.
Оспівана любов здавна віками
В думах Шевченка,
                в піснях козаками,
Полита кров`ю сотень поколінь
З церковним дзвоном, храмових молінь.   
Й завдячуючи пращурам - героям,
Що не могли сидіти у покої:
Іван Сірко, Іван Богун, Мазепа,
Нестор Махно, Косинський та Бандера
Симон Петлюра…
                      Всіх їх не злічити
Та в цій поемі не оголосити.
У всіх у них була ота любов  
Й ненависть до кайданів та оков.
Із закликом за віру й правду битись
Любові й волі змалку треба вчитись.

Але почнемо розповідь ми з того,
Звідкіль взялася та любов до Бога
В маленького Степана, що ізгодом
Вказав дорогу нашому народу      

Служіння Богу було у крові
В його родині.
                 Всі були святі.
Отець Андрій та мати Мирослава
Аж восьмеро дітей в родині мали
Степан був другим.
                       Мав сестер, братів,    
Що теж загинули від рук своїх катів.
Їх праведні, важкі, славетні долі
Теж заслуговують пошани як героїв,
Що згинули за Україну й віру
Заради щастя, волі, правди, миру.
Нажаль зарано батькова дружина
Цей грішний світ і землю залишила
Зосталися у батька дітки й думи
Але на час було сидіти в сумі,
Бо вчити мав малечу та глядіти.
Росли в любові й виростали діти.
Батько Андрій завзятим був та добрим
Завжди знаходив слушне, мудре слово
Служив у церкві, був взірцем громади
Мав честь обранця у Народній Раді.
Прославився за чесність та за мудрість
У багатьох випадках мав за мужність
У вічі завжди правду говорити
Сповідував як чесно людям жити.
Про школи дбав,
              просвітництво для бідних  
Поводився серед громади гідно.
Збирав пожертви сім`ям без домівок,
Навчав при церкві паству, молодь, діток.
За лікаря йшов пішки сам до хворих
В громаді був між добрих та хоробрих
Тож де б не був, - повагу мав та шану
Як личить в українців отаману.

Але, нажаль, жорстоким був той час
І він родині завдавав не раз
Страждань та мук.
                 І часто так траплялось
Що діти без батьківства залишались.
Андрій Бандера двічі був в тюрмі
Страждав за віру й погляди свої.
Так, в двадцять восьмому
                     він правив панахиду
За Січових стрільців,
                    на їх святих могилах.
В присутності трьохсот парафіян  
Молився за спочилих, душу й стан.
Та був заарештований за це
Але, то, друзі, було ще не все…
В тридцятому стрічав Митрополита
Шептицького…
                Був до крові побитий
Та кинутий за грати.
                           І пішло…
Знущання, кривда, біль.
                             Усе було…
Громада його взяла на поруки
Та не скінчились для Андрія муки
Поневірявся він з родиною по селах
Життя було похмуре й невеселе.
Та на завершення, якраз, перед війною  
Нкведисти, не залишивши в покої
Андрія – батька, кинули за грати
Де згодом на його чекала страта.  
Був звинувачений за те, що правив служби
В державі, де попи й церкви «не нужні»
Назвали «контрою» та довго катували
Допоки його в певний час не стало.    

Але це було згодом…
                          А допоки
Жила родина,
                   Йшли місяці і роки.

Тож мав від Бога батько поцілунок
Коли на перше січня,
                            у дарунок,
Отримала сім`я мале дитя, -
Сина Степана – гарне немовля.

Йшов дев`ятьсот дев`ятий…
                              Сніг довкола
Кружляв Старим Угринівим по колу
Змальовуючи в срібле цю місцину
Під Калушем, - Бандерів батьківщину.
Пологі мальовничі білі гори
Підкреслювали кожен двір в господи
І всі охайні старенькі хатинки
Стояли у вбранні як ті ялинки.

У церкві вогник сяючи світився
Отець Андрій у покуття молився.
Просив у Бога дарувати щастя
Своїй дитині, й мирного заняття.
Степан був для сім`ї жаданим сином
Чекав на нього батько…
                               й Україна…
Чекала його аріїв земля.
Тоді ніхто не знав, що немовля
Як кістка в горлі стане ворогам
Полякам, німцям, москалям, жидам
Точніше не самим отім народам
А їх зухвалим, панівним свинотам.
Усі вони не хтіли, щоби воля
Знов повернулась в українське поле
Щоб наш народ облишив те ярмо
В якому ми і досі живемо.
А поки наш Степан поволі ріс
І долю любого синочка справно ніс.
Та не простим було його життя
Із болі й мук складалося буття.
Дитям невиліковну мав хворобу
Яка звалася ревматизм суглобів
Тож, через біль
                    не міг як діти гратись
І серед підлітків у іграх позмагатись.
Ходив-бував такий собі «бандера»
Та з нього кепкували всі даремно
Бо прізвище, з іспанської як «прапор»
Перекладається на нашу.
                                Треба знати,
З слов`янських мов трактується «тюхтій»
Або «товстун»,
                   та справа тут не втім…
Погляньте на своє, - будьте здорові!   
Яке це має значення, панове?
Бандера – прапор нам усім й без того.
За те, що нам залишив в спадок слово.

От він і мав всім друзям довести
Що він заради справжньої мети
Готовий біль тілесну підкорити
Тортурами, знущанням тіло вчити.
Не раз його виймали із петлі
Як вішався.
                Бува на самоті
Собі то пальці, то долоні, руки
Стискав поміж дверей, стерпівши муки.
Втішав синочка батько.
                              Та дарма…
Бо знав Степан: знущання та тюрма
Його чекають.
                   Він той шлях здолає
Аби Вкраїна зажила у раї.

Отець Андрій був настоятель церкви
З землею, що при ній,
                    приймав пожертви,
Частенько залучав до праці паству
На допомогу бідним (без лукавства).
Народ збирався часто у громаду
На поміч іншим.
                      Будували владу
Та завжди як духовний опікун
Втішав страждалих.
                     Був капелан ОУН.

В греко-католицькій сім`ї,
                            у товаристві
Любили й цінували українське:
Обряди, звичаї, вірші, пісні та танці.
Ходили в українській вишиванці.
Чималою була бібліотека,
Тож праці Аристотеля, Сенеки
Та інших, були завжди під рукою
Любив Степан читати про героїв.

Але хлопчину вразили не книги,
А долі тих, хто за свободу згинув
Не раз через село, в якім родина
Жила,
        пройшла війна
                         хтось був убитий.
Але не в шанцях чи отих окопах
Були жорстокі битви за свободу
Тих, хто себе свідомо не жалів
Й боровся всім, що знав,
                            любив
                                   та вмів.
Не раз збирались у батьківській хаті
Й заводили розмови: як шукати
Шлях визволення для свого народу
Ті, хто сповідував на правду та чесноти.
Степан, бувало, потай прислухався
До тих розмов.  
                 Та, звісно, переймався
Тож, вразила малого до душі
Жорстока сповідь від товаришів
Почув він, як одну просту дівчину
Замордували…
                  Били в пах та спину
Вона ж у животі носила скарб  
А звали її Ольга Бесараб.
Забили її до смерті кати
Щоб та зізналась у своїй меті
Шпигунства у Союзі Українок
Проти поляків, в користь України.   
Не витерпівши допитів, страждань
Вона повісилась на гратах без вагань.
На шиї був український рушник
Шануємо ми подвиг цей повік.

Почув Степан цю розповідь в п'ятнадцять
І розпочав відтоді гартуватись
Так, що дитячі то було забави
Порівняно із тим, які чекали  
Ще молодого хлопця трохи згодом
Вже не по віку дії та пригоди.

Рік вісімнадцятий був сповнений подій
Державотворення по всій Галичині.
Вся Західна страждана Україна
Борола самостійність,
                           і Угринів
Теж формував озброєні загони
З простих селян, які тримали зброю.
А злука ЗУНР та УНР  
В одну державу,
                     мала для Бандер
Та українства знакову подію:
Об`єднання в єдину Україну.
Це відбулось у січні,
                          а у травні
Поляки за підтримки військ Антанти
Пішли у наступ на більшовиків
Як панство на своїх бунтівників.
Тож, українці мали відступати
Сім`я вже зібралась переїжджати
Й осісти у Ягольницях,
                             де мати
Степна, - Мирослава мала брата.
Та, згодом, окупація поляків
Місцин Чорткова, мала повертати
Сім`ю Бандер
                ізнов
                     в Старий Угринів.
Але далеко було ще до миру.
В це час,
           як капелан,
                           батько Степана
Боровся з українства ворогами  
Вів боротьбу з московським військами  
Та одночасно із більшовиками.



РЕДАГУЄТЬСЯ.....СЛІДКУЙТЕ....ДАЛІ БУДЕ...

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 2381

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Гарна Ваша весна ,Валентино. Нехай буде мирною, теплою, тихою.
Божих благословінь Вам ,натхнення!
Дякую щиро!
Рецензия от:
Людмила Варавко
2024-03-28 10:45:29
Душевно та відверто Лесю! Бажаю тобі прощення!
Рецензия от:
Мишигас
2024-03-28 10:18:48
Сонечко моє, ти знову поряд,
погляд зігріваючий ловлю.
Аж до краю повнить насолода,
бо тебе я сонечко люблю.
Рецензия от:
Тимошенко Олександр
2024-03-28 10:03:11
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.