Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-06-24 12:02:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПОЛТАВСЬКА БИТВА (уривок із поеми про Петра Калнишевського)

У ті роки Московія зухвала   
Про перемир`я з турками уклала
Тридцятирічний знаний договір.
А із литовцями –
                      на двадцять років мир  
Було підписано із турками.
                                  На милість
На певний час три царства причаїлись,
Готуючись до нової війни.
Немовби би кляте військо сатани.

Вона і сталась
            між московським
                       й шведським царством  
Бо неподільними лишилися багатства
Які знаходились у землях українських
Що для загарбників отих
                             були сусідські.
Козацтвом керував тоді Мазепа
Який з Петром,
                     мабуть так було треба,
Фортецю Київську в два роки збудував
І перший камінь у її заклав.
Укріплювали підступ городища
Щоб неможливо було теє місто знищить.
Але наш Гетьман бачив всю підступність
Царату Петра Першого,
                               та тупість
Й те гноблення народу,
                              хижі плани
Які Московія для українства мала…
Ось що писав Мазепа до старшини
Про лють царів до неньки України.

Грамота Івана Мазепи полковнику Скоропадському: Жовтень 1708 року.
«Московська потенція вже давно має всілякі наміри проти нас, а
останнім часом почала відбирати у свою область українські міста,
виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти
своїми військами.
Я мав від приятелів таємне застереження, та
й сам ясно бачу, що ворог хоче нас — гетьмана, усю старшину,
полковників і усе військове начальство прибрати до рук у свою
тиранську неволю, викорінити ім'я запорізьке і звернути
усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному
рабству.
Я дізнався про це і зрозумів, що московська потенція вступила до нас не
заради того, щоб
нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством
винищувати нас.
І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію
шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського
тиранського ярма і поверне нам права
нашої вільності...»

Останню краплю дали три події
Які вчинили кляті лиходії:
Петро ввів в Київ власний гарнізон,
І склав свій узурпаторський закон
Для українства.
                      За яким всі люди  
Й козацтво
               мали воленьку забути.
Та підкорятись повністю царату,
Який калічив всю козацьку владу.    
Мав призначати гетьмана й старшин,
Та збільшував податки для дружин.   
Та головне,
                        що цар Петро хотів  
Щоб Меншиков на трон гетьманства сів.
Тим часом, Карл XII із військом
Вже підійшов до московітів близько
Та з Польщею уклав мирну угоду
Поставивши нового воєводу.
Ліщинський Августа на троні замінив
З яким Мазепа довгий час дружив,
Та врешті решт,
                    став під знамена Карла.
…Сприйнявши це за зрадництво зухвале,
Петро із Меншиковим знищили Батурин
Спали все,
               та зруйнували мури
Вбивали тисячами всіх: жінок, дітей.
Лилася кров та сльози із очей.

Так знищили гетьманську столицю
Й пограбували козаків скарбницю.
А потім вихвалялися, прокляті,
Що так надалі буде в кожній хаті.
…Якби не зрадник міста -
                                Іван Ніс
То не було б ні крові, ані сліз…
Не справдились Мазепини надії,
Щоб в козаків столицею був Київ.
І вольності козацтва утекли
Немов водиця із Дніпра ріки
Разом із кров`ю.
                      Та про волю думи
Бурлили й в мене.
                       Та на час поснули.

…Я юнаком у ті часи ще був
Все бачив,
               та нічого не забув.
Ні кривд, ні зрад,
                        але ще сподівався,
Що нашому народу з часом вдасться
Здобути волю,
                    мати славну долю,
Зорати битв омите кров`ю поле  
Та де там…
                  Війни й лихо не минали
І люди один одного вбивали.
Нажаль і браття наші розділились
Хто із Мазепою зоставсь на Божу милість
А хто залишився царю Петру служити
Немов хотів серед рабів пожити.

На рік де`вятий
                      знову в тяжкій битві
Зійшлися шведи з царством московітів.
Незламний Карл,
                       мов снігова лавина
Йшов по Європі, доки тут не згинув.      

Петро боявся Карла мов химеру.
Пропонував йому із тричі раду й мир
В обмін на порт у моря.
                          Та все ж першим
Таки наважився під Ворсклою на бій.
Біда у тому, що в цей час козацтво
Тут розділилось військом
                                з двох сторін.
Одні із Карлом та Мазепою зостались
А решта москалям дала уклін.
Позбувся булави Мазепа-гетьман
Цар Скоропадському віддав козацьку владу
І в битві піл Полтавою у червні
Бог поділив козацьку всю громаду.
За московітів тисяч п’ятдесят   
Драгунів та козаків воювало
За Карла тисяч сорок всіх солдат.
Та в Петра Першого гармат було чимало.

Спочатку Карл тримав в облозі місто
І думав, що Петра вже переміг
Та той собі обрав зручніше місце
Для бою.
             Та здолати Карла зміг.
В оточені лісів маленьке поле
Не дало змоги шведам розгорнутись.
Москвини притискалися до Ворскли
Та поробили для гармат редути.

Облога ще в Полтаві залишалась
Мазепа прикривав обоз та фланги
Щоб захистити всі тили у Карла
Та Бог не дав здійснитись його планам.
Поранений напередодні битви
Сам Карл не міг вже військом керувати
І всі його надії та молитви
Розбились
             через
                      москалів гармати.
Та ще й калмицький хан з імям Аюк
Вчинити мав для короля каюк…
Дізнавшись про підмогу русам ханів
Король не став чекати бусурманів
І наказав на ранок виступати  
Щоб враже військо швидкоруч здолати.
Пішла у наступ короля піхота
За ними слідом –
                        чимала кіннота.
Їх стріла кавалерія й редути
Із генералом Меншиковим лютим
Катом,
          в якого
                     руки у крові,
Й біда пішла по батьковій землі.  
Йому тут шведи дали прочуханки
Він відступив кіннотою спочатку,
Та потім залпи із рушниць й гармат
Перетворили шведів в м`яса шмат.                                                  
Упландський полк
                        мов купа дров лежав
Неначе хтось їх мертвих накидав.
І Карл був вимушений, -
                           (хай йому вже біс),
Відвести військо в Будищанський ліс.
Тут почалась гарматна стрілянина
З обох боків.
                  Й висів на волосині
Тієї битви справжній результат
Та Карл, не боячись отих гармат,
Скакав знов вершки браво на коні    
Немов народжений у битвах та війні.
Прорвались знову шведи до редутів
Та цар Петро у контратаці змусив
Їх військо від редутів відступити                                        
Та врешті решт всіх полонить
                                   й розбити.

Із флангів вдарили по шведах москалі
І тисячі поснули в вічнім сні.    
Шматок картечі вцілив у коня
Зчинився ґвалт: «Рятуйте короля!»
Зім`ята була наступом піхота
Й потрапила до Ворскли у болото.
Весь бій тривав не більше трьох годин
Та ще не скоро мав настати мир.
…Король з Мазепою тікали у Бендери
Дніпром переправлялись на галерах
В той час як Меншиков
                    удвох із Скоропадським
Наздоганяли військо шведів й саксів.
Командувач їх генерал Ленгаупт
Який у пастку знову ледь не трапив   
У Переволочній,
              на Петрову милість
                                       здався
І так без війська та клейнод зостався.
На тому і скінчилась страшна битва,
І час настав втішатись у молитвах.
Умови миру запорожців не торкались
І наші козаки
                   ні з чим зостались.
Ніхто їх душ й життів не рахував
Таке було…
                Час правди не настав…  

История cоздания стихотворения: