Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-03-30 13:12:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ДАТСЬКА КАЗКА СРІБНА МОНЕТКА за Г.Х.Андерсоном

Автор: Павло Браницький

ДАТСЬКІ КАЗКИ
(українська поетична інтерпретація Датських казок за Г.Х. Андерсоном
на замовлення Датського культурного центру в Україні)

КАЗКА ДРУГА      «СРІБНА МОНЕТКА»

Привіт, мій друже!  
                             Радий тебе знову
Зустріти.
                  Ти, мабуть, не випадково
До нас у гості в казку завітав
Та свої справи й забавки відклав?
Тож, прилаштовуйся зручненько в товаристві
І слухай далі з нами новее дійство.

…В одній з країн чеканили монети
Білесенькі, сріблясті, із портретом.
Хто був зображений на них, –
                                          нам не відомо.
Та не про це піде у нас розмова.
Усі новенькі
                         і під сонцем сяють
Як дітки чисті, що прийшли із раю.
Вони пішли гуляти божим світом
В пригодах
                  разом з сонцем, морем, вітром.
У кожної – свій дивовижний шлях
В кишені,
                   гаманці
                                  чи у руках.
Монетка ж наша (про яку тут йдеться)
Не знала яка доля їй знайдеться
І покотилася у мандрах з рук у руки
Шукаючи на схови чи притулки.

Дитина з подивом та радістю тримала
Монетку, що здавалась їй чимала,
Отримуючи як винагороду
Від татка за якусь малу роботу.
Торгаш ховав в свою брудну кишеню
Де мав добра такого цілу жменю,
Бідняк лишав собі на чорний день
Бува і милувався дзвоном: «дзень!»…
Багатий бідним в церкві віддавав
Або в шухляду чи скарбничку клав.
Люди у віці довго розглядали
А молодь на ребрі її катали.

Котилася, котилась та монета
На мить торкаючись газетярів, поетів,
Молочників, шевців, каменярів,
Священників, рибалок, лікарів.
Тож, кожного з господарів вже знала
І подругам своїм розповідала:
Яким кумедним був отой пічник,
Що заховав монетку в черевик.  
Або хлопча, що підкидав всіх вище
На спір.
               І та попала на горище,  
Пролежавши усю морозну зиму
Допоки не скотилась з талим снігом.
Та і сама ізгодом мала рани
Які лишались від тертя, ударів.

Отак пройшов в пригодах перший рік
Допоки невідомий чоловік
Не взяв монетку в мандри за кордон
Коли сідав на поїзд у вагон.
Це сталося для неї випадково,
Навмисно або суто помилково
Та в решті-решт на то і гаманці
Щоб кошти не тримати у руці…
Монетка наша цьому так зраділа
Неначе розгорнула в щасті крила  
У відчутті майбутнього польоту
Чи то казкового для долі повороту.
- Як добре, що побачу інший світ!
А як сказати кожному: «Привіт!»?
Але картинка за вікном мінялась
Монетка непомітною лишалась.
Її не діставали з гаманця.
Здавалося: не матиме кінця
Ця подорож без зустрічей, пригод.
Тож, не траплялось будь-яких нагод
Хоч на хвилинку визирнути з місця,
Хоча перебувала в товаристві
З монетками із Франції, Єгипту,
Та з інших місць, країн Старого світу.
А ті, звичайно, їй розповідали  
Мандрівки власні та цікавинок чимало.
Хто побував у замках чи музеях   
А хто у Луврі був чи в Колізеї.
Кого міняли чи платили за книжки
Чи навіть в свято клали в пиріжки…
Із подивом та захватом монетка
Сміялась від прослуханих сюжетів
Та хтіла пересвідчитись у тому
Яка різниця є із власним домом
Та інший світ побачити на очі
(Не все ж сидіти в темряві мов в ночі
У стислому маленькім гаманці)  
Хай хтось її потисне у руці!..

Мабуть ці думки та далекі мрії
Урешті-решт і призвели до дії  
Тож, випадок нарешті таки стався
Що мандрівник з монеткою розстався.
В одному із готелів мандрівник
(мабуть до того він удома звик)
Звернувся ранком до комірника
Щоб той йому почистив сюртука.
Струснув він одяг.
                       Гаманець той випав
І  по підлозі дрібняки розсипав.
Зібрав господар гроші
                                      та не всі.   
Монетка закотилась.
                                      У руці
Зосталися купюри більш поважні.
Не придивився чоловік уважно,
Залишивши монетку у готелі,
Поїхавши надвечір до Марселю…

Так почались монеткові пригоди.
У той же день її новий господар
Відразу зауважив:
                                «Що за диво?
Монета ця не звідси чи фальшива».
- Ні, я є справжня, - думала монета, -
Я з срібла карбувалась,
                                     із портретом.
Як можна такі речі говорити?
Не хочуть люди мною вже платити.
- Позбавлюсь її в сутінках у місті, -
Пробубонів господар разів двісті…    
Отак монетку перший раз позбулись
І з того разу
                       поруч
                                   тільки й чулось
Від будь-кого,
                          та, навіть, бідняка
- Брудна,
                 фальшива,  
                                     капосна,
                                                      бридка!
- Ніхто не бачить мою вартість, гідність.
Я втратила повагу й необхідність.
Як боляче та гидко жити в світі                  
Де все спотворене,
                                  де важко зрозуміти
Неправедні наклепи та образи
Які накинулись на тебе всі одразу.
Як моторошно жити у брехні.
Невже це дяка від людей мені?

…Частенько нас сприймає білий світ
Зовсім не так як ти до того звик.
Ми ж ладні цілий світ перевернути
Аби хоч хтось був радий нас почути,
Розгледіти приховані таланти
Щоб не здалось життя для нас як жарти.

І кожен, кому трапилась монетка
Обманом позбавлявся від халеп`я  
Випадком скориставшись при нагоді
На ринку,
                   в магазині
                                       чи в господі.
Тож,
          наша подруга відчула на собі
Які бувають пастки на землі.
Ти щирий, чесний,
                                а тебе паплюжать
Або кидають в бруд чи у калюжу.
Терпіння май та витримку в житті
Аби лишатися завжди на висоті
Бо срібло з часом не завжди блищить
Метал бува ржавіє та тріщить.
Про серце й душу годі й говорити
Бува багато треба пережити.

Раз наша подруга потрапила служниці
Яка отримала її за працю у крамниці,  
Перемиваючи підлогу та полиці,   
Високі стелі та численні східці.
Ніхто у жінки брати не хотів
Монетку цю.
                        Вертав та говорив:
- Вона фальшива!
                              Заберіть назад!  
Вона не варта, навіть, для заклад.
Коли ж пішла до пекаря за хлібом
Він у обличчя їй монетку кинув
Оскільки був обізнаний у коштах
І бачив у житті всілякі гроші.
- Ви що?
                Хотіли мене обдурити?
За безцінь цю
               мій справжній хліб купити?
І жінка у сльозах пішла ні з чим
З лицем засмученим,
                               та в розпачі німим.
- Не буду я обманювати інших
Бо тим стає дедалі більше грішних, -  
І шириться, та множиться обман
Серед сердець, пригнічуючи стан.      

Служниця повернулася додому
Поміркувавши,
                          зваживши від втоми
Всі «за» та «проти», -
                                      вирішила так:
- Можливо, це якийсь від Бога знак!
Я в цій монетці дірочку зроблю
Та дівчинці на шию почеплю.
Носитиме на ниточці на щастя
Та відганятиме всі труднощі й напасті.   

Так стала схожою монетка на медаль
Блищала в світлі сонця (наче сталь).
Її помили та натерли,
                                      відбілили
Мов у пораненій душі з`явились крила.
- Я знову радість людям принесу
Та даруватиму чарівність та красу, -
Раділа наша героїня.
                                      І монетку
Повісили мов тую амулетку.
Дівчисько в захваті долонями стискала
Монетку,
                 й дуже часто цілувала.
Так провела монетка день та ніч
Спілкуючись з дівчиськом віч-на-віч.
На ранок мати дівчинки зненацька
Вчинила вчинок кепський, чудернацький,    
Розрізавши мотузку
                                    та забравши
Мене в дитинки,
                              мов надію вкравши.   
- Подивимось яка вона щаслива!
Я хочу сподіватись теж на диво, -
Придбаю я за тебе лотерею
А може й не одну, а цілу жменю!
Затерши дірочку, промивши в кислоті,
Та згодом дочекавшись темноти,
Віднесли та купили два квитки.
Потрапила у руки я бридкі
Та кинули у скриню де лежало
Таких монет із виручки чимало.
Гадалось, що фальшивку відрізнять,
Відмовивши на будь-що помінять…
Та в метушні у сутінках так склалось:
Угода про купівлю не зірвалась.
Мабуть,
                було
                           усім не до того
А може і везіння підмогло.

Та чи щасливим був отой квиток
Який придбали в сутінках зірок, -
Нам не відомо,
                        бо у день наступний
Монетку відрізнили.
                                      Та у люті
Ізнов відправили обманювати люд
У душах розповсюджуючи бруд.
Той хто монетки пальцями торкався, -
Позбутися одразу намагався,
Поширюючи в наших душах рани
Від хитрощів, зневіри та обману.

…В таких митарствах знову рік минув
Допоки хтось з місцевих не збагнув  
Віддати цю монетку іноземцю:
Датчанину, французу чи норвежцю.
І та потрапила до рук мандрівника
Який їй був на кшталт рятівника.
Той на початку дуже здивувався
Бо стріти родичку не дуже сподівався
- Так це моя монетка, з мого дому!
Як ти потрапила далеко не відомо?
Потерта, з дірочкою, трохи забруднилась
Та все одно ти срібною лишилась.
Поїхали назад на батьківщину.
І він поклав її в свою торбину.
А згодом показав товаришам
З якими у цей час подорожував.
Ті теж
             у захваті
                              від зустрічі такої
Дивились мов те військо на героя.
Та намагався пальцем доторкнутись
І у думках за домом  посміхнутись.




- Пригод чимало видалось мені
Бува, що і горіла у вогні
Та мандри всі залишились позаду

ДАЛІ БУДЕ…

    
  

История cоздания стихотворения: