Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-05-17 14:37:19
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПЕРО ТА ЧОРНИЛЬНИЦЯ (поетична інтерпретація казки Г.Х.АНДЕРСЕНА)

Автор: Павло Браницький

ДАТСЬКІ КАЗКИ
(українська поетична інтерпретація Датських казок за Г.Х. Андерсоном
на замовлення Датського культурного центру в Україні)

КАЗКА «ПЕРО ТА ЧОРНИЛЬНИЦЯ»

Одного вечора
                           в будинку у поета
Який вигадував для казочок сюжети,
Перо, чорнильниця
                              з папером
                                                на столі
Залишились утрьох на самоті.
Поет пішов на скрипаля концерт
Аби новенький віднайти сюжет.
В кімнаті ж, де лишилися герої
Усе перебувало у покої:
Через вікно виднілись в небі зорі,
Блукав між ними місяць
                                            і поволі
Розхитувався маятник беззвучно
В годиннику,
                         який доволі влучно
Тонкими стрілочками вказував на час
Ніколи не запитуючи в нас.
Тож,
          із їх рухом
                              час собі спливав,
Папір під протягом ліниво позіхав,
Чорнильниця закрившись спочивала,
Перо на витяг мрійливо лежало.

Папір, зашелестівши, пробубнів:
- Замало на мені пісень, віршів
Хазяїн наш сьогодні написав
Такого я від нього не чекав.
Усе написане я довго зберігаю
Бува таке, що й сам собі читаю.
Без мене
                ні про що
                                  ніхто б
                                             не знав,
Не винайшов,
                  не склав,
                                  не заспівав.

- Ось, вигадав! – чорнильниця відкрилась
Якби не я, – письмо б не народилось!
Бо чим би, друже, на тобі писали
Якби перо у мене не мокали
Та не писали літери з чорнил?
Перетворився б скоро ти на пил!
Лежав би просто так собі без діла
Допоки шашель й миші не поїли.
Із літер, слів складаються поеми,
Ліричні та комічні,
                                 цифри й схеми,
Чудові описи
                        чи вірші про природу
Або, наприклад, про якусь пригоду.
Я сяю крапельками мовби діамант!
Не знаю звідки в мене цей талант.
Хай вибачає наш поет та інші люди –
Бо без чорнила діла тут не буде!
  
- Стривай, стривай, – розгнівалось перо  
Обмовилась ти, панночко, хитро.
Якби мене в чорнило не мокали
Та повз папір щодня не розтирали, –
То не було б ні літер ані слів
Я через вас, люб’язні, постарів.
Чорнило – тільки склянка з рідиною.
Папір –  папірус, вкритий сивиною.

- Так! Сильно вас, сусіде, потріпало
Я бачила як пера викидали
Та той папір.
                      А я – завжди налита
І не була подерта чи розбита.
В моїй,
               як ви казали,
                                       рідині
Думки та мрії зріють в глибині.

- Ха, ха! – папір озвався знову
Де б ви були?
                         Хто просто рідиною
З води та фарб.
                             А дехто в гусаку   
Літав би
                 та вищипував траву.
Я – винахід для кожної людини
Яка зі мною вчиться до спочину
Бо тільки я
                     передаю знання
Від діда, прадіда до малого дитя.

Отак перо, чорнильниця й папір
Засперечались довго
                                      до тих пір
Поки поет назад не повернувся
Та не почув розмову своїх друзів.

Він був під враженням мелодій скрипаля
Які почули люди та земля.
Мелодія то джерелом водиці
Звучала, то мов голосом криниці,
То співом птаха, то церковним дзвоном,
То як відлуння, чи то бурі стоном.
Здалось поету, що він сам співав
І на сопілці чи на скрипці грав.  
Але на мить представив, як би сталось
Якби смичок та скрипка сперечались.
І кожен з них наводив аргументи
Або свої вважав аплодисменти,
Забувши композитора та ноти,
Які до-речі із чорнил спільноти.
А сам скрипаль, – то зайве й говорити:
Хай буде вдячний за цілунки й квіти.

Мелодія продовжувала грати
В душі поета
                         та у мрії звати.
Він сів за стіл,
                           узяв перо у руку
Мокнув в чорнило
                         і миттєвим рухом
Ось цей кумедний віршик написав  
Чи інший
                  або пісню нову склав…

Герої ж наші сперечались далі,
Підкреслюючи кожного деталі.
Вигукуючи «Я», забувши в серці,
Що та – остання літера в абетці.

Бува і ми підносимо себе
Та вихваляємося мов би те «цабе»,
Нажаль, не зрозумівши головного, -
Ми тільки інструмент в руках у Бога!

Як добре, що у декого в душі
Є музика, малюнки та вірші
І він дарує людству красоту,
Натхнення, мрії, вдячність, доброту.
І серце, що повз всі перестороги
З душею прислухаються до Бога.

Травень 2018 року.

История cоздания стихотворения: