Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-06-09 15:19:40
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ДІВИНКА ІЗ СІРНИКАМИ (українська поетична інтерпретація казки за Г.Х. Андерсоном)

Відверто кажучи я не хотів писати
Цю казку,
                   але дехто став вмовляти
Та згодом пересвідчився:
                                                вона,
Хоча доволі страшна і сумна,
Для багатьох залишилась з дитинства
Приємним спогадом
                   та світлим, добрим дійством.
А значить, друзі, Андерсен зумів
Знайти до душ дитячих ключик з слів.
Тож, мої друзі, слухайте уважно
Аби не ставитись до всього легковажно.
  
Був тихий зимній вечір на Різдво
У білих ковдрах місто і село
Були одягнуті, чекаючи на дійство
У крижаному сніжнім королівстві.
Темнішало у сутінках поволі,
Розхитувались мляво в небі зорі,
А місяць все підсвічував здаля,
Аби не меркла в темряві земля.
У світлі місяця мелесеньке дівчисько
Блукало поміж вулиць довгих, слизьких   
Без капелюха,
                  без взуття,
                                без рукавичок
Через карету, загубивши черевички,
Перебігаючи мерщій через дорогу.
Ніхто не вгледів дівчинку убогу.
Карета пронеслась та налякала
Мале дівча.
                 Та це було замало.
Якийсь хлопча, вхопивши черевик
У темряві морозній швидко зник…

Ті кломпи їй залишились від мами
Вони були для дівчинки чималі.
Великі дерев`яні із осики  
Так втратила дівчисько черевики.
Тепер вона блукала босоніж.
Мороз колов у ноги мовби ніж.
Все замерзало: ручки, ноженята
Але роботи ще було багато
Бо продавати мала сірники  
Які в долоні лівої руки
Міцніше намагалася стискати
Бо довелося правою тримати
Подоли плаття, щоби ниць не впасти
Через замети, ковзанки чи пастки.
Сніг без зупину сипав на волосся,
Вкриваючи голівоньку ти коси.
Голодна, змерзла
                      дівчинка тремтіла
Та не жалів мороз дитяче юне тіло.
Сьогодні не вдалося їй продати
Ні сірника…  
           Що скажуть батько й мати?  
Ні з чим ізнов вертатися додому
Лише у друзях голод,
                           відчай,
                                      втома.
Але не хтілось навіть думати про це.
Світилося від радості лице.
Вона навколо себе уявляла
Різдвяне свято.
                    Як вона кружляла
У новім платті поблизу ялинки
І їй всміхались зорі і сніжинки.

А поруч у домівках крізь віконця  
Різдвяні вогники немов маленькі сонця
Світилися, чекаючи на свято,
Та не запрошували в гості винувато.
З кватирок розповсюджувався запах
Засмаженого гуся в сальних шкварках
І яблук, що запечені у ньому
Але не це чекало її вдома…

Малесенька кімнатка на горищі,
Із дірок в стінах лютий вітер свищить.
Ганчір`ям заткнуті, соломою,
                                  та все ж
Вдягти багато треба із одеж,
Щоб у холодну, темну, зимню ніч
Не залишатись з холодом на віч.
Отут вони й жили в родиннім колі
Минали дні в нужді та скруті долі
І серденько з душею замерзали,
Руйнуючи надію й ідеали.
А так хотілось свята, подарунків,
Тепла, любові, ввічливих стосунків
Маленькій дівчинці у цей холодний вечір
Та просто притулится до печі.

Як хочеться нам інколи тепла
Що йде від сонця, серця, джерела
Як мріємо зігрітись хоч на мить
Поки вогонь той полум’ям горить.

Не сміла дівчинка вертатися додому
І попри голод,
                  холод,
                           відчай,
                                    втому
Ще сподівалась хоч сірник продати
Аби не гнівались на неї батько й мати.
Та день сьогоднішній у розпачі минав
І темрявою міцно обіймав.
Втомилося дівча
                      але крім Бога
Ніхто не бачив дівчинку убогу.
Ніхто не дав бодай хоч копійчину
Аби хоч цим потішити дитину.

Маленька йшла все далі,
                               далі,
                                     далі
Повз вулиці, костьоли та канали,
Сором`язливо вкриті білим снігом,
Що з вітром шепотів холодним співом.
Ховали очі
Дівча відчуло врешті, що втомилось
І до стіни будинку притулилась,
Знайшовши закуток з малим карнизом   
І помолившись опустилася до низу.
Піджала ніжки, щоб хоч так зігрітись,
Благаючи негоду зупинитись.
Але, нажаль, ще холодніше стало
Зупинка аж ніяк не врятувала.
Якщо б вона наважилась спалити
Хоча б один сірник,
                         щоб не зімліти
Від холоду.  
               Погріти рученята.   
Адже тих сірників було багато.
Всього,
          всього,
                    всього
                             один,
                                    один
Мить із теплом у холоді годин.
Тож, думки, помисли, надії, міркування           
Нарешті пересилили вагання.
Об камінь: чирк…
                    І полум`я яскраве   
Розбіглося по стінах у заграві.
Прикривши сяйво від поривів вітру,    
Дівча вдивлялося у нього в щирій вірі.
Воно було і теплим і ласкавим,
Великим, світлим і таким жаданим.
Тепер сірник нагадував їй свічку
І зігрівав від холоду обличчя.
Але ця свічка не була звичайна
Вона була для дівчинки як тайна,
Що відкривала дивовижний світ
Без холоду, без голоду, без бід.
На мить здалося їй:
                          вона в кімнаті
В яскравому, наряднім, теплім платті
Сидить біля великого каміну
І гріє рученята та коліна.
Тріщать дрова.
             Вогонь яскравим світлом
Немовби підтанцьовує із вітром,
Даруючи навкруг себе тепло…
Сірник загас
                і марення втекло.
Ізнов стіна стоїть перед очима,    
Димок, що мов вітрила пілігріма
Розтанув у морозному повітрі,
Розмазавши всі фарби по палітрі.

Ізнову дівчинка не втрималася:
                                    чирк…
І запалав у темряві сірник.
Стіна прозора стала
                         а за нею
Немовби за відкритою межею
З`явилася велика біла зала
Де на столі стояло страв чимало.
А посередені засмажений гусак
Одягнений у золотистий фрак,
Лежав у пишнім блюді із фарфору
В оточенні із слив та яблук хору.


ПОВНИЙ ТЕКСТ ЗАПИТУВАТИ У АВТОРА

История cоздания стихотворения: