Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-11-04 18:58:29
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЗАВІРШОВАНА КАЗКА ПРО АЛАДДІНА для ТЕАТРУ ПАЛЛАДІУМ (початок)

КАЗКА АЛАДДІН

(Лагідна українізація східної казки від автора циклу поем «КОЗАЦЬКІ БУВАЛЬЩИНИ» Павла
Браницького)

Дійові особи
Аладін, Мати Аладіна, Шехерезада, Візир-Джафар, Султан, Жасмін, Мавпочка Абу,
Жук-скарабей, Птах-горлиця, Скорпіон, Джин (одна або декілька осіб, які перевдягаються у
вказані персонажі та діють за кулісами та на сцені),
Гість 1, Гість 2, Купець, Покупець, Стража 3 особи.

Облаштування сцени:
три розтягнуті на каркасах простирадла, на які за допомогою трьох проекторів позаду
проецюються краєвиди, зроблені із паперу (діафільм). На середньому простирадлі позаду
відбуваються перевтілення героїв, зокрема Джина, Мавпочки, Скорпіона та Жука-скарабея,
Птаха.  

звучить музика «Арабська ніч»

Султан та Візир сидять на подушках, грають у нарди. Поруч стоять два прислужники з
опохалами, та служниця, яка розливає чай господарям. Світло на Султана.

Візир промовляє до Султана:

О, мій господарю! Який чудовий вечір!
І світло місяця вам огортає плечі,
А зорі мерехтять у всій красі
Та блискавками сяють у росі.
Чи забажає мій Султан в цей час
Послухать казку, яка втішить нас?

Султан:
А й, справді, було б добре.
                                      Буду радий  
Послузати ізнов Шехерезаду.

Три служниці танцюють танок. Слуги прибирають нарди та виходять. Султан та Візир наприкінці
танку поступово покидають сцену. Виходить Шехерезада. Служниці виходять одна направо,
друга наліво, третя іде через залу, де сидять люди. (Уявляється, що казка наближається до
слухачів).

Шехерезада (виходить на сцену та починає говорити під музику):

Десь далеко на сході є місто Багдад,
Де купається все у зелених садах.
Там у дзеркалі плеса палаци емірів
Колисаються стиха під сонячним вітром.  
Поруч розкіш султана та бідність філлаха
Хто багатний чи бідний – то воля Аллаха.
Там скарби несчисленні та мудрі казки
Нас запрошують в давні-предавні віки.
І одна з них, звичайно, про хлопця та Джина
Про прекрасну Жасмін та любов Аладіна.

На сцену виходять з різних боків
мати Аладіна та Аладін.

Мати Аладіна:

– Ти відніс би цю сукню, мій син, на базар
Хоч вона і проста, але все ж є товар.
Я занадто стара та не зможу із часом
Ладні сукні та хустки від немочі прясти.
Ти би вибрав собі для життя ремесло.
Є у світі майстерень безмежне число.

Аладін:
– Я не вирішив ким у майбутному стати.

Мати Аладіна:
– Стань як батько, – шевцем.

Аладін:
– Щоби дірки латати?

Мати Аладіна:
Щоби стати хоч кимсь та сім`ю годувати
Треба з чогось, принаймі, мій синку, почати.
Хочеш лавку відкрити – потрібен товар
А без краму купець звеселить весь базар.
Ти ж дорослий, тож мусиш мені помагати
Батько був твій шевцем,
                                 ним і ти мусиш стати.
Зароби хоч сьогодні для нас копійчину,
Щоб купити бодай невеличку хлібину.
Тільки хлібом нікого з тварин не годуй,
Та не трапь у халепу, за крамом пильнуй.

Аладін:
– Добре, мамо! Увечері я повернуся.
Сподіваюсь, не довго із цим забарюся.

Мати Аладіна:
– Хай тобі допоможе сьогодні Всевишній
Ти у мене, мій синку, найкращий, найліпший.
Твоє серце сіяє добром та любов`ю.  
Мої думи та помисли завжди з тобою…

Аладін кличе мавпочку Абу

Аладін:
– Гей, мій друже, Абу!
                                      Де ти там?
                                                   Поспішай!
Ось тобі наша сукня!
                                     Міцніше тримай!

Аладін та мати Аладіна покидають сцену в різні боки.
Щехерезада із-за куліс продовжує говорити:

Шехерезада:
– А тим часом в розкішнім палаці султана
Між читанням з молитвами сурів Корану,
Повелитель приймає з далеких країн
Женихів,
                які сватають доньку, – Жасмін.
Всі поважні та чемні, у рідах, ізарах
Всі дарують коштовності, різні товари,
Дуже просять султана,
                                    – хоча би на мить  
Паранжу на обличчі принцеси відкрить.

На сцені тим часом у палаці Султан в оточені свити приймає гостей із дарунками.

Гість 1:
– О, правителю знаний, великий, могутній,
Який відає й знає всі речі та суті,
Який править у світі горами, морями,
Що будує фортеці та зоряні храми!
Чи погодишся Ти ці дарунки прийняти
Щоб в майбутньому батьком тебе називати?
Я тобі подарую сапфіри, рубіни,
Сто верблюдів, коней та у Кафі сидиби.

Султан:
– Я би радий, мій друже, тебе обійняти
І чарівне дитя в твої руки віддати,
Але, бачиш, замало твоїх подарунків
Та й принцеса Жасмін прагне інших стосунків.
От якби ти мені своє військо віддав
Я б в молитвах Аллаху про тебе згадав.
І, можливо, би він дав добро на весілля
Ну, а що скаже доня на гістя зусилля?  

Жасмін:
– Хай, мій батьку, він загадку нам відгадає
Чи хоч пісню яку про любов заспіває…

Султан:
– Що на це скаже гість?

Гість 1:
– Що ж, я буду уважний
Відповісти на загадки, царю поважний.

Жасмін:
– Вдома жили два брати, по світу гуляли
та ніколи
                 за дім свій
                                     не заглядали.

Гість 1:
– То…, напевно…, хоча…
                                  Ні, мій царю, не знаю.

Султан:
– То іди звідси геть, бо башку відрубаю…
Хай заходить останній, бо час йти молитись,
А то можу невдовзі на всіх розлютитись…

Гість 2:
– О, мій царю!..

Султан:
– Та годі вже!.. Де подарунки?

Гість 2:
– Я привіз із собою численні пакунки…

Султан:
– Передай їх Візирю.
                            Хай все добре зважить.
Я ж себе із Жасмін знову трохи розважу.
Слухай загадку, госте!
                         Вгадаєш – ти зять!  

Пошепки звертається до зали:
(Як ізнов не вгадає – кажіть що зрубать?)…

Хтось із зали чи підставна особа вигукує якусь несенітницю… руку чи ногу…Султан продовжує:

Султан (звертаючись до зали):
– Добре, добре!
                           Ми будемо чемні до гостя.
А то, бачите, в нього зсивіло волосся.

Жасмін:
– Є на світі одна дивовижна гора,
Яка завжди з тобою на світ погляда,
Але очі
              ніколи
                            ту гору не бачать
Хоча та їх від світла та променів пряче…

Гість 2:
– Може стріха,.. гора?..  
                          Епохало?..
                                           Не знаю…

Султан (звертається до зали):
– Може хтось із присутніх у залі вгадає?

Жасмін: (обриваючи всіх в тому числі вигуки із залу)
– Годі вже женехів, все мені надоїло.
Я у сад над рікою за місто побігла.

ЗМІНА СЦЕНИ
Базар Багдаду. Метушня біля крамниць.

Шехерезада:
– В переповнених лавках, крамницях базару
У купців та майстрів є багато товару:
І урюк, і інжир, і халва, і цукати,
Мармелад та горіхи, насіння, халати,
Ковдри, прянощі, сукні, бавовна та риба
Дивовижні прикраси із золота, срібла.
Кожен ладен дорожче продати товар.
Бо Багдад – є Багдад,
                                  і базар – є базар.

Купець1:
– Всі підходьте сюди! Я з собою привіз  
Сир, ковбаси, лукум, сто баранів та кіз.
Ви на яблука, сливи мої подивіться
Не штовхайтесь,
                      всім вистачить…

Покупець1:                                            
– Гей! Розступіться!
Дайте, дайте мені скуштувати ваш сир
А чому він є білим та мало в нім дир?

Купець1:
– Забирайте його за чотири динари.   
Я вам дам ще горіхів чи чаю до пари.

Аладін:
– Сукня, сукня із шовку всього за динар!

Купець1:
– Гей, малий!
                       Відійди!
                                  Прибери свій товар!
Забирайся хуткіше. А то – роздавлю
І тебе і цю мавпу…
                                 Я це не люблю!..
(тупає ногою в сторону Аладдіна)

Аладін:
Ви самі ледь не вбили жука-скарабея
Подивіться під ноги!

Купець1:
– Якась ахінея!
Стража!
               Гей!
                        Цього хлопця хуткіше ловіть!

Аладін:
– Дайте хліба хоча би жука покормить.

На базарі таємно від батька та охорони з`являється Жасмін та випадково опиняється поруч із
Аладіном та Купцем.

Жасмін (бере у купця з прилавка хліб та протягує Алладіну):
– На, бери!

Купець1:
– Так їх двоє! Хапайте обох!

На сцену вибігають стражники і намагаються вхопити Аладіна з мавпою та Жасмін.

Аладін:
– Гей!
            Біжімо скоріше!
                                          Бо буде нам!..

    Жасмін:
– Ох!..
           
Аладін та Жасмін тікають від стражі, яка намагається їх наздогнати. Мавпочка намагається
зупинити стражу своїми витівками-жаханнями.
Стражники спотикаються, падають. Аладін та Жасмін вдається втікти. Втікають у ліву сторону та
переховуються у затінку злівого боку сцени.

Аладін:
– Ось сховались нарешті.

Жасмін:
– А хто ти такий?

Аладін:
– Аладін…

Жасмін:
– Ти кумедний!

Аладін:
– Так, я не святий…

Жасмін:
– І що будемо ми у цім схові робити?

Аладін:
– Почекаємо ночі. Не весь час сидіти ж.

Жасмін:
– А ти загадки знаєш?

Аладін:
– Звичайно! Багато!

Жасмін:
– Ну тоді ми не будемо тут нудьгувати.
Є на світі одна дивовижна гора…

Аладін:
– Знаю, знаю. Це лоб!

Жасмін:
– От тобі і дива!..
А два брати, що вдосталь по світу гуляють…

Аладдін:
– То є очі й потилиця!
                                  Теж добре знаю!
Я, доречі, красуня, ще вмію співати,
Хочеш, - можу для тебе на флейті зіграти.
(Аладдін дістає флейту і щось награє)

Жасмін:
– Так не чесно!

Аладдін:
– Тихіше!
                   До нас хтось іде!

Жасмін:
– Не боюсь я нікого! То вітер гуде.
Бачиш: горлиця-птах понад стріхою б`ється

Аладдін:
– Я відкрию вікно. Хай летить! Все минеться…


ЗМІНА СЦЕНИ     Палац Султана

Шехерезада:
– А тим часом в палаці був гвалт, метушня.
Як же так?
                     Бо пропало найкраще дитя.
Стража бігає всюди, шукає Жасмін
Кажуть люди: царівну вхопив Аладдін.

Стражники, Султан бігають по сцені ніби шукаючи Жасмін. Візир ворожить на каменях та вогні.

Тільки хитрий Візир про Жасмін добре знав,
Бо давно за хлопчиськом потай наглядав.
Він дізнався від старця одну таємницю
Про одну незвичайну глибоку криницю,
В котрій вдосталь заховано різних скарбів
Наче море, в якого нема берегів.
Та торкнутись смарагдів та тих діамантів
Може тільки один, який має таланти,
Чиє серце наповнене жалем, любов`ю,
Чиї помисли чисті, душа є святою,
Чиї вчинки є щирими, серце відкрите,
Хто уміє по совісті праведно жити.
В нас таких не знайдеш,
                                     та хоча із дитинства
Всі ми чисті та маємо ряд з доброчинства.
Невідомо де тільки ті вади беруться
І чому з кожним роком все більше їх в людства…

Тож Джафар довго думав над капосним планом,
Скориставшись для того звичайним обманом.
Його люди давно за хлопчам слідкували
Де живе, де буває, про все сповідали.

Один із стражників шепоче на ухо Джафару та показує у напрямку де ховається Аладдін.

Візир-Джафар перевдягнений у купця підкрадається до Аладдіна та Жасмін.

Джафар  (звертається до Аладдіна та Жасмін):
– Ви не бійтесь мене!
                                 Я про вас не казав,
Хоча з того чимало сам клопоту мав,
Вас питали у всіх, хто на площі базару
Торгував чи купляв будь-якого товару.
Чи ти маєш, мій друже, і`мя Алладін?
Чи твій батько був швач?

Аладдін:
– Я його рідний син!
Тільки він вже давно поруч з нашим Аллахом
В кращім світі…

Джафар:
– Що зробиш?..
                          Ми всі горстка праху!..
Я на зустріч із братом так довго чекав
Але вдосталь по світу у мандрах блукав,
Що лише уві сні бачив вас та у мріях
І тому заважали серьйозні події.
Винен я перед вами та братом своїм
Ти мені, Аладдін, відтепер наче син.
Відведи мене швидше до матінки в дім
Дайте вас обійняти!
                                    О, мій Аладдін!
Я віддам вам належне та борг перед братом
Ти із матірю станеш заможним, богатим.

Жасмін:
– Щось ваш голос мені дивовижно знайомий.

Джафар (підкашляючи):
– Я хворів у дорозі, знесилів від втоми.
Я на ранок до тебе у гості зайду.
Двох баранів матусі у дім приведу.

Візир-Джафар, Аладдін розходяться по різні боки сцени. Жасмін біжить через зал.
Звучить колискова тиха пісня.

История cоздания стихотворения: