Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-12-13 18:31:46
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЗАВІРШОВАНА КАЗКА ПІНОККІО За мотивами казки Карло Коллоді (лагідна українізація)

ЗАВІРШОВАНА КАЗКА ПІНОККІО
За мотивами казки Карло Коллоді
Від автора Павла Браницького

Театральна постанова
Дійові особи: Казкар, Фея, Піноккіо, Антоніо, Джузеппе,



Казкар:
– Колись давно, а може й нещодавно
У книжці, казці, у бутті, уявно
Жив-був собі.., ви скажете, – король.
Та ні!
           На цей раз в нього інша роль.
Жив-був собі цурпалок дерев`яний
Такий собі, вже висохлий, звичайний.
Спочатку, правда, був горіхом з кедру
Та ласував плодами звірів щедро,
А інколи в смачному шоколаді
Були йому дорослі й дітки раді.
Та час іде…  
                     Старе гілля зрубали
І на дрова у місті розпродали.
Тож опинилося поліно у майстерні
У дядечка Антоніо кумеднім.
Його всі називали майстер Вишня.
Мабуть, то випадково, справді, вийшло.
Але ця прикра помилка минулась
Коли сусід Джузеппе повернувся.
Але не поспішайте, дітки малі.
Подивимось, що буде в казці далі…

На сцені Антоніо у своїй майстерні за столом щось лагодить та наспівує.

Антоніо:
– Як вчасно це потрапило поліно
До мене в руки!
                           Буде на драбину.
Хоча… забув про ніжку для стола
А то вона вже геть худа-худа.
Де мої гострі пилка та сокира?
До вечора полагодити встигну.

Антоніо заносить сокиру над поліном

Піноккіо:
– Ой! Боляче не бийте! Я боюся!

Антоніо:
– Це хто в майстерні?
                           (Вишня аж здригнувся).
За верстаком, у кошику… Нікого!
Це хто мене благав про допомогу.
А може то із вулиці?
(відчиняє двері та виглядає на вулицю)
                                     Та… ні…
Мабуть то в вусі щось здалось мені.

Знов замахується сокирою та вдаряє по цурпаку

Піноккіо:
– Я ж вам кажу, що боляче нестерпно!
Поводьтеся, будь-ласка, прошу чемно.

Антоніо (застигши як статуя):
– Оце дива! Це точно щось зі мною
Пора до лікаря сходити для спокою.
Звідкіль узявся голос як в дитини?
Невже поліно може говорити?
Та ні, не може бути… Це здалося…
Від страху в мене піднялось волосся.
Гатну його об стіну.
(б`є поліном по стіні та прислухається)
                                     Не чутно..
Напевно це є старість чи вино.   

ДАЛІ БУДЕ...

История cоздания стихотворения: