UA
|
"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Подробнее можно узнать тут
Автор: АП О. Доброва, Т. Лавинюкової "Поет-Художник"
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-10-25 22:00:51
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
55. Ліна Костенко – Віктор Корольчук
АП «Поет-Художник»
55. Ліна Костенко – Віктор Корольчук
Дорогі друзі, знайомі і незнайомі! АП «Поет-Художник» продовжується.
В період з «06» по «22» вересня 2016 р. у Київському національному музеї російського мистецтва проходила виставка Народного художника України Корольчука Віктора Андрійовича, яку я відвідав «18» вересня 2016 р.
Виставка презентувала живописні полотна автора, починаючи з 1980-х рр. й до 2015 – останнього року життя митця. Улюблений мотив визнаного майстра пейзажу – перехідний стан у житті природи – зміна зими весною або літа восени. Його творам властиві м`який ліризм та особлива задушевність.
Мій живий, непідробний інтерес до творчості нашого українського художника помітила одна з організаторів виставки. Так ми й познайомилися. Ковшура Віра Василівна розповіла мені дивовижну історію життя і творчості Віктора Корольчука.
Тоді у мене і народилася ідея розповісти цю історію на сторінках АП «Поет-Художник». Віра Василівна поділилася зі мною своїм виступом на відкритті виставки «06» вересня 2016 р., який дуже емоційно і стисло характеризує життя і творчість майстра. Наводжу текст цього виступу повністю.
Виступ на відкритті виставки творів Народного художника України
Корольчука Віктора Андрійовича «06» вересня 2016 р., Київ.
Шановні гості, колеги!
Сьогодні у нас видатна подія – ми відкриваємо виставку Народного художника України Віктора Андрійовича Корольчука. Відкриття виставки – це завжди свято, але як часто буває в житті – поруч з радістю є смуток. Так і в нас.
На жаль, Віктора Андрійовича нема сьогодні з нами, але залишились його неповторні твори, залишився його онук, теж Віктор і є ми, шанувальники його мистецтва.
Віктор Андрійович після закінчення Ростовського художнього училища обрав свій шлях в творчості – це реалістичне мистецтво, йому він не зрадив протягом всього свого життя.
І сьогодні вже можна стверджувати, що в історію українського образотворчого мистецтва художник Корольчук увійшов, як визнаний майстер пейзажу.
Його мистецтво – це життєстверджуюча пісня, світла і радісна.
Все в житті Віктора Андрійовича було добре – студентське кохання переросло в сім`ю, його дружиною стала красуня Євдокія Захарівна, теж художник. Підростав син Сергій, який теж став художником.
В сім`ї любов, взаєморозуміння. Прийшло і визнання.
Звання Заслужений художник України, згодом Народний художник України. Твори Віктора Андрійовича знаходяться в Національному музеї, майже в усіх музеях України, Білорусії, в приватних колекціях.
Так би щасливо і жилося весь вік, але в житті все не так, як думалося, як хотілося.
Йде з життя в розквіті сил дружина, його єдина кохана, а пізніше молодим красивим залишає цей світ єдиний син Сергій, його надія і опора. Як жити далі…
Що тримало Віктора Корольчука – це його любов до мистецтва, його онук, що не залишав свого діда, і ми – його друзі згуртувалися навколо нього.
Крім великого таланту, Віктор Андрійович був надзвичайно сильною і вольовою людиною.
Хочу зазначити, що в такий тяжкий для художника час, палітра його не стала чорною: в картинах такі ж весняні радісні дні, такі ж мальовничі небосхили. Художник працював, виставлявся.
На одній з виставок серед багатьох інших творів – один чоловік побачив саме його твори, зацікавився ними. Це був – Олег Леонідович Шпітковський. Технічна вища освіта, підприємець, чіткий і вимогливий, а в душі – тонка лірична людина.
Вони познайомились, стали друзями і Віктор Андрійович ввійшов в родину Шпітковських, як говорить сам Олег Леонідович, що Віктор Андрійович став членом їх сім`ї.
Для художника були створені найсприятливіші життєві і творчі умови. І цей період творчості майстра, можна визначити, як дуже вдалий.
В цей час у 2014 році був виданий Альбом-каталог живопису «Корольчук. Реалізм художній» – найкраща книга про творчість Віктора Корольчука.
І виставка сьогодні відбувається завдяки Олегу Леонідовичу, його родині; завдяки його колективу, з яким я дружньо і з задоволенням працювала, завдяки колективу Київського національного музею російського мистецтва, який гостинно прийняв нас. І завдяки Вам, шановні наші гості і друзі. Дякую!
Ковшура Віра Василівна, Заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників України.
Шановні друзі, коли я думав яка картина Віктора Корольчука розповість Вам про його творчу ідентифікацію, то я обрав його картину «Місток» (2003, 70х60, полотно, олія). Чому, запитаєте Ви? З моєї точки зору, цей пейзаж розповідає нам про дуже складний шлях нашого українського художника до свого творчого безсмертя.
І тоді я згадав поезії Ліни Костенко розділ «Осінні карнавали» у різних збірках поетеси. А також її вірш «Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану». Згадав і вирішив об'єднати поетичний геній наших сучасників у цьому випуску.
«Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль».
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль.
І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману,
перемотує літо на чорні котушки тополь,
шиє голим полям нескінченну сорочку з туману.
Тихо строчать дощі... І навіщо мені ця печаль?
Що я хочу спитать у цієї сумної кравчині?
Я прощаюся з літом. І воно мені каже: – Прощай!
І хитає над шляхом порожні гнізда грачині.
«Сами на себе дивляться ліси…»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Самі на себе дивляться ліси,
розгублені од власної краси.
Немов пройшов незримий Левітан –
то там торкнув їх пензликом, то там.
Осінній вітер одгуляв, затих.
Стоїть берізонька – як в іскрах золотих.
«На цямру монастирської кринички…»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
На цямру монастирської кринички
схилила осінь грона горобин.
Сюди колись приходили чернички,
блакитну воду брали із глибин.
Мені приснились їхні силуети.
Сама печаль, і профіль – як зима.
Чудний народ – художники й поети,
усе їм сниться те, чого нема.
Усе їм сниться те, чого й не буде.
І кожен з них і мудрий, і дитя.
По срібній линві тої амплітуди
проходять дивні видива буття.
І цілий світ, і ось така дрібничка –
димок туману в пригорщах долин,
і кухлик той, і та в яру криничка,
і обважнілі грона горобин...
«Стриптиз осені…»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Стриптиз осені,
і дріж святого Вітта,
і самотканий дощ, і сонця лиш на чверть.
І вже дотлів цвітастий ситець літа,
оцим полям набираний на смерть.
Душа полів, ти пам`ятаєш стерні?
Оцю печаль, покинутість оцю?
Останній пензель літньої майстерні –
тополя зронить краплю багрецю.
Змарніє день, зіщуляться берези,
замре коріння в сизій мерзлоті…
Убоге поле, ми з тобою Крези,
десь наше зе́рно – горі золоті.
«Несе Полісся в кошиках гриби».
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Несе Полісся в кошиках гриби.
За болотами причаїлись Охи.
І спорить тиша голосом гарби
із реактивним гуркотом епохи.
Село сосновий виверне кожух
і йде назустріч, як весільна теща.
Осінніх вогнищ кинутий цибух
мале дитя в долоньки переплеще.
Правічну думу думають ліси,
вгрузають в мох столітні дідугани.
Переметнеться заєць навскоси –
горить асфальт у нього під ногами.
Лункі октави дальніх голосів
запише обрій у вечірній простір.
І молодик над смужкою лісів
поставить позолочений апостроф.
«Ти знов прийшла, моя печальна музо».
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.
«Ой осінь, осінь, барви чудотворні»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Ой осінь, осінь, барви чудотворні!
Як журавлі кричать твої: – Курли!
Які минають люди неповторні!
Хоч би іще хоч трошки побули!
Уже дерева – як рогаті олені.
Останнє листя облітає з крон.
Душа стоїть у пам`яті як в повені.
І тільки світить бакени Харон.
«Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану».
(ВІДЛУННЯ ДЕСЯТИЛІТЬ)
Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.
І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.
Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони – як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Примітки та коментарі:
Корольчук Віктор Андрійович (народився: «29» квітня 1933, Берестя / Брест, Білорусь – дата смерті: «30» вересня 2015) – український художник (спеціалізація: малював пейзажі, натюрморти та жанрові картини; в останні роки жив та працював в Києві), 1962 – лауреат премії Всесоюзної художньої виставки в Москві, 1966 – член НСХУ, 1979 – Заслужений художник УРСР, 2004 – Народний художник України.
Костенко Ліна Василівна (народилася: «19» березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська РСР) – українська письменниця-шістдесятниця. Лауреат Шевченківської премії (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»), Премії Антоновичів (1989), премії Петрарки (1994). У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка багатьох поетичних збірок. Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів. Відмовилась від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».
Джерела:
• Альбом-каталог живопису «Корольчук. Реалізм художній» (ідея видання і автори-упорядники Сабіна і Олег Шпітковські) // Київ: Київський національний музей російського мистецтва, 2014. – 320 с., іл.
• Л.В. Костенко. Поетична збірка «Річка Геракліта» // Київ: Либідь, 2011. – 336 с., іл.
• Костенко Ліна. Поетична збірка «Відлуння десятиліть» [Електронний ресурс].
• Костенко Ліна. Поетична збірка «Вибране» (редактор М.Н. Москаленко) // Київ: Дніпро, 1989. Книжка віршів та поем містить твори, опубліковані впродовж останніх десятиліть, поезії з книг «Зоряний інтеграл» (1963) та «Княжа гора» (1972), які свого часу не побачили світу, а також найновіші вірші, що склали розділ «Інкрустації».
• Дослідження сучасних літературознавців і мистецтвознавців.
• Статті та публікації (інтернет, періодичні видання).
Сподіваюся, що Вам було цікаво. До зустрічі.
З повагою, Олег Добров.
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 2735
Рецензии
Всіх запрошую до 56-го випуску АП «Поет-Художник».
До зустрічі! Нехай щастить!
Ще раз хотілося би звернути увагу на парадоксальність мого враження від нього. Всі знають, що "краще один раз побачити, ніж сто разів почути". Але у мене таке враження, що "поетичний живопис" Ліни Костенко у зображенні осені навіть перевершив "живописний живопис". Це дивовижно, але для мене це так. Не применшуючи моє замилування осінніми пейзажами Віктора Корольчука. 
Згоден з Вами.
Тому ще трохи напишу про Ліну Костенко, а саме про її книгу «Річка Геракліта»:
Чи можливо людині увійти в одну й ту саму річку двічі?
А повернутись у минуле чи прочинити завісу майбутнього?
Не боязно загубитися в бистрині річки, назва якій Час?
Ці «вічні» питання в лірично-філософських поезіях Ліни Костенко.
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! – та сама.
Хто автор музики і виконавець цієї Осанни?
Хто той чарівник-поет, чий дар покладений в основу поетичного тексту?
Так, – Ліна Костенко! Це вона вибухнула своїм геніальним даром!
Митцю не треба нагород, його судьба нагородила.
Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.
Ці слова Ліни Костенко звучать епіграфом до всього її творчого життя.
Книга «Річка Геракліта» – це збірка найкращих поезій української поетеси. Чотири розділи-цикли цієї книжки мають назви: «Осінні карнавали», «Сліпучий магній снігових пустель», «Весна підніме келихи тюльпанів» і «Що в нас було? Любов і літо».
Вдало відібрані за змістом поезії, оригінальне художнє оформлення, завдячуючи видавництву «Либідь», в роботі якого вишукана культура і етика, а також багатий художній матеріал до поезій геніального графіка-монументаліста, чиє стрімке перо модернізувало поетику українського Бароко, Сергія Якутовича, в поєднанні з глибоким літературознавчим аналізом авторів передмови – доньки Ліни Оксани Пахльовської та грунтовної післямови молодого українського літературного критика, письменника, журналіста Дмитра Дроздовського довершують цілісне сприйняття книжки.
Книжка ця від інтимної миті буття до самопочуття глобального: «Я на планеті дерево людське», від перепливання людини через власну Річку Геракліта – до космічної проекції Землі, зануреної в свою Річку Часу: «Юдоль плачу, земля моя, планета, блакитна зірка в часу на плаву...». Отже, зроблено крок до комплексного «Вибраного». Це стало відродженням і звільненням: ніби знову ввійти в Річку Геракліта – в інших часових, а отже, й психологічних координатах.
В діалог з поетом вступає Якутович – художник, який намагається розкодувати світ жінки в усіх її психологічних, емоційних іпостасях. Його жінка не має віку. Вона одночасно юна і прадавня, кожна пора її життя стає відродженням, кожна трансформація – це пошук всього нового в собі. Передача таємниці буття через витончені фантазійні «портрети» пір року, що постають у символічних, містичних, неореалістичних жіночих образах, – такий художній коментар до поезій від художника. Зображення жінки проходить через все поетичне видання.
Звичайно, Річки Геракліта як такої у природі немає. І все ж вона є, і є вона скрізь. Міфологічні грецькі ріки були епічно однозначні. Лета – ріка забуття. Стікс – ріка смерті, де «світить бакени Харон». Але і в ті фатальні ріки не можна було вступити двічі. Річка Геракліта – це психологічний, інтимний, почуттєвий вимір космічного Часу. Це космічний Час, заломлений крізь пам’ять людини. Над ріками живими і мертвими – здійнятий над планетою смичок «страшного скрипаля»: він грає «реквієм річок» як «увертюру апокаліпсису».
Природа – це і праматерія і Жінка, яка має чотири обличчя. В кожному з них юність крізь багатоліття, крізь молодість промовляє зрілість. Поезія, яка має чотири обличчя, – це поезія, що містить у собі одвічне тяжіння до космічної масштабності.
«Річка Геракліта» тонко підштовхує нас до сприйняття симфонічного циклу «Пори року» Вівальді, що передає людині імпульс природної магії як імпульс вічної плинності, трансформацій, повернень. Отже, повернення до джерел – особлива потреба сьогоднішнього мистецтва.
Костенко залишається людиною «з іншого світу» – зі світу порядності, моральності, етичної відповідальності.
І немає вороття...
Ну- НЄТ- ТАК НЄТ...
Йдемо у МАЙБУТТЯ...
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Марнували літечко, марнували.
А тепер осінні вже карнавали.
Душа задивиться в туман і марить обрисами літа.
Чи, може, це приснилось нам
купання в річці Геракліта?
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
Серго, дякую.
Нехай щастить.
Мені дуже подобаються такі роботи майстрів, які використовують світлі живі і яскраві тони фарб, видно що їх писала щира відкрита людина, до того ж талановитий митець, Віктор Корольчук.
Дуже рада що маю таку можливість познайомитись зі знаменитим художником України. Не дивлячись на те, що ця людина зазнала величезних втрат, він не зламався , а продовжував творити справжні життєрадісні і надто цінні полотна залишивши по собі велику спадщину.
Вічна пам'ять чудовій людині і неперевершеному художнику.
Вірші Ліни Костенко майстерно доповнюють живописні картини. Мабуть немає в нашій Країні людини, яка би не оцінила вірші цієї знаменитої улюблениці народної. Щиро вдячна організаторам цього конкурсу і особисто Олегу Доброву, за його неабиякий талант розуміння мистецтва. Бажаю удачі і успіхів цьому дуже потрібному проекту!
Дуже приємно. Дякую за побажання. Віктор Корольчук належить до плеяди Великих художників-пейзажистів, палітра кольорів якого рятуватиме душі народжених і ненароджених шанувальників справжнього пейзажного малярства. Ліна Костенко – перлина сучасної української літератури. Ліна Костенко завжди актуальна, і з часом значення її творчості тільки зростає.
«Хай буде легко. Дотиком пера.».
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ – березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.
Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.
Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
Дякую.
Нехай щастить.
Сьогодні я знову прочитала всі вірші, що ти тут наводиш: в тексті твого основного нарису і ті, що ти дарував кожному дописувачу. Жодного повтору і просто словоспад дивовижних небачених і нечуваних образів, метафор, порівнянь. У мене не вистачає слів, щоб висловити своє зачудування, а у Ліни Костенко, відчувається, є ще невичерпний запас словесних скарбів, щоб змалювати осінні прикмети ще багато разів і кожного разу неповторно.
Олеже, ти зробив цей випуск "Поета-Художника", відійшовши від нашої первісної концепції: розказувати про вірші, написані під впливом (про) живопису. Тут живопис і вірші "про осінь", створені художником і поетом незалежно. Мені здається, тут йдеться про своєрідне змагання живопису і поезії. Нехай навіть ти не ставив такої задачі собі, але я сприймаю це саме так. І моє враження таке: перемогла поезія! Художник прекрасно змалював красу осені: чудовими барвами, майстерними живописними засобами, але ці поетичні пейзажі Ліни Костенко просто фантастичні! Подарую і я тобі одну зі своїх улюблених "осінніх" поезій Ліни Костенко. В моїй книжці "ЛІНА триста поезій" (2012) вона надрукована саме так: без великих літер (окрім заголовка) і розділових знаків.
ЛИСТО-
ПАД
почервоніли яблука-циганки
високе небо проворонив дах
і вогнища мов кинуті цигарки
щоночі дотлівають по садах
сади стоять обдмухані вітрами
листки летять киваючи гіллю
і хто тут я статист цієї драми
згрібаю їх згрібаю і палю
вони горять нічого не питають
німим городам руку золотять
минуло літо от і облітають
а облетіли от і шелестять
Дякую, Олеже, за живопис і за поезію! Прекрасне і те, і інше! Нехай щастить!
PS. До речі, у другому рядку вірша "Ти знов прийшла, моя печальна музо" не "як", а "я". І ще б я хотіла, щоб хтось мені пояснив, що таке "черкуси-негртоси".
Дійсно у цьому випуску мені хотілося показати осінь поглядами-почуттями поета і художника, які незалежні один від одного; а також віддати данину поваги нашому українському художнику Віктору Корольчуку, творче життя якого так мене вразило.
При об'єднані творчого генію наших сучасників вийшло так, що осіння поезія Ліни Костенко просто накрила своєю позитивною енергетикою. Дійсно віршами про осінь поетеси можна лише захоплюватись. Адже її поезія, в якій Ліна розкриває всю красу осені, сповнена любові до природи. Ліна Костенко у своїх поезіях – жриця осені. У різних збірках Ліна Костенко виділяла окремий розділ – «Осінні карнавали». Я орієнтуюся на розділ із Поетичної збірки «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011. – 336 с.), який я із насолодою вичитав, як саме і всю цю збірку поезій (примітка: розділ «Осінні карнавали» також є у збірці «Вибране» (1989), а окремі вірші ще й в інших збірках). Кожний твір із цього розділу – поетичний шедевр. Поетеса показує нам осінь різною то романтичною «ой осінь, осінь барви чудотворні», то пізньою, коли «од холоду в ногах посиніли дуби», то як «осіння піротехніка – тумани». Ліна Костенко не здатна спокійно говорити про осінь, вона постійно схвильована, переживає як поет, якому дано бачити природу як дивосвіт. Цю поезію не тільки треба слухати, а й вслухатися в текст, який має якусь силу магічності, доброго чаклунства. А там і «айстри горілиць зайшлися болем» вражені першими осінніми морозами. А там і «... килим, витканий із птиць летить над полем». Птахи відлітають в теплі краї, осінь гонить. А «коник плаче серед трав – нема мелодій». Поетеса буквально чаклує словом, створюючи «осінній» настрій, де є якась таємниця:
«На оболонях верби у болоньях…»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
На оболонях верби у болоньях,
туман, туман – нейлонові плащі.
А коло хати пелехатий сонях
пасе траву в блакитному дощі.
У верховіттях вітер колобродить,
сумує стежка дичками внатрус.
А угорі про таїнства природи
задумався мислитель-чорногуз.
Мені так добре, стіни такі отчі,
такий у серці невимовний щем!
І тільки чую – набрякають очі,
як хмари, перегущені дощем…
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
А ось вірш Ліни Костенко «Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану» – це щира поетична данина поваги всім нашим майстрам, таким як саме Віктор Корольчук, які пішли в безсмертя.
Тетяно, ще раз дякую за змістовну рецензію. Нехай щастить.
Що таке «черкуси-негритоси» із 4-го катрену вірша «Осінь жагуча» для мене теж загадка…
«Осінь жагуча».
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
***4-ий катрен
Близнята-зерна туляться в покоси,
біжить юрба червонощоких руж,
сплять солодко черкуси-негритоси,
біляві яблука і жовта раса груш.
…
«Старі дуби, спасибі вам за осінь…»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Старі дуби, спасибі вам за осінь,
за відлітання радості і птиць.
Ще, певно, я затуркана не зовсім,
що чую шурхіт княжих багряниць.
Моя княгине! Ти ідеш вмирати,
піднявши вгору стомлене лице.
Я плачу й можу сліз не витирати.
Старі дуби, спасибі вам за це.
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
«Осінній сад ще яблучка глядить…»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Осінній сад ще яблучка глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь...
А у світанків очі променисті.
То білий кінь,
то білий-білий кінь
шукає літо у сухому листі.
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
В розкішній сукні, та сумна як Янгол-
ввійшла у дім під назвою Земля
статечна Осінь, що пливе як пава, -
поетами розбещена вона...
Невже турбота не колише Всесвіт
крізь зорі в небі, в зареві думок -
тієї Осені, тієї поетеси,
що з Літа творить памяті димок?
«Подруга - осінь…» - тема-тем одвічна -
сумуєм в златі, соками із груш...
Ще теплий ранок, та холодні нічки,
Надію - Осінь - не чіпай, не руш…
Дозріла пані…Тож візьми - і в танці
кружляй, і грай, неначе немовля…
Холодні ночі, та ще тепло вранці...
-Прощаймось, Літо! - Осінь промовля…
-дякую -дякую. «Осінь жагуча».
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Вечірній сон закоханого літа
і руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка, ласкою прогріта,
лежить у літа осінь на плечі.
Дозріла пристрасть до вогню і плоду.
Пашить вогнем на млосному щаблі.
І торжествує мудрий геній роду
всього живого на живій землі.
Ще літо спить, а вранці осінь встане –
в косі янтарній нитка сивини,
могутні чресла золотого стану,
іде в полях – вгинаються лани.
Близнята-зерна туляться в покоси,
біжить юрба червонощоких руж,
сплять солодко черкуси-негритоси,
біляві яблука і жовта раса груш.
Рве синій вітер білі посторонці.
А в серце літа – щедрий сонцепад.
І зливками розтопленого сонця
лежать цитрини, груші й виноград.
Загусне промінь в гронах перегрітих.
А ляже сніг на похололі дні –
жагучий сон закоханого літа
в холодну зиму бродить у вині!
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
Дякую, що взяли таку прекрасну тему, Олеже )
словно в голод, наелась пахучих и сдобных хлебов.
И взлетела душа, словно волю познавшая птица,
зазвенели гитарные струны от пылкости слов...
Спасибо огромное! За то, что напитываете наши души и сердца!
Дуже вдалий експромт. Добре, що душа злітає над буденністю.
«Буває мить якогось потрясіння…»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Буває мить якогось потрясіння:
побачиш світ, як вперше у житті.
Звичайна хмара, сіра і осіння,
пропише раптом барви золоті.
Стоїш, як стогін, під склепінням казки.
Душа прозріє всесвітом очей.
Кричить гілля. З облич спадають маски.
Зі всього світить суть усіх речей.
І до віків благенька приналежність
переростає в сяйво голубе.
Прямим проломом пам'яті в безмежність
уже аж звідти згадуєш себе.
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
Витончені красою. Гармонійно впорядковані. Глибоко пізнавальні. Вишукані теми. Досконала інформація. Складається враження, що це частинки мистецької наукової праці.
Наснаги і окрилення.
З пов., О.Ф.
Окремо дякую за оцінку моїх зусиль.
«Осінній день, осінній день, осінній!»
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! – та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав – нема мелодій.
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
З вдячністю, О.Ф.
«Пробачте, осінь, я вас не впущу».
(ОСІННІ КАРНАВАЛИ)
Пробачте, осінь, я вас не впущу.
У вас мороз на скронях.
Не барабаньте пальцями дощу
вночі по підвіконнях.
Я краще ось пораджу вам –
вдягніть пурпурні шати.
Бо вже пливе Левіафан,
і треба поспішати.
© Ліна Костенко, «Річка Геракліта».
ВІДЛУННЯ ВІКІВ
ФЕЄРІЯ МИСТЕЦТВА
ПОЕТ-ХУДОЖНИК
КОКТЕЙЛЬ ЄМОЦІЙ
О ФАНТАЗІЙНА СУМІШ
П’ЯНКІ СТОРІНКИ
МИНАЄ ЖИТТЯ
В ТВОРЧІЙ ЄДНОСТІ БУТТЯ
КВІТКИ-ПОЧУТТЯ
| Дякую, за підтримку актуальної теми, Оксана! Гарний вірш! Натхнення вам! |
| Рецензия от: Олег Берез 2024-04-20 00:00:55 |
| Никогда не жила в коммуналке |
| Рецензия от: Музонька 2024-04-19 23:35:55 |
| М-у-р... |
| Рецензия от: Сколибог Олег 2024-04-19 23:34:04 |
| У одних голова на
двери, И ученье про мертвого плотника Разжигает страсти внутри, Не понять им простого работника, Восхищённого с фузом гитарой...(...) |
| Рецензия от: Атеист 2024-04-17 22:27:42 |
| Хеви металл! Всем
привет! Драйва лучше в мире нет! Вот послушай-ка Accept Сразу станет меньше лет! У фанатов AC/DC До сих пор в порядке писи!(...) |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-13 16:14:51 |