Автор: Мора Антхау
Тема:Песни
Опубликовано: 2016-02-18 22:43:01
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

А на вустах її - смерть

Є дівчина у нашім селі:
Їй волосся скупано в огні,
Стара одежина в золі,
А очі, мов зорі, чарівні.

Та дівчина співає пісню,
Мов серце долонею гріє,
Хоч її сиротину самітню
Жоден живий не зігріє.  

Та хіба ж то їй воно треба,
Як ворожка вона молода!
Її подум торкається  неба,
А діяння самого пекла...

Як хоронять рідну людину,
Голосіння ізробить вона,
Кого хочеш вкладе в домовину,
Як заплатиш сніпик жита.

До її чорних ручок в'ються
Різні диви, мавки і чорти.
Разом вечорами сміються
Й замурзані скалять роти.

Час швидко нечистий минає,
Вона друзів своїх проводить,
Відьма, що всіх так лякає,
Що красою своєю манить.

Якось легінь на ній задивився,
Йому в серці кохання бринить,
Він до гострого вуха схилився
І гайда її любо дражнить.

А та дівчина дивно сміється
І тягне з собой в коловерть,
Він її уст червоних торкнеться,
А на вустах її тільки смерть!

Тільки смерть у долонях її,
Бо полум'я в серденці пече.
І все ж плаче відьма вночі,
Бо ніхто не підставить плече.

История cоздания стихотворения:

Надихнула творчість Коцюбинського, а саме
зображення поховання у
повісті "Тіні забутих предків".