Нет статуса

Автор: Артур Сиренко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-08-19 11:53:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Книга снігу

                                                   «Коли прокинуся – вже сніг,
                                                     Та я не сумую…»
                                                                                     (Танеда Сантока)

Цієї сумної та гнилої зими в мене виникло відчуття, що я списався. Мої
твори – особливо поетичні – в мене викликали відчуття розчарування.
Постійна висіла в свідомості думка, що все не так і все не те. Списатися
це ще гірше ніж спитися, про це знають старі майстри пера. Відчуття
щонайпаскудніше. Маяковський коли відчув, що списався застрелився, а
Гоголь просто помер. Я гостро відчув потребу з кимось порадитись.
Особливо мені було прикро усвідомити, що я списався навіть не
досягнувши рівня майстра. І тут згадав про одного свого старого
знайомого.

Він залишив суєтність світу сього і оселився в селищі Осмолода –
маленькому селі загубленому в найглухішому куточку Карпат. Лісова
тиша потрібна була йому для занять літературою та філософією. Я не
вказую його імені навмисно, бо він людина досить відома в певних
колах київських містиків та окультистів – в свій час він був відомий як
знавець філософії розенкрейцерів. Навіть пробував себе в політичній
діяльності, доки не остогидло йому споглядати бруд і цинічність своїх
опонентів. Він став відлюдником. Схимництво його носило відверто
релігійний характер – крім літератури він практикував буддизм:
споглядав і спілкувався з деревами, піднімався на хребет Матахів
(чомусь вважаючи ту гору священною), медитивував споглядаючи
каміння.

Бажання відвідати знайомого відлюдника і порадитись з ним з’явилось в
мене дещо невчасно – коли випав глибокий сніг і вдарили морози. Але
це жадання було настільки нестримним, що я вирушив не дивлячись на
ризик застрягти десь по дорозі в заметілях. Машина моя зламалася – в
мого старого «Ягуара» відвалилися колеса. Колись я купив цю машину –
вже досить потріпану часом та людьми, і сказав собі: «Буду кататись,
доки колеса не повідвалюються!» І вони таки відвалились – одного
осіннього дня, коли я ганяв без будь-якої мети лісовими дорогами
Чорного лісу – десь між селами Нивочин та Грабівка. Я так і кинув це
старе залізне одоробало серед лісу і вибирався з тих хащів пішки. Тому
добиратись до Осмолоди довелось громадським транспортом, який в ту
глушину ходив нерегулярно. Прямого сполучення з Осмолодою зі
Станіслава не існує, тому їхав через Перегінське та Ясенів. На моє
щастя рух транспорту не скасували, і старенький пошарпаний автобус
таки зміг проїхати розбитою засніженою дорогою в це Богом забуте
село.

Але це було лише півділа – мій знайомий жив далеко на околиці села –
для нього навіть в цьому маленькому селищі було занадто гамірно.
Треба було снігами дістатися до його хатинки, що стояла серед лісу на
крутосхилі. Провалюючись в сніг, намагаючись згадати забуту стежку, я
більше по інтуїції ніж по прикметам відшукав його тихе житло.

Побачивши несподіваного гостя, він не здивувався і не зрадів – не
висловив взагалі ніяких емоцій. Він сидів серед хати і тихо дихав – був
наче відсутній. Я посидів біля нього годинку, відігріваючись після холоду
дороги і лише потім спитав: «Чи справді можна ось так стати подібним
до сухого дерева, а серце перетворити у жменю холодного попелу?»

Потім ми пили чудовий запашний чай – гарячий як вогонь. Щоправда,
замість листків чайного дерева в чайник кидали сухі листя ожини. Це
порушення чайної церемонії не завадило нам цитувати вірші Бусона та
Сайгьо, милуватись красою старовинної порцеляни і споглядати
картини давніх китайських художників розвішених на стінах. Потім
розмова перейшла до творчості Танеди Сантока. Мій знайомий
відлюдник висловив думку, що цей поет зумів побачити світ таким яким
він є – а це рідкісний дар, рідкісне вміння, якого мало хто досяг.

Потім ми вийшли з хати у морозяний простір і пішли споглядати
старезний бук, заметений снігом, слухали зимовий вітер, блукали по
снігу «доки не звалилися з ніг», споглядали порожнечу білого ніщо.
Погода змінилась – знову почав падати лапатий сніг. Ми намалювали на
снігу серед лісу ієрогліф «вічність» і знову зайшли до хати. І лише тоді я
спитав мого знайомого:

- А що таке істинна поезія? Чим відрізняється поезія від простого
набору слів, що красиво звучать?

- Істинна поезія не обов’язково мусить «красиво звучати» - мати
риму і ритм. Це часто-густо навіть заважає поезії чи навіть псує її.
Істинна поезія побудована згідно певних законів, принципів. Перший
принцип – це принцип «сабі» - сум за нетривкою швидкоминаючою
красою. І ця краса за якою сумує поет є красою витонченої простоти.
Крім того, краса повинна мати терпкість давнини як старе вино. Другий
принцип – принцип «сіорі» - асоціативне усвідомлення гармонії,
усвідомлення того, що весь Всесвіт є єдиною системою, єдиним
потоком буття. І поет є частиною цієї системи, цього потоку. Пишучи
вірші поет зливається зі Всесвітом, розчиняється в потоці буття. Третій
принцип – принцип «хосомі» - глибина проникнення – за скупими
словами повинна ховатися глибина думки. Четвертий принцип –
принцип «мусін» - досягнення стану зречення суєти світу сього, п’ятий
принцип – принцип «кьому» - розчинення власного «я» у порожнечі
Всесвіту і злиття з зображуваним об’єктом у метафізичному
трансцендентальному просвітленні, шостий принцип – принцип «муі» -
невтручання у природний хід подій, вміння адаптуватися до змін світу
сього. Єдине завдання поета – вловити ритм всесвітніх метаморфоз,
налаштуватися на їх хвилю і відобразити їх у своєму творі, стати
медіатором вищого Космічного Розуму.

Я подякував великому самітнику за настанову і попросив наостанок
скласти мені танка на честь сьогоднішньої розмови. І тоді він сказав:

Біле мовчання.
Падає лапатий сніг
На змерзлі гілки.
Дрімаючі дерева
Чекають як я весни…

Я йшов глибокими снігами в село Осмолода між обліпленими снігом
ялинами і думав: «Що таке «я»? «Я» - це лише візерунок дхарм, що
виникає щомиті новий і щомиті зникає. Зараз цей візерунок
складається лише з білих сніжинок…»

(Світлина автора. Зроблена там же - біля хатинки мого знайомого
відлюдника.)

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 280

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 5.

Любовь Назаренко

Моя подяка, Артуре, сподобався візерунок білих сніжинок:)

2019-11-04 01:50:23

Артур Сиренко

Дякую за розуміння!

2020-01-18 22:35:43

Людмила Долинская

Цікаві роздуми...
Дуже гарно написано, подобається Вас читати.

2015-09-15 16:56:41

Артур Сиренко

Дякую за відгук! Радий, що Вам подобаються мої твори.

2015-09-24 10:41:00

Юрий Ланг

Доброго дня, Артуре.
Було цiкаво прочитати Вашi думки, танка знайомого також сподобалась.
При€мно, що на УПП з'явився автор, який пише хокку.Сподiваюсь ïх yci перечитати з часом.
З повагою.

2015-08-23 15:19:17

Артур Сиренко

:-) Дякую! Я колись давно писав хокку - більшість з них абсолютно не канонічні з порушенням основного правила хокку 5-7-5. Я навіть не знаю чи варто їх виставляти на цьому сайті....

2015-08-23 21:55:24

Юрий Ланг

А Ви виставляйте пiд назвою: вiльна форма хокку, або мiнiатюри.
Головне - змiст...

2015-08-24 10:13:36

Альгиз

Красивое описание состояния души , мыслей и снега.
Возможно, в ваших раздумьях есть зерно. Но Будда говорил, что все, что нас чрезмерно огорчает и радует , рождает в нас санкары. И каждый раз, восхитившись или возненавидев, мы поднимаем их ( санкары) из самой глубины нашего тела, создавая цепочки нескончаемых привязанностей и отвращений. Именно этим мы повергаем себя в несчастную жизнь. Потому,.....не имеет смысла менять обстоятельства. Проще изменить отношение к ним на нейтрально положительное . ( Будда)

Прошу прощения, что пишу на русском... дабы не омрачать красоту вашего слога и речи.

2015-08-19 23:21:09

Артур Сиренко

Спасибо за отзыв и интересные мысли! Это очень старое моё произведение.... Рад, что оно нашло понимание - оно мне особенно дорого....

2015-08-20 15:39:32

Робер Лану

Починаю помалу розуміти, хто такий Артур Сиренко... Знаєте, якось і не задумувався, що Будда міг добратися і до Карпат... А, виявляється, все можливо!

2015-08-19 23:03:14

Артур Сиренко

:-) Дякую за відгук! Будда - він всюдисущий у Всесвіті, так, що до Карпат йому дійти просто і легко. Цікаво, що Ви розумієте, хто такий Артур Сіренко, бо я ніяк не можу зрозуміти хто такий я. І що таке взагалі оце "я"....

2015-08-20 15:36:56

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений