Нет статуса

Автор: Артур Сиренко
Тема:Ироническая проза
Опубликовано: 2018-09-25 02:45:22
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Серафим та портрет Торквемади

                            «…Як чашу вина на застільній здравиці,
                                 Піднімаю віршами наповнений череп…»
                                                                          (Володимир Маяковський)

Якось одного літнього дня – а день був приємним та теплим – Серафим обрав своїм ложем не тротуар, як
завжди,
а клаптик асфальту біля стіни будинку – великої і плоскої, без вікон, без дверей, що пофарбована була не
сьогодні і не вчора жовтою фарбою. І філософствував Серафим того дня не про сенс життя, не про суть буття,
як
завжди, а про часи Ренесансу. Потрібно сказати, що Серафим в дитинстві захоплювався малюванням, відвідував
два рази приміщення художньої школи, і навіть вчителі зауважили в нього особливий талант до сього
мистецтва.
Шкода, що Серафим Петрович не розвинув свій талант і царину сію закинув. Лежав собі Серафим, мислив про
творчість Джироламо Маччієтті, але тут хвилями накотились на нього спогади, і Серафим намалював на стіні
портрет Томаса де Торкмемади кольоровими кавалками крейди, які подарував йому якось - не так давно, в
суботу учень гімназії номер п’ять Петрик Булочкін. Портрет вийшов яскравим і виразним – Торквемада дивився
на перехожих наче живий. Серафим ліг під портретом на свій знаменитий килимок і продовжував
філософствувати про майстрів Відродження. Перехожі зупинялись і дивувались. Мало хто лишався байдужим,
побачивши портрет Торквемади.

Йшла мимо жаліслива і сентиментальна бабуся в синій хустинці з візерунком у вигляді рожевих квіточок та в
бузковій шерстяній кофтинці:

- Ви навіщо це портрет Торквемади на стіні намалювали? Це Вам Флоренція чи що? Це Пітер, батечко. А Пітер –
це Північна Венеція. Намалювали б краще портрет дожа Джованні Дандоло, а не оцього математика долі,
геометра фатума.

У відповідь Серафим тільки посміхнувся і продовжував мрійливо дивитися в нескінченність.

Потім мимо йшов пенсіонер з паличкою, що була витесана з сухого клена та в піджаку в клітинку – зі смужками
чорними та фіолетовими:

- Дарма Ви так, Серафиме Петровичу! Ой, дарма! Ні до чого тут оцей портрет Торквемади! Намалювали б краще
портрет Савонароли. Це і патріотичніше, і російській людині ближче. Ідеї Савонароли популярні, висять в
повітрі,
в усіх людей на вустах, особливо в Тамбові. Вас би зрозуміли і менше б лаяли. Савонарола – наша, російська
людина. А цей Торквемада – тесля тай годі. Будівничий дірявих каравел, що давно потонули в калюжі часу.

Але Серафим продовжував посміхатися у відповідь і жодного слова не промовив. Як це не дивно.

Йшов мимо мужик середніх років з кудлатою нечесаною бородою, вдягнений у футболку, що бачила ще й не
таке
і з подертою шкіряною торбою за спиною:

- А ось і правильно! Ось хто врятує Росію! Торквемада! Я Вам більше скажу: буде Торквемада – буде і Росія! А
без Торквемади це буде не країна, а бутерброд з гарбузовою олією, який з’їв товстий смугастий кіт. Торквемада
– це снігове вітрило північних країн! Так тримати, товаришу Серафим! Сим победіши!

А Серафим продовжував посміхатися у відповідь і блукати десь у царстві мрій.

Йшла мимо дівчина цнотлива, віком десь років сорок, яскраво нафарбована самарською косметикою, вдягнена в
білі джинси, в синіх кедах на босу ногу і в блузці – жовтій в зелений горошок, клаповуха, з великими круглими
кульчиками:

- І навіщо Ви Торквемаду намалювали? Навіщо?! Вам – безхатькам тільки б кориду дивитися та биків виделками
штрикати, а потім котлети їсти недосмажені. Вам волю дай, так Ви весь Пітер на арену перетворите, і тореадорів
в костюми паяців одягнете і на вулиці випустите. У Пітері не подобається? Та їдьте собі в Толедо! Там і тепліше,
і
лимонами пахне, і стегна в матрон товстіші. Теж мені, Пікассо знайшовся! Ви ще б Маху оголену намалювали,
кубіст нещасний! Думають, якщо вони з філософського стану, то їм все можна! Козімо Медічі на Вас немає!

І пішла, гордовито вихиляючи сідницями. А Серафим продовжував посміхатися.

Йшов мимо товариш у костюмі, в окулярах, з портфелем в руках і в лакованих мештах на ногах сорок шостого
розміру, з жирними не митими два тижні патлами і вічно незадоволеним виразом обличчя:

- Хто це Вам дозволив на стінах міста вітру і дощу малювати портрет Торквемади? Маєте офіційний дозвіл
вуличного художника з правом малювати портрети політичних діячів епохи Відродження? Ви б ще портрет
Леонардо да Вінчі намалювали! Розпусник Ви старий, збоченець і сибарит! Якби я був міліціонером або
поліцянтом, чи прокуратором Іудеї Понтієм Пілатом, я б Вас за це посадив би до в’язниці і розстріляв би потім за
таке діяння. А ще філософ колишній! Теж мені, Труфальдіно! Сентехнік бергамський!

Але Серафим продовжував мріяти і посміхатись. Наче не його розстріляти зібрались, а Матильду Тосканську.  

Йшов мимо юнак, схожий на студента. Тільки не на Раскольнікова, і не на Базарова, а на Дем’яна Бідного
пітерського ґатунку:

- І правильно! Дуже до речі Ви портрет Торквемади намалювали! Росія дуже схожа на Італію часів треченто, і
зовсім не гірша тої країни смугастої! У нас навіть мафія своя російська є. І не гірша за сицилійську, навіть
краща,
аніж якась там «Коза ностра». Я би взагалі замість рублів флоріни золоті карбував. А Новгород перейменував
би
в Неаполіс Ільменський. А патріарха назвав би Папою Московським. Я і сам то давно тещу сеньйорою називаю,
а
дружину Луарою. Хочете я Вам зараз «O sole mio» заспіваю? Тенором? Не хочете? Ну, як хочете! Чао, бамбіно! І
не засмучуйтесь!

Хоча Серафим засмучуватись зовсім не збирався, тільки продовжував посміхатись і дивитися на людей і собак.  

Йшов мимо ще один чоловік, не молодий, але й не старий, у сірих штанах і в сірій сорочці буднів. Побачив він
портрет Торквемади, здригнувся весь, почав голосно співати «Арріба, Еспанья!» і марширувати. І довго ще тупіт
його кривих ніг і гортанний спів неслись вулицями Міста.    

Серафим на це не відреагував ніяк, тільки продовжував посміхатись.

Потім з’явилась якась дама середніх років, одягнена явно не по моді, в окулярах і з синяком під лівим оком.
Вона
довго роздивлялася портрет Торквемади, нахиляла голову то направо, то на ліво, цокала язиком, голосно
чмокала, зітхала: «Та-а-а-а-ак!», а потім проголосила:

- Дровиняк, значить, Вам бракує, дровиняк та хмизу. І юрби навколо хмизу, і телепня мускулистого в балахоні.
І
ще одного дивака з ковпаком паяца на голові. І народу веселого – погрітися біля вогню прийшли, теж мені,
масляна! Гуляння народне. Збір макулатури. План по єретикам за 2017 рік виконаєм і перевиконаєм.
Намалювали б Ви краще кораблик з вітрилами, а я б сіла би на нього та попливла б в далечінь… До Землі Ван-
Дімена…

Серафим перестав посміхатись. Йому стало сумно. А потім почав падати дощ – рясний та мокрий. Бо сухих
дощів
не буває. І малюнок зі стіни змив. Серафим змок до нитки, але так і лишився лежати біля стіни і думати: «А
добре було б зараз померти…»

История cоздания стихотворения:

1

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 235

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 2.

Юрий Алешко

Забавно, однако, сколько, оказывается, в Питере поклонников Томаса де Торквемады. Вот что значит - культурная столица! Интересно, это тлетворное влияние Эрмитажа или воздух у них там такой?.. ;)

2019-08-30 00:31:57

Артур Сиренко

Это тлетворное влияние испанской живописи.

2019-09-05 23:30:54

наталия остапенко

Потім з’явилась якась дама середніх років, одягнена явно не по моді, в окулярах і з синяком під лівим оком. Вона
довго роздивлялася портрет Торквемади, нахиляла голову то направо, то на ліво, цокала язиком, голосно
чмокала, зітхала: «Та-а-а-а-ак!», а потім проголосила:))

@"Шекспир сказал: "Есть многое в природе друг Горацио..."
Коль столько людей похвалили, значит и такие творения имеют право быть в природе.
Сколько не перечитывала, рифм не обнаружила. Может плохо искала.
Но нашла поэтическую находку: позолота инея покроет уста...
Золотой иней - это круто.
Извините, что выбилась из хора одобрямсов."@

((А Серафим продовжував посміхатися у відповідь і блукати десь у царстві мрій

dscibq gbkjnf;?fhneh

2019-08-29 23:54:15

Юрий Алешко

Наталья, сие творение из раздела "ироническая проза", рифмы тут не обязательны хотя в поэтичности описаний автору порой не откажешь

2019-08-30 00:21:27

наталия остапенко

Юрию.
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=50790&poem=320280
шутки у меня такие. дурные

2019-08-30 00:25:43

Артур Сиренко

Спасибо за такие интересные отзывы! Это написано в шутку...

2019-09-05 23:31:55

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений