Автор: Артур Сиренко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-11-07 01:57:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Жовтий потяг Сонце

           «Сонце, що руйнує цифри і числа,
             Але не лякає тендітний сон,
             Сонце, що вкрите татуюванням,
             Сонце, що пливе вниз річкою…»
                                               (Федеріко Ґарсіа Лорка)

Зі станції Падолист
На жовтому потязі Сонце
Ми їдемо в місто Квітень.
З тихого перегону Грудень,
Де навіть залізо забуло
Співати пісню світла
Гудіти пеан надії
На дрезині променів ранку
Поспішаєм на станцію Квітень,
Де все так біло і легко,
Де навіть старі сажотруси
Димарів Судного Дня
Вдягаються в біле,
Наче вони капітани
Вітрильників Сьогодення.
Із міста сумного Осінь,
Де будинки зроблені з листя –
Зотлілого ще в часи Данте,
Де замість бруківки горіхи
Злущені білкою Годі,
Де замість вікон краплини
Дощу Темного Часу
Ми їдемо в місто Квітень.
Пошийте мені хламіду
Чи краще шляхетну тогу,
Чи просто плащ вітру,
А може лише сорочку
Довгу як наше чекання
З білої парусини
Зіткану з синього льону…

История cоздания стихотворения: