ЩО Ж МИ ЗА НАРОД ТАКИй?
/ АП Текущий момент /
Страница Абсурдыня (для поэтесс)
/ Конкурс Абсурдов /
страница Абсурд (для поэтов)
/ Конкурс Абсурдов /
Сейчас на сайте 2031 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
Нет статуса

Автор: Артур Сиренко
Тема: Ироническая проза
Опубликовано: 2020-03-26 14:23:19
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Серафим і Смерть

                           «Світ дикий і пустий. Земля і Небеса
                             Осиротілий рід людський жаліють.
                             Без квітів луки і без яхонту перстень…»
                                                                   (Франческо Петрарка)

Про різне філософствував Серафим, споглядаючи марноту Міста. Дуже навіть про різне. Теми для роздумів
виникали в його хаотичній свідомості самі по собі, або були надіслані з надхмарних сфер, або підказувались
Тими, Що Минають. А таких людей було в ті часи чимало на вулицях Міста. Особливо типи теплими літніми
днями, коли час сієсти ще й не думав починатись, а час пробудження зі сну вже поринув в Лету. Я не знаю, хто
спонукав Серафима думати про Смерть. Не я – це точно. З вишніх сфер до Серафима приходили теми світлі,
радісні, метафізичні, одухотворені, а такі ось понурі та декадентські – ніколи. Сам же Серафим наслідував
Конфуція і любив повторювати мудрість: «Ми ще не знаємо, що таке життя, звідки нам знати, що таке смерть?»
І тому філософствував і говорив про життя, намагаючись зрозуміти, чим є цей феномен, ця дивина буття, ця
флуктуація ентропії, цей спосіб існування колоїдних розчинів. Чи вдалося Серафиму зрозуміти, що таке життя –
не знаю. Не відаю. Мені він про це нічого не говорив. І для мене запитання «що є життя?» так і лишився
відкритим і загадковим. Навіть незвіданим. Як Terra incognita для Джеймса Кука. Як Велика Порожнеча для
Юрія Гагаріна. У чому сенс життя, я ще якось, з горем навпіл, зрозумів, і то…

І я був вкрай здивований і навіть знічений, коли довідався, що Серафим крім всілякого іншого філософствує
про Смерть. Не очікував я такого от такого повороту думки в його бесідах і судженнях – не очікував! Але!

Якось зранку я здійснював прогулянку Містом з метою приємного марнування часу (точніше часопростору, бо
час з простором поєднаний нероздільно!) і періодичного заповнення легень повітрям, в якому досить багато
кисню. Це мені необхідно для роботи мозку. Не встиг я повернути на куті Вулиці в пошуках крамниці, де
продають різні смачні і корисні для тіла нашого напої, я помітив випадково Серафима, що лежав собі на
тротуарі, що зроблений для перехожих, на імпровізованому килимку з легкою посмішкою на устах і розпочатою
пляшечкою горілочки прозорої в руках. Біля Серафима знаходись двоє Тих, Що Йдуть Мимо (не плутайте з
Минаючими!). Один із цих вищезгаданих громадян республіки знаходився в вертикальному положенні тіла
відносно поверхні землі (суворо перпендикулярно до поверхні Землі), а інший на вприсядки, як сидять на
жердинці курочки та півники або громадяни, що перебувають під вартою держави за скоєні порушення
суспільного устрою. Обидвоє Тих, Що Йдуть Мимо були молодими людьми, років, так, приблизно, двадцяти
восьми з половиною з часу їх народження. З хвостиком. Одягнуті вони були охайно, демократично, трохи
навіть естетично, але не без легкої зневаги до свого зовнішнього вигляду. Капелюхів на головах їхніх не було,
напевно, по причині доволі теплої погоди і поведінки лагідного Сонця – світила нашого, яке в той день лисини
людські не припікало. Ось, думаю, спитають вони зараз Серафима про погоду – яка, мовляв, нині погода в
Місті. Або спитають Серафима про заморське зілля, яке сушать, мелють, а потім набивають ним білі паперові
трубочки і запалюють їх, а дим, що від того зілля палаючого навіщось вдихають. Спитають про наявність цього
зілля в Серафима. Але ж, ні! Зовсім інакше вони запитали! Замість такого звичного запитав один Той, що Йде
Мимо в Серафима:   

- Шановний Серафиме Петровичу! Скажіть, а що таке Смерть?

Ну, думаю, зараз Серафим скаже молодій людині куди він зараз має піти і з якою метою, і хто він такий
пояснить йому. Але, ні! Не так трапилась ця подія, не так вона відбулась. Серафим здивовано подивився на
людину чоловічої статі, зневажливо посміхнувся і відповів:

- Дурницю Ви сказали, молодий чоловіче, пане без капелюха! Дурницю! Я Вам пробачаю, звісно, бо не відали
Ви, що таке от говорите. Як можна дати визначення тому, чого не існує? Неможливо це! Бо немає ніякої смерті,
вигадки все це. Придумали для того, щоб людей лякати. Але чимало людей повірили цій безглуздій вигадці і
бояться! Людина – це зовсім не колоїдний розчин поліпептидів, зовсім не білкове тіло, не хребетна двонога
тварина з гіперцефалізацією. Людина – це Дух. А Дух – безсмертний, незнищенний, вічний. Дух не може
припинити існування. Дух тільки змінює тілесну оболонку, втілюючись знову і знову, змінюючись, як
змінюється візерунок в калейдоскопі, але зникнути не може. І якщо ви не пам’ятаєте про свої минулі втілення,
то це не означає, що їх не було. Я ось пам’ятаю. Якщо існує якийсь візерунок дхарм, то зникнути він не може,
може тільки змінитись. І змінюється. Щосекунди. Те, що Ви називаєте смертю є тільки хитким містком між
двома перевтіленнями Духу. Між двома перетвореннями. І найкращий доказ вічності Духу – нинішнє існування
кожного з нас. Крім того, оце ось оце поєднання дхарм – елементів психіки, елементів «Я» - цей орнамент
постійно змінюється: «Я», що було хвилину тому, зовсім не те «Я» в цей момент часу, а ще через хвилину буде
зовсім інше «Я». Виходить, що я кожну мить помираю і виникаю знову. Це означає, що смерть – це просто
безглузда ілюзія, гра вашої хворобливої уяви. Крім того, Дух людини це лиш частинка Суті Всесвіту. І можливо
злитися з Абсолютом Всесвіту воєдино. А Суть Всесвіту безсмертна і незнищенна. Так, що не докучайте мені зі
своїми дивними фантазіями і затьмареннями. І йдіть собі блукати Містом.

Здивувались Ті, Що Йдуть Мимо почувши такі слова Серафима, дуже здивувались. А потім пішли собі, як і
належить Тим, Що Йдуть Мимо. Звичай у них такий є – йти собі, минати. Так вони і все життя минають. А потім
в іншій іпостасі втілюються і знову минають – все мимо та мимо…

Написав я оце – оцю повість сумну чи то веселу і ось в такому вигляді вирішив виставити її на загальний огляд
моїх читачів і шанувальників. І почитальників. Але раптом. Але ось трапилось – несподівано. Не встиг я перо
своє воронове відкласти, не встигло чорнило на ньому висохнути, не встиг я притрусити папір з текстом
золотим пилом (як любив це робити Оноре де Бальзак), не встиг я наповнитись відчуттям власної гідності і
посміхнутись радісно, як зайшов до мого «кабінету невдахи» Уважний Читач. Він завжди заходить невчасно і
недоречно. Зайшов він, значить, і без будь-якого «добридень» чи «перепрошую» прямо з порогу:

- Добродію! Пане писако! Прочитав я назву вашого, з дозволу сказати, «оповідання» «Серафим і Смерть» і
подумав: а чи не «вбити» Серафима зібрався автор повісті?
- Та, Ви що?  З чого Ви отаке вигадали?
- Знаємо ми Вас, підступного й мерзенного каламаря, Ви не одного свого літературного героя «вбити» зволили!
Навіть тих, прототипи яких живуть собі здоровенькі. І навіть не знають, що на сторінках Ваших оповідань вони
давно загинули найтрагічнішим чином. Та Ви вбивця, дядечку! Вбивця та кровожер! Неабиякий до того ж!
- Безглуздя та абсурд Ви сказали, шановний пане Уважний Читач! Повний абсурд! Серафим – істота
безсмертна, вічна. Він хоч і безхатько, але вбити його неможливо. Навіть на сторінках оповідання мого. Навіть,
якщо припустимо помилковість його філософії про безсмертя Душі. Навіть тоді.

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 56

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Натали!
Дай Боже Царствия отличному отцу, чья дочь
достойна ярких и достойных поздравлений
в День Рожденья!
Поздравляю!
Здоровья!
Благ Всех!
Счастья!
Вдохновенья!
((*+*))
Рецензия от: Смирнов Николя
2020-07-12 08:22:21
Пусть девушкам нравится акробатика!!
Рецензия от: Елена Максимова
2020-07-12 08:22:16
Живу один, без мамки и без папки…
От голода уже трясутся лапки…
А тут продукт ничей! Ведь пропадёт!
Не пропадать добру поможет кот!
Рецензия от: Люся Лагутина
2020-07-12 08:03:40
На форуме обсуждают
Павло Бондаренко
Вони лікувалися через телевізор у Кашпіролвського (і що цікаво - їм помогало!).
Вони пили заряджену через телевізор воду та ліпили(...)
Рецензия от: Радонька
2020-07-11 19:57:01
У світі існує 6 тис. мов. Майже половина з них вже сьогодні під загрозою зникнення. На думку фахівців, це трапляється, коли мову, з тієї чи іншої прич(...)
Рецензия от: Радонька
2020-07-11 19:56:15
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.