Автор: Артур Сиренко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-04-05 23:38:16
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Десь там, далеко

  «Даю моїй надії
    Серця жертовну офіру…»
                     (Гійом Аполлінер)

Десь далеко від наших снів,
Далеко-далеко від квітучої вишні,
Де джмелі не гудуть солодкаво,
А час міряють солідами та флоринами,
Все той же дож Теодато Іпато* –
Магістр чужої липкої пітьми
Пророчить про втоплений перстень.
Всерйоз відчувати весну –
Хоча б над морем ілюзій,
Хвилями якого тікати
Під вітрилами білими
(Від моторошної реальності)
І малювати на них квіти,
Наче не вітрила то, а хмаринки:
Даруйте мені необачно,
Що тіні далі грають свою виставу
Ненаписаної п’єси Франческо Бароцці**,
Даруйте мені, що весна така недоречна,
Блукав берегом моря зі свічадом
В яке зазирало Небо – намарно,
Бачило там тільки світло –
Біле як цвіт. Наче троянда Йорків***.
Твоя.
Десь далеко, де ніхто не крикне: «Земля!»,
Коли побачить камінну брилу минулого
На вулиці допотопних автомобілів
І лише прошепоче: «Прощавай, Гійоме,
Отруїли Сонце вином із маримухів,
З дерева таємної жалоби
Змайстрували ворота в інферно».


Примітки:
* - насправді Теодато Іпато недовго споглядав пітьму. Але мені його все одно шкода…
** -  Франческо Бароцці писав не п’єси, а пророцтва, в тому числі циркулем і лінійкою. Але це не завадило йому
побачити те, що переживаємо нині ми. Дарма його оголосили єретиком. Дарма. Краще б не оголосили, а
голосили. Щосили.  
*** - а в на в Чигирині теж люблять білі троянди. Хоч і ростять їх тільки біля водяних млинів.
**** - Пауль колись попрощався з Гійомом на мосту Мірабо. Вони обидва помилково вважали, що Сонцю
перерізали горлянку одного лиховісного року. Але вони помилялися. Обидва.  

История cоздания стихотворения: