Автор: Уляна Ч
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-08-13 23:23:59
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Вітер

                                                       Нечутно ходить вітер по землі,
                                                       цілує ніжним яблуням долоні.
                                                                           Ліна Костенко

Ти виціловуєш мене прохолодою, гладиш волосся невидимою рукою, їси мене всю прозорими очима. Я не можу пручатися... Навіщо тікати? Це тебе лише більше спокусить, впіймаєш - і тоді я отримаю сповна такий розряд по  тілу, що - о, леле!буде несила втриматися на землі, не врятують дерева, за які я хапатимуся руками, бо ти ніжно, але настирливо розгинатимеш мої пальці і усе - амба моєму свободолюбству. Ні,краще трішечки піддамся тобі, звабнику, і надалі залишуся собою...
  Стою на березі річки, хвильки вводять мене у транс рельєфністю та легеньким хлюпотом. Подих сосни залазить у ніздрі та поширюється у легенях,- я повністю розслабилася. І тут - "шшшшшшшшшшшшш"...
Знову ця неочікувана зустріч...  Хвилююся, бо хтозна, який у тебе, ворохобника, сьогодні настрій? Може і без втечі візьмеш мене на свої крила... Літати дуже люблю, та не так довго, не так високо! Була у мене вже  екскурсія у захмар'я... Вишукано наказав мене, перетворившися раптово з ніжного леготу у потужний борвій! Даремно просила приземлити мене туди, звідки взяв... Поклав мене на хмару і нагло оволодів моєю свідомістю, нашіптуючи: "шшшшш я... казав... не бігти.... від мене.... шшшшшшш, тепер начувайся, моя дівчинко". Ооо, це було чудово! Прохолода проникала крізь ситцеве плаття, через обціловану шкіру потрапляла у кожну клітину організму, наповнювала усі фібри душі. Думала, це ніколи не закінчиться... Хіба хтось може позмагатися у витривалості з вітром? Коли я  зомліла в екстазі, мій любий коханець став ніжним бризом і покрив бережно собою, мов покривалом. Хтозна скільки спала? День? Місяць? Рік? Століття? Час втратив  рамки... Ця подорож дуже мені сподобалася, але більше не хочу! Ні! Я надто волелюбна! Тож коли я почула манливе "шшшшшшшшшшш", вирішила не бігти... Привіявся пестливий легіт, нашептав на вухо море жаги, поцілував сіро-голубі озерця очей, погладив русяве волося... Наше побачення було дуже трепетним... Я зрозуміла, що навіки закохана у вітер,і хай у нього безліч коханок, зі мною він особливий, бо - мій. Роблю його своїм (може, він про це і не здогадується)... Навчилася управляти стихією...
Може, я - несамовита Бора, якщо у мені так багато польоту? О, який мужній красень дивиться на мене... Спробую звабити його... Думаю, вийде:в мене був гарний учитель!

История cоздания стихотворения: