Если Вы чувствуете, что сгораете от любви... Не сопротивляйтесь... Горите... А потом возродитесь из пепла... Как феникс.

Автор: Ирэна
Тема:Романтическая проза
Опубликовано: 2017-06-02 22:14:35
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

СПОКУСНИЦЯ

"...Ммммм.... Ви запитуєте, коли я побачила його вперше?
Так, я досить добре пам"ятаю той день. Це було восени, у листопаді... на вулиці було холодно, йшов дощ, а у залі спортзали було затишно й тепло,
навіть, трохи жарко. Я вийшла у роздягальню і дістала із своєї шафи маленьку пляшечку із негазованою водою. Я зробила невеликий ковток, і відчула ,
як приємно прохолода огортає мене зсередини. Та мене відволік шум у коридорі, якась метушня... мені стало цікаво і я трохи відкрила двері...
Чоловіча роздягальня розміщувалась саме навпроти нашої.
- Гей , хлопці, всім привіт!- почула я чийсь приємний ,хриплуватий голос. Я намагалась дізнатись кому ж він належить? Я вдивлялась глибше і нарешті
я побачила його... Точніше, не його обличчя, я побачила його тіло... Красиве, засмагле, пружне... Воно, ніби притягувало мене до себе...
манило...звало... Я дивилась поки він знімав свого светра, і не могла відвести очей... Аж раптом він помітив мене і посміхнувся! Я була " застуканою на
гарячому" ! Що я відчула? Важко пояснити... Все одночасно! Сором, захват, збудження... Я, ніби підглядала у замкову шпарину... Хоча, насправді, все
було саме так.... "
.. - Скільки вам було років?
- На той момент 17.Як і всі дівчата мого віку я ходила до фітнес клубу,для підтримання гарної фізичної форми.
- Ви також ходили туди з цією метою?
- Хм... Ні, визнаю, я ходила туди з іншою метою...
- Ви шукали собі хлопця?
- Ні, я нікого не шукала. Мені просто подобалось відчувати на собі їхні погляди. Відчуття тремтіння, спраги, ніби легка напруга...ви, мабуть, вважаєте
мене збоченкою?
- Збочення... що це? Інше бачення? Точного визначення не існує. Я не роблю ніяких висновків, поки що, я намагаюсь дізнатись яка ж ви насправді. Ви
жінка і я жінка, і наразі ми просто спілкуємося. Бажаєте трохи випити?
- Так , не відмовлюсь від коньяку, дякую
- Ось тримайте келих і продовжуйте розповідь, адже Ваша година на сьогодні ще не скінчилась...
- Добре. Інколи мені здавалось, що вся ця уявна увага з часом мені набридне, але все було навпаки. Моя цікавість до науки спокуси росла з кожним
роком... Розумієте? Росту я - росте цікавість! Я спробую пояснити... Ось, наприклад цей коньяк! Скуштувавши його вперше я відчула лише гірке печіння
в горлі, а згодом - печіння почало сприйматись, як приємне тепло... а аромат? Заплющивши очі, відчуваєш . що він особливий, неповторний... А
подивіться на цей колір? Ви помічали, що він шоколадно-бурштиновий? Розумієте про що я ? Ось так і я. Мені хотілось розквітнути, розкрити саму себе,
в мены росло  це відчуття ... Я хотіла вміти спокушати будь-кого, кого побажаю. оволодіти досконало цим мистецтвом...
- Навіщо Вам це було потрібно? Був хтось хто знехтував вами?
-...
- Ви мовчите, не хочете про це говорити?
- Заради бажання говорити з вами я тут сьогодні...Але за той час , що відведений вами для прийому багато не встигнеш розповісти.Я бачу, що мені вже
час іти. Дякую за розмову і за коньяк.
- Будь-ласка...але скажіть, чому Жюлі? Ваше ім"я... У вас французьке коріння?
- Та ні, все набагато простіше. Мене звати Юлія, але моя мама дуже любила французькі фільми і тому лагідно називала мене Жюлі. Всі мої родичі і
друзі спочатку посміхались. а потім також мене так називали. Мені подобається, це ніби робить мене особливою. До побачення, Рито, зустрінемось через
три дні.
- Бувайте, Жюлі...
     На сьогодні клієнтів вже не було, та Рита не поспішала додому, Вона працювала практикуючим психологом майже 10 років, бачила різних людей,
але Жюлі була інша... Висока , струнка., вродлива... На вигляд їй було років тридцять. Темне хвилясте волосся спускалось нижче плечей і майже
доходило до грудей. Чомусь, Рита уявила, що чоловікам, мабуть,  приємно торкатись до нього долонями, пропускати між пальців... Вона дійсно була
дуже спокуслива... Карі очі під густими довгими віями, невеликий прямий ніс, і пухкенькі губи. Вона помітила, що Жюлі іноді під час бесіди легенько
кусала куточок нижньої губи... Вона була цікавим персонажем. Що ж у неї сталось? Нещасливе кохання в юності? Скоріш за все... Комплекси дівчинки-
підлітка переросли у фобію довести світові, що вона найкраща?
     Рита налила собі ще трохи коньяку і сіла в крісло. Напій обпік горло, а потім зігрів... Аромат...приємний. Дивно, вона ніколи не звертала уваги на
такі дрібниці...
Телефонний дзвінок вивів її з роздумів.
- Так, любий, привіт.
- Привіт,кохана, я їду додому, заїхати за тобою?
- Так, заїдь, чекаю.
Мммм... Щоколадно-бурштиновий колір... Це ж треба!!
   Минуло три дні.Рита сиділа в своєму кабінеті і в котрий раз вислуховувала розповіді Марії , однієї із своїх клієнток. У жінки була психологічна драма.
Вона постаріла, чоловік пішов до молодшої, бла, бла, бла і все в цьому розумінні... Звичайна банальна історія...
- Я розумію , Вас Маріє, але не варто постійно себе звинувачувати. Іноді таке трапляється...
- Та все ж, можливо, якби я була трохи уважнішою до нього, до його проблем, таке б не трапилось?
- Послухайте, ви були його жінкою, а не мамою . Він вже давно став дорослим хлопчиком. Можливо таким чином він вирішував, а , може ховався від
свого власного я?  Раджу Вам змінити кут погляду на цю ситуацію і жити далі. Ви маєте знайти в собі сили , щоб рухатися вперед! Сходіть у спа-салон,
зробіть сеанс масажу, розслабтесь...Так, нехай це буде Вашим домашнім завданням! І посміхніться! Наступна наша зустріч у четвер, о другій.
   Марія встала, дістала з кишені, охайно згорнуту хустинку, і витерла змокрілі очі. Вона завжди плакала. Минуло майже пів року, а вона все так і не
змогла заспокоїтись.Рита дивилась на неї і бачила перед собою одиноку, нещасну жінку, з величезною, майже гігантською невпевненісю і невірою у
власну привабливість. Сірувате, тьмяне волосся хоч і було чистим і шовковистим, але ще більше підкреслювало її непомітність і похмурість, бліді
непідфарбовані губи, пониклий погляд, сіра і сумна, ніби дощова осінь... Можливо, на місті чоловіка вона зробила так само, може він шукав життєвих
фарб, посмішок, позитиву?
- Маріє, скажіть у Вас є друзі?
- Ні немає. В мене навіть немає вільного часу на спілкування з ними. Домашні клопоти, донька...
- Але ж Вашій доньці вже майже 20, чи не так?
- Так, і саме зараз їй потрібна моя опіка і допомога!
- Ні, Маріє, Ви помиляєтесь. В її віці їй потрібна Ваша підтримка, а не опіка - це різні речі. Дайте їй більше самостійності і свободи. І собі також. То ж
спа-салон Ваше завдання. До зустрічі.
- Дякую, вам Рито, я спробую. До побачення.
   Двері за Марією зачинились і Рита подивилась на годинник. Була майже третя година, скоро мала прийти Жюлі. І вона прийшла...
- Добрий день, Рито! Я вчасно?
-Добрий день, Жюлі!- Рита відчула, як її очі відкрились від подиву.  Жюлі стояла перед нею у костюмі для їзди верхи! Світлі брюки "поло" вигідно
обтягували її довгі стрункі ноги і пружні стегна, високі чоботи доходили майже до самісіньких колін, а білосніжна сорочка із легкої, напівпрозорої
тканини пустотливо залишила незастебнутими чотири верхніх гудзики, і спокусливо відкривала чужому погляду верхню частину ніжних грудей...
-Визнаю, вигляд у Вас неперевершений, Жюлі!
-І у Вас буде такий самий,- посміхаючись, відповіла та - якщо Ви самі будете не проти.
- Не розумію...
- Зараз все поясню. Ви мій психолог, так? За свою годину я заплатила і з Вашого дозволу, хочу вибрати сама місце для нашої розмови... Давайте
поїдемо у заміський конний клуб і покатаємось на конях. Там чудові лісові угіддя! Вам сподобається!
- Але ж це так далеко, і далі , після Вас у мене клієнти...
- Не хвилюйтесь, я на машині. І, до речі, я спитала у Вашої секретарки, на сьогодні я ваша остання клієнтка. То що, згодні?
  Рита була розгублена. Вона любила їздити верхи, але за останній рік, вона майже не знаходила для цього вільного часу. Людські проблеми, сірі
буденні дні, іноді вона й сама потребувала психолога... А чому ні? Цікаво, що на це б сказав її чоловік?
    Вже через декілька хвилин жінки доїхали до стаєнь. Підготовані коні вже чекали своїх вершниц.  Жюлі все вправно організувала. Швидко
перевдягнувшись у невеликій роздягальні, Рита , посміхаючись вийшла надвір.
Жюлі отримувала від інструктора останні настанови.
- Я готова, - промовила Рита
- Вигляд у Вас неперевершенний! - промовив інструктор. - Ось, прошу, познайомтесь,- він вказав на красивого коричневого коня і з плямою у вигляді
блискавки між очей. Це Грім, але він дуже слухняний і вихований. Привітайся з дамами, Громе!
Кінь слухняно схилив голову і , зігнувши передні ноги, опустився на замлю.
- Молодець,  гарний хлопчик,- похвалив його інструктор,- і лагідно погладив його по голові, - а це наша Зірка.- Кобилиця , що стояла поруч і справді
нагадувала зірку. Вона була ніжно-сріблястого кольору і на мить, Рита уявила її вночі, на тлі місячного сяйва, тоді б вона була схожа на казкового
єдинорога!
- Красуня чи не так ?- посміхаючись спитала в неї Жюлі
- Дуже гарна...
- Я обрала її для Вас.
Рита захопленно зітхнула. Вона ще ніяк не могла розібратися в подіях сьогоднішнього дня, але все це їй дуже подобалось.
- Рушаймо!- Крикнула Жюлі, і вправно стрибнула на свого коня. Рита повторила за нею, і відчуття свободи переповнило її...
- Вперед!- сміючись викрикнула вона і, виїхавши із загороди, пришпорила Зірку,- доганяй!
Вони летіли, мов вітер! Коні били своїми копитами зелену траву, а їхні гриви розлітались в різні боки.
Нарешті, минувши поле, жінки доїхали до лісу, і коні під ними пішли повільніше.
- Вам подобається, Рито? - спитала Жюлі.
- Мої враження і емоції переповнюють мене. Давно я так не почувалась. Дякую Вам , Жюлі.
- Будь-ласка.
Жінки їхали лісом, а кругом них були прекрасні пейзажі. Старі і молоді дерева змішались у загадковому танці , що супроводжувався ніжним пташиним
співом.
- Боже, яка краса... Тут навіть річка є ? - з захопленням спитала Рита, - я ніколи не була в цьому лісі...
- Тут і  справді дуже гарно... Пропоную зупинитись і погуляти біля цієї річки, Ви не проти?
- Я за!
Вони припнули коней біля дерев, а самі підійшли ближче до річки. Вона була тихою. Містами на її поверхні плавали листя білого латаття, а біля берегів
ріс осокіс...А сонце, мерехтливо пробиваючись через густу крону дерев, ніби підглядало за нею, і ніжно ковзало своїми променями по її блискучому
прозорому тілу...
Рита опустила руки у воду, вона була прохолодна.
- Мабуть, ви дійсно талановита спокусниця... Розкажіть мені про себе більше. Я хочу знати Вашу історію. Напевно вона дуже цікава.
- Що саме Вас цікавить?
Ось це перетворення дівчинки в таку спокусливу жінку. Не дорослішання... Це щось інше... Мабуть ви відчували себе , як метелик?
Жюлі сіла на берег, погладила м"яку траву...
- Ви пам”ятаєте того хлопця із спортзали, я розповідала про нього?
- Так, пам”ятаю.
-Так ось, моя реакція в той момент, коли я побачила його була абсолютно нормальною для мого віку. Я прагнула зближення з ним. Мені хотілося
доторкнутися до нього, відчути, які на смак його губи, але він зовсім не звертав на мене уваги. Він просто мило посміхався до всіх дівчат.
В той час, я працювала офіціанткою в невеликій кав”ярні, яка ( за збігом обставин ) розташувалась на тій самій вулиці, що й наш спортивний комплекс.
Її хазяїн дуже любив каву і постачав для своїх відвідувачів найкращі сорти , а тому завжди було багато бажаючих скуштувати філіжанку запашного
напою. Одного дня туди завітав той самий красунчик. Він обрав для себе столик, який розміщувався у глибині зали.
Звичайно, він не помітив мене, та для мене було важливо те, що я помітила його. Я намагалася обслуговувати всіх людей, що сиділи в його напрямку. Я
бігала, мов шалена бджола, і ось - вуаля!- він помітив мене, точніше йому була потрібна офіціантка, а нею була я!
-Так, добрий день, бажаєте філіжанку кави? - я мило посміхнулась.
- Так, із вершками. Вибачте, мені здається, що ми з Вами десь зустрічались? О, здається ми ходимо до однієї спортзали?
- Саме так і є,- я знову посміхнулась і пішла виконувати його замовлення. Обличчя в мене палало, а серце ось-ось мало вистрибнути з грудей...
- Він запросив вас на зустріч?
- Як би ж то! Щойно я принесла йому каву, до нього підійшла вродлива ефектна жінка... Мені було всього 17. Я була, ніби яблуко, що висить на гілці.
Один бік якого щоранку цілувало тепле сонечко і воно, шаріючись набувало ніжно- рожевого відтінку, та його інший бік ще був геть зеленим і твердим!
Рита засміялась.
- Мені подобається, як ви граєтесь словами, а чим же тоді у Ваших очах була та жінка?
- Вона була вишня. Стигла, соковита і манлива... Вона граційно рухалась, а її голос був тихий і приємний.
- Що Ви відчули, злість? Заздрість?
- Злість? Ні. Заздрість? Так! І захоплення! Я була вражена... Я хотіла бути, як вона, і навіть кращою! В той момент я зрозуміла, що хочу стати яблуком
спокуси...Ой, що це? Крапля? Ви теж відчули? Здається починається дощ! Швидше сідаємо на коней і рушаємо. Тут недалеко є мисливський будиночок,
я знаю дорогу!
   Дощ посилювався. Небо швидко затягувало сірими хмарами, і надворі ставало все темніше... . Коні йшли повільно, бо стежка між деревами була
вузькою . Через зливу розгледіти дорогу ставало майже неможливо, а тому орієнтиром для Рити була постать Жюлі, яка їхала попереду. Нарешті серед
дерев стало помітно невеликий дерев”яний будиночок.
- Ми на місці! - радісно вигукнула Жюлі. Вона швидко зістрибнула із свого коня і взяла за уздечку ще й кобилицю Рити, тим самим допомагаючи їй
зорієнтуватись у новій місцевості.
- Спокійно, Зірко, все гаразд, - Жюлі вправно припнула коней під накриття, розташованого  збоку біля будинку, і підбігла до Рити.
- Заходьте ,- промовила вона, відкриваючи дерев”яні двері, на яких не було жодного замка, - ця хатинка стоїть тут саме для мисливців, будь-хто з них
може прийти сюди, щоб зігрітись і поїсти, тут завжди є невеликі запаси їжі. Електрики тут немає, але є кілька свічок.- Вона дістала з полиці свічки і
запалила їх.
- А ще тут є сухі дрова та камін, зараз я швидко розпалю його.
- Ви досить добре знаєте це місце, Жюлі.
- Так, досить добре. Колись у мене був роман з одним хлопцем, який любив полювання. Блиснув сірник, загорівся вогонь, невпевненно, слабо, Жюлі
дмухнула на нього, і він, ніби відчувши її подих, почав розгоратися сильніше і сильніше... Згодом червоне полум”я , ніби обняло сухі дровцята і почало
танцювати з ними в загадковому танці , а вони, задоволенно тріскаючи, дарували своє тепло.
   Рита спосерігала за Жюлі. Здавалось, що дощ зробив її ще більш привабливою - від води волосся стало ще темнішим і хвилястим, мокра сорочка
обліпила собою руки і груди, спокусливо підкреслюючи їх вигини. Образ доповнював вогонь, що відсвічувався на її щоках ніжним рум”янцем, в цей
момент вона й сама була схожа на мисливицю...
- Ми обидві зовсім мокрі. - Жюлі встала, підійшла до маленької шафи, що висіла на стіні поруч із каміном і  відчинила її , - коньяку нема, але є горілка.
Хочете випити трохи аби зігрітись?
- Так, не відмовлюсь.
Жюлі дістала дві металеві чарки, що стояли біля пляшки з горілкою. Налила в кожну потроху , вилила і, наливши ще раз, простягнула одну Риті, а одну
лишила собі.
- Дякую, Жюлі, а давайте перейдемо на “ ти “ ? - раптом запропонувала Рита.
- З радістю!- погодилась Жюлі і випила . Горілка обпекла горло  і теплом розлилася по тілу, - так значно краще, та все ж ж Рито, одяг у нас геть
мокрий, сухого тут немає та є  теплі  ковдри , вони  на канапі, що стоїть під вікном. Давай роздягнемось, а свій одяг розвісимо перед каміном, нехай
просохне.
- Так і зробимо.
Вони роздяглися.
- Геть забула, - невпевнено  посміхнулась Жюлі, -. рушників немає, тож давай обсохнемо коло каміну,  але якщо ти соромишся я можу відвернутися. Нам
треба зовсім трохи часу...
- Ні, я абсолютно не соромлюсь, навпаки, ти повернула мене в мою юність. Пригадую, як колись ми з подругами пішли відпочивати на озеро. Ми
розпалили багаття на березі, купались у річці, а потім оголеними обсихали біля вогнища... Було так само тепло, як і зараз.  Маєш  розкішне тіло, Жюлі,
ти  і зараз відвідуєш спортзалу?
- Так, я постійно займаюсь там...
- І пестиш своє тіло під чоловічими поглядами, як колись? - Рита засміялась. - Моє тіло вже просохло й нагрілось. Де наші ковдри?  Давай вип”ємо ще
трохи горілки і поговоримо. Мені тепло,гарно і  хочеться трохи розслабитись.
Рита вкуталась в ковдру і сіла на канапу. Жюлі налила трохи горілки їм обом і , так само вкутавшись  в ковдру, також сіла на канапу проти Рити.
- Я живу не в твоєму місті, Рито.
-До чого це?
- Хочеш знати , що я тут роблю?
- Було б добре хоч щось дізнатись про тебе ти ж така таємнича...
- Розумієш в мене була якась залежність від того хлопця із спортзали...
- Мені вже смішно чути про нього, ти зациклилася на ньому, відпусти!
- Може й відпущу ...
- Ти отримала своє?
- Майже,  хочеш знати як саме?
- Помираю від цікавості!
- З того моменту, коли я бачила його в кафе пройшло кілька років. Звичайно,  в мене були стосунки з іншими чоловіками, але ніхто не міг його
замінити.  Ні, це було не кохання... Може азарт , хіть, пристрасть... Я не знаю, я не могла звільнитись від думок про нього, хоча й розуміла, що його
образ надуманий моєю уявою і , насправді він абсолютно не такий... Це була, ніби якась хвороба... В кожних чоловічих очах я шукала його погляд. Я
говорила з ним в своїх думках... Час минав, і іноді я розуміла, що пам”ять витирає риси його обличча з моєї голови... Мені треба було знайти його! Це
вийшло простіше, ніж я гадала : я знайшла його в соц. мережі. Я познайомилась з ним під іншим ім”ям. Ми деякий час спілкувались в інтернеті, аж поки
він не призначив мені зустріч.  Я обрала ресторан на краю міста. Ретельно підготувавшись я   приїхала до ресторану перша. Сіла на своє місце і одягла
на очі маску. Коли він прийшов то звичайно здивувався, чому я в масці, та я сказала, що заміжня, і не хочу видати себе, тим більше, що маска
(запевнила його я  ) надає жінці таємничості.
- Він одружений?
- Я не запитувала, хоча я знаю жінку з таким самим прізвищем, як і в нього.
- Може в них просто однакове прізвище?
- Ні, я бачила фотографію на якій вони обіймаються... Це та сама жінка, яка була з ним в той день у ресторані.
- Напевно, ти хочеш її знищити?
-  Ні, хочу дізнатись чи вона краща за мене?
- Ти спала з ним?
- Ще ні, я не хочу поспішати.
- Ти й так довго цього чекала.
- Саме тому й не хочу ...
-Ти не показуєш йому своє обличча, бо невпевненна, що він захоче тебе, дізнавшись хто ти насправді?
- Чому ти так вирішила?
- Ти забула, я - психолог.
- Можливо й боюсь...
- А кого ти хочеш йому показати - невпевнену дівчину, якою була, чи спокусливу жінку, якою стала?
- Я не знаю...
Рита подивилась у вікно. Дощ скінчився, на небі виднілась райдуга.
- Жюлі, подивись у вікно, яка краса зараз у лісі. Кінець весни і початок літа - прекрасна пора! Наш одяг майже сухий, давай одягатись, час повертатись
додому,  доки ще не стемніло...
    Рита прокинулась і розплющила очі. Вона помітила, що штори трохи відкриті і побачила смужку яскравого денного світла, що намагалось проникнути
у напівтемну кімнату. Вона зітхнула...Сьогодні в неї був вихідний день, але думки  про події вчорашнього дня ніяк не йшли з голови... Невже Жюлі
намагається її спокусити? Така легка форма зваблення ?  Яку гру вона веде ? Жюлі ніколи  не говорила про свою нетрадиційну орієнтацію,хоч би  той
хлопець із спортзали... Може це їй здається?  А може погратися у цю психологічну гру?
Жінка потяглася за ноутбуком.
- Так, пошук... Мистецтво зваблення і спокушання психологія... - пошукова система визначила безлічь варіантів порад,- дивно ніколи не думала, що
буду цим цікавитись у такий спосіб... О, щось цікаве... Так, так, так...” Психологія зваблення   - це тонка психологічна гра. Спочатку ви маєте вивчити
об”єкт ( людина. яку ви хочете спокусити), далі визначте його  ( її ) слабкі сторони. Спілкуючись з ним більше слухайте, дайте можливість
співрозмовнику більше розкрити себе, перетворюючи поступово діалог у монолог, і непомітно міняйтесь з ним ролями. Робити це треба обережно, нехай
вважає, що все контролює він ( вона ), і далі, з того моменту коли він починає Вам довіряти все стає леко і невимушено....”  А може мені спробувати
звабити її, заради цікавості? Повернути її зброю проти неї самої...
Рита вирішила попити кави і подумати. Проходячи повз дзеркало, Рита зупинилась . Вона подивилась на себе... Обличча гарне, щоправда навколо очей
з”явилось трохи тонких ліній, і біля губ... Та в цьому вона не бачила нічого поганого, адже життя просто ставило на ній свої відмітки. Вона була
веселою, багато посміхалась, вміла радіти життю - і ці мімчні зморшки невелика ціна у порівнянням з тим яке щастя вона отримувала. Очі сіро-блакитні,
наче квіти бузку, що квітне навесні... Губи рожеві і чуттєві. Вона  зняла одяг , трохи відійшла... Да вона  ж красуня! Звичайно,  груди не такі пружні, як
в часи юності, але вона народила і вигодувала свою дитину, тому груди стали  ніжнішими  і  більш жіночними ;  вигини фігури плавні - у свої 40 - вона
гарна і спокуслива жінка. Вона поправила рукою волосся... Ніби шовкова хустина воно впало на груди, і розсипалося світлою хвилею по її тілу... Дивно,
чому  раніше вона ніколи не дивилася так на себе. Вона загадково посміхнулась і, невдягаючись попрямувала на кухню.
    Запашний аромат щойно приготованої кави розлився по всій кухні... Рита з насолодою зробила перший ковток; за вікном шумів дощ. Обійнявши
долонями теплу чашку, Рита дивилась на вулицю . Краплі дощу рясно лилися з хмар на зелене молоде листя і зістрибували з нього на перехожих,
закінчуючи свій дивний танець на мокрій землі. Їй захотілося загорнутися в теплий плед. Вона поставила чашку на стіл і, швиденько перебігши через
коридор у спальню, пірнула під одіяло: “ Як же тут тепло і затишно, яка м”яка та ніжна моя подушка... Сьогодні я не вилізу з ліжка... Нізащо!! “
Рита  ввімкнула телевізор і знайшла передачу про мандри. Сьгодні ведуча подорожувала по гарячій Іспанії.Задзвонив телефон. Рита подивилась -
дзвонила Жюлі...
- Жюлі ?
- Привіт, Рито, вибач я знаю , що в тебе сьогодні вихідний день,
- Як ти дізналась ? І звідки в тебе мій особистий номер телефону?
- Не гнівайся, я дізналась його в твоєї секретарки, я сказала їй, що я твоя подруга...-
Рита не знала, як їй реагувати
- Та я не сержуся, Жюлі, я, навіть рада...  Як твої справи?- Жюлі тихо засміялась
- Я трохи застудилась, наразі лежу у ліжку  та п”ю теплий глінтвейн. Власне, я й телефоную тобі, щоб сказати , що наша завтрішня зустріч не
відбудеться з причини  мого поганого самопочуття. мені шкода...
Рита зробила паузу.
- Наша зустріч може відбутися, якщо ти будеш не проти.
- Тобто? - дивуючись запитала Жюлі
- Я можу приїхати до тебе завтра. Адже треба навідати свою подругу, коли вона хвора, чи не так?
Жюлі хриплувато засміялась і закашлялась.
- Ти дивуєш мене, Рито... Я згодна!
- Тоді диктуй мені свою адресу.
    Того ранку Рита одягалася більш прискіпливо. Гори одягу були хаотично розкидані на ліжку. Вона стояла перед дзеркалом у блакитній шовковій
сукні... Тканина приємно гладила її тіло.
-  Гм... Здається вона дуже мені пасує.  Думаю, варто піти в ній.
Рита поскладала одяг у шафу, взяла маленьку сумочку і одягнувши білі сандалі , швидко побігла на вулицю.
Надворі було сонячно і тепло. Здавалось погода посміхалася до неї. Рита зайшла до магазину, що розташовувався неподалік від її будинку і купила
фрукти, деякі продукти, а також пляшку вина, адже вона йшла в гості до Жюлі.  Відстань до вказаної Жюлі адреси її будинку була невеликою, то ж Рита
вирішила пройтися пішки. Вулиця навіювала на роздуми. Рита намагалась зрозуміти, що вона відчуває до Жюлі? Так її поява в Ритиному житті внесла
якісь свої кориктиви. Наприклад, Рита змінила свій діловий костюм на якісь більш кольорові речі. Жюлі добавила своїх невідомих фарб, настрою. Рита
подумала про  свого чоловіка. Мабуть, йому було нудно з нею... Вона майже весь свій час проводила на роботі, він теж. Дома окрім : “ Привіт, люба (
любий ) , вони майже не спілкувалися.  Хоча, вчора, за вечерею він зробив їй комплімент, сказавши, що вона виглядає дуже спокусливо. Після цього
вони пили вино, дивилися на зорі і все таке інше...
     Так, міркуючи  про своє життя, Рита дійшла до будинку Жюлі. Вона швидко знайшла потрібний під”їзд та потрібну квартиру. Вона подзвонила,
відповіді не було...
Вона пхнула двері - вони були незачинені.
- Гей !  Є хто вдома? - голосно спитала вона
- Рито проходь!  - почула вона у відповідь голос Жюлі. Рита пройшла вперед і здивовано розплющила очі.
  Квартира Жюлі була зовсім не схожа н квартиру. Вона нагадувала майстерню художника. На підлозі були розстелені картини з пейзажами, під стінами
стояли мольберти...
Жюлі вийшла назустріч Риті. На ній була фланелева сорочка, короткі шорти і довгі сірі шкарпетки. Вона посміхалась.
- Привіт, Рито. Як настрій?
- Чудово! Як ти ?
- Сьогодні вже набагато краще. Проходь будь-ласка.
Рита пройшла і захоплено роздивлялась навколо.
-  Ти художниця, Жюлі?
- Та, є трохи, це в мене від батька. Квартира, доречі,  також.  Він облаштував її у свою майсерню; жив тут і працював.
- Вибач, він живий ?
- Так він живий, але зараз вони з мамою живуть  у Германії.
Рита посміхнулась...
- Я гадала, що твоя мама любить Францію!
- Ха-ха. Так, звичайно любить, і , можливо, як би вона мала змогу обирати. то, напевно обрала би цю країну. але вигідну пропозицію отримав мій тато,
а не вона.
- Зрозуміла, а ти чому не з ними? Мені здається в цй країні більше перспектив, ніж у нашій.
- Можливо, але в мене ще тут є незакінчені справи...
- Ти маєш на увазі того хлопця?
- І це також... Вип"єш чогось? Є кон"як...- Жюлі посміхнулась.
- Із задоволенням- Посміхнулась у відповідь Рита.
Жюлі пішла на кухню, а Рита вирішила роздивитись прекрасні картини , які тут були усюди. Загадкові, мальовничі пейзажі, портрети невідомих людей,
їх історії... Аж раптом її увагу привернула картина , на якій була намальвана  оголена жінка. Її розпущене русяве волосся , ніби сонячний водоспад  
спускалось на оголені груди, а тонке простирадло ледь прикривало спокусливі вигини її тіла. Здавалось, що вона спить... Вигляд жінки здався Риті
знайомим. Вона підійшла ближче , і  її очі розширились від здивування...
- Так, Рито, це ти...
Рита повернулася. Жюлі стояла зовсім близько - Рита ледь не наштовхнулася на неї..в обох руках вона тримала по келиху з коньяком, один вона
протягла Риті. В кімнаті неголосно грала джазова музика - Рита лише зараз звернула на це увагу...
- Я малювала тебе із своєї пам"яті. В моїй голові твій образ був досить чітким, я ж бачила тебе оголеною у тій лісовій хижці, пам"ятаєш?
Жюлі майже впритул наблизилась до обличчя Рити...Риті здалось, що зараз Жюлі поцілує її...Вона навіть відчула аромат полуничного блиску на губах
Жюлі... Серце калатало з усієї сили... Рита розгублено стояла, не знаючи, що буде далі...
- Але я не розгледіла кольру твоїх очей...- роздумливо і посміхаючись сказала Жюлі і відійшла, попрямувавши до дивану, перед яким горів невеликий
камін.
Опанувавши себе, Рита пішла, за нею.
- Так красиво й затишно з каміном у кімнаті...Як твоє самопочуття? -спитала Рита, в душі вона сердилась на себе і свої думки.
- Ти прийшла і вже краще, - посміхаючисьвідповіла Жюлі.
- В тебе є друзі?
- Ні, тількик коханці... - Жюлі голосно розсміялась
- Звичайно є! Й дуже багато, але я люблю бути на самоті...
- То я завадила?
- Ні, ти виняткова... Ти мій психолог!
Рита посміхнулась.
- У нас з тобою креативні сеанси.
- А в тебе Рито є друзі? Чи ти також любиш самотність?
Рита задумалась... В неї не було друзів, чоловік, дитина і пацієнти..
- Звичайно є, але не завжди є час з ними зустрічатись ...
- А які в тебе стосунки з чоловіком, вибач, що запитую - це не моя справа, можеш не відповідати, якщо не хочеш...
- Звичайні стосунки...
- Щось мені підказує, що ваша пристрасть десь заснула, чи не так?
Від порівняння Жюлі Рита засміялась...
- Заснула? Це мабуть м"яко сказано... Вона майже померла...- в її голосі відчувався сум.
- А коханець , Рито? В тебе є чи був ?
- Що ти, Жюлі, який коханець, це ж зрада, я так не можу...
Жюлі зробила паузу і подивилась на Риту. ЇЇ погляд здався Риті, якимсь дивним...
- А якби це була жінка?...
... Рита замислилась...
- Жінка?...Ніколи над цим не думала... ммм.. мабуть, я б не змогла... Навіть не уявляю себе в ліжку із жінкою... А ти? В тебе були коханки?
Жюлі посміхнулась і, задумливо підняла догори брови...
-Так.. Була, Рито...
- І... тобі сподобалось?
- Чи сподобалось мені? Навіть не знаю... Розумієш, у житті ми отримуемо щось дуже легко, але розуміємо, що прагнемо  більшого ... Те, що нам
насправді треба досягається важчим шляхом і за дорожчу ціну... не завжди вдається отримати те бажане... але наша спустошена душа і надто
збудженна уява шукає заміну, аби як -небуть втамувати свою спрагу... Так і я.. Шукала своє...та були лише замінники...
- Ти маєш на увазі того хлопця, напевно...
Жюлі засміялась...
- Рито, Рито... Ти доросла наївна жінка... Ти хоч колись зраджувала когось?
- Ні, не зраджувала.. Вважаю зраду, просто зрадою....
- А закохувалась ? По-справжньому... Щоб так сильно... аж до втрати свідомості...
Рита мовчала...
- Так, закохувалась, Жюлі...
- І ?
Рита відсьорбнула трохи коньяку.. В тілі відчувалось легке тремтіння...
- Він був чоловіком однієї з моїх пацієнток. Це був гарний молодий чоловік. На вигляд йому було до сорока років.Його низький хриплуватий голос ще й
досі звучить у моїх вухах.
- У тебе був з ним роман?
- Міг би бути...
- А що ж помішало?
- Спочатку я весь час стримувала себе, точніше моїх закони моралі, а потім... Його дружина захворіла і вони переїхали в інше місто, ближче до моря.
- І він ніколи не дзвонив тобі?
- Не знаю... Я змінила номер.
- Ти шкодуєш? Чи може, пишаєшся собою?
- Мала б пишатись , але... залишилось якесь відчуття втрати.. недомовленності... Іноді, я згадую його...
- Я не знаю, що тобі сказати... ми з тобою дуже різні... Але в нас обох є дещо спільне...
- Що саме?
- Ми вміємо відчувати кохання... і страждати...
Дві жінки сиділи з недопитими келихами коньяку. Вони обидві мовчали, але в цей момент, кожна з них думала про своє...
      Наступного ранку Рита прокинулась з важкими думками... Вона ніяк не могла забути вчорашньої розмови з Жюлі. Що саме вона мала на увазі коли
запитувала її про роман із жінкою? Невже вона мала на увазі себе та її?  Дивно, але Рита навіть не неважувалась думати далі про це. Так, звичайно вона
сучасна жінка, але в неї трохи інші погляди на життя. Чи кохає вона свого чоловіка? Так кохає, але хоча це і неможливо порівняти з шаленим коханням
легковажної юності, але все ж це зріле почуття, осмислене усвідомлене... Та чи не хочеться їй чогось більшого?
Робочий день почався, як завжди. Клієнтки йшли одна за одною, розповідаючи неспинний перелік своїх проблем і переживань. Дивно, але Рита
спілкувалася з ними, а думала про своє.  Скоро мала прийти Жюлі... Її поява   в житті Рити перевернула мислення жінки  з ніг на голову. В двері
постукали. Це була секретарка.
- Рито , ось кур"єр приніс Вам посилку.
-Дякую, давайте.
Це був невеликий плетений кошик. В ньому лежав маленький букетик польових квітів, пляшка коньяку і записка. Рита розгорнула її... Вона була від
Жюлі:
" Привіт, Рито. У тебе мабуть, як завжди насичений роботою день. Сподіваюсь, пляшечка коньяку в кошику допоможе тобі зняти напругу тихим
вечором. У нас сьогодні мала бути зустріч, але я не прийду... Вирішила не морочити більше тобі голову своїми нісенітницями.. До речі.. Той хлопець,
пам"ятаєш? У мене з ним нічого не було... Ти запитаєш чому? Бо він твій... Його фотографія стоїть на твоєму столику... Я поїду до Франції... Ця країна
кохання саме для мене . Я буду сумувати...
                                              Дякую, Жюлі."
   Рита закінчила читати і подивилась на свій робочий столик... Там дійсно стояла фотографія. Вона взяла її в руки, довго вдивлялась, наче вперше, а
потім швидко встала, схопила на ходу свою сумку і швидко вибігла з кабінету...
- Відмініть на сьогодні всі зустрічі! - крикнула на ходу вона своїй секретарці.
   На вулиці було ще зовсім тихо. Місто ще не втигло прокинутись. В повітрі пахло свіжою випічкою і кавою. Де-не-де поспішно проходили люди, мабуть
спізнюючись на роботу. Таксі ніде не було видно. Рита вже дістала телефон  щоб замовити машину через службу, але воно саме  повернуло з-за рогу
сусідньої вулиці. Вона підняла руку, машина зупинилась.
- В аеропорт будь-ласка!
Через деякий час вона була на місці. Швидко розрахувалась з таксистом і  побігла всередину великого терміналу. Вона набирала номер Жюлі, та та
була недосяжною...
Рита підійшла до табло на якому висвічувався розклад руху літаків. Найближчий , до Парижу мав відправлятися чере двадцять хвилин... Вона
подивилась де здійснюєть посадка і побігла туди. Вона розуміла, що спроби знайти Жюлі могли бути марними.
Вона все ж розшукала її... Жюлі неможливо було непомітити. Навіть якби в одному місці зібрався весь люд разом. Вона сиділа в кріслі в білих
облягаючих штанях , невимушено закинувши ногу на ногу. Велика  шляпа з широченними полями  таємничо закривала майже половину її обличча та не
приховувала чуттєвих повненьких губ. Вона читала газету...
- Привіт, Жюлі.
Від несподіванки Жюлі навіть трохи підскочила.
- Рито? - вона посміхнулась,- що ти тут робиш?.
Жюлі встала і вони відійшли в бік.
- Жюлі, тобі не обов"язково їхати...
- Чому?
Рита дуже хвилювалася.. вона не могла зрозуміти чому... Її голос періодично зривався, ніби не вистачало повітря...
- Бо той хлопець, якого ти кохаєш не мій...
- Не твій? Не розумію...
Рита дістала фотографію.
-  Це він?
Жюлі посміхнулась...
- Так, але я його не кохаю...
- Жюлі... Це мій брат...
- Та невже?
- Так, і саме тому ти можеш залишитись...
Жюлі зробила паузу...
-Я не можу залишитись, Рито...
- Але ж чому?
- Бо я кохаю тебе...З того самого часу, як побачила тебе в тому кафе... Це ти моя стигла і спокуслива вишня, Рито... І залишишся нею назавжди...
Рита не могла сказати нічого. Слова застрягли в горлі , а  серце ось-ось мало вистрибнути з грудей...
Жюлі простягнула Риті великий згорток.
- Ось візьми на згадку про мене, думала залишити його собі, але я й так добре тебе пам"ятатиму.
Рита розгорнула аркуш. Це був той   малюнок, який вона бачила в квартирі Жюлі, але вже домальований . На ньому була вона, Рита, але такою якою
бачила її Жюлі... Внизу стояв невеличкий підпис:
" Від Жюлі, з любов"ю..."
- Мені час іти, Рито. Можливо, колись ми ще погуляємо чудовими пляжами Сен- Тропе...
Це був імпульс.. Бездумний, нерозважливий...Рита нахилилась до Жюлі і поцілувала її . Ніжно і щиро... Ще деякий час після цього дві жінки дивились
одна на одну і не говорили ні слова...
П.С.
...В салоні літака шумно юрмились люди. Кожен шукав своє місце.
- Мабуть це моє місце,- Жюлі почула приємний чоловічий голос і повернула голову.
- Бонжур мадам... Чи мадемуазель... Я Пьєр, а Ви?..- Чоловік був досить гарний...
Жюлі широко посміхнулась.
- Жюлі... Мадемуазель Жюлі.

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 710

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 1.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
Рекомендации УПП
В прямом эфире
Прекрасный стих и всё в нем есть.
Наше сьогодення і надія ,і любов, і віра.
Дякую.
Рецензия от:
Сніжана Назаренко
2024-03-19 07:12:13
Мне тоже нравится эта актриса. Написано бесподобно! Спасибо, Алексей!
+!!!!!!
Рецензия от:
Анна Степанюк
2024-03-19 05:57:10
Стихи, как Музыка души,
Тогда светлы и хороши,
Когда запинки нет и лжи.
И таких стихов здесь очень даже немало.
Это радует!
Рецензия от:
Василий Омельченко
2024-03-19 01:24:14
На форуме обсуждают
"Кожен мав би зрозуміти, що для України її духовність, мова, література – це останній рубіж самозахисту, остання надія відстояти себе перед агрес(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-18 08:40:24
В любви наверное тужил,
Раз с поликлиникой сравнил.(...)
Рецензия от:
Владимир Ярош
2024-03-17 21:18:48
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.