Автор: Ирэна
Тема:Гражданская лирика
Опубликовано: 2018-04-14 00:33:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПОЛОН

Де я? Чому я тут сама?
На стiнах скрізь малюнки цвілі...
Зелені, чорні, як пітьма,
Між ними смужки сіро-білі...

Сира підлога кам'яна,
Замість дверей та вікон грати...
Зі стелі капає вода,
І залітає сніг лапатий...

З надвору...Мабуть, вже зима,
Як довго я у цім полоні?
Так холодно... Болить спина,
Нестямно хочеться додому!

Все тіло ниє від тортур,
Сліди синців вкривають руки...
В віконні грати бачу мур,
Й від цього ще сильніші муки.

Хто мене мучить? Хто мій кат?
Чому одна? Де інші в'язні?
Кричати хочу - сил нема...
Лиш шепочу слова незв'язні...

І сльози... Бурні, як ріка,
Що поміж гір тече нестримно,
Відчую смак сльози - гірка,
Вже вечір... Муру вже не видно.

Аж чую, брязкають ключі...
Лунають кроки...Ось вже близько...
Кажу собі не плач! Мовчи!
В куток відлізу - бігти слизько...

На небі ж місяць вже зійшов...
В сріблястих шатах світить небо,
Дивлюсь , хтось в двері вже ввійшов...
Я тихо шепочу, Не треба...

Прошу... Не бийте вже мене...
Звільніть мене! Я жити хочу...
Дивитись, як весна цвіте!
І чути, як " люблю " шепочуть...

Жіноча постать мовчазна,
Стоіть та брязкає ключами,
- Ти справді хочеш? Ти ж сама
Прийшла сюди з всіма речами.

Замкнула мріі на замки,
А серце путами обвила...
Надіі на дрібні друзки,
Сама , власноруч, ти розбила!

У світлі місячнім яснім,
Вона до мене нахилилась,
І я завмерла...Бо тепер...
Сама на себе я дивилась...

Сама собі ти власний кат...
Все серце в докорах сумління...
Намалювала сотні грат,
І б'єш сама себе невпинно...

Та може досить? Зупинись!
Відкриті двері! Йди на волю!
Згадай, яка була колись!
Вже вистачить із тебе болю...

І я пішла...Позаду мур...
Почався ранок, сонце сходить!
Болить ще тіло від тортур,
Та вже синці потроху сходять.

І очі трохи ще болять,
Після пітьми на день дивитись...
Та віра в себе та життя
Допомагає відродитись.

История cоздания стихотворения: