Автор: Андрей Печерский
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2015-11-19 08:33:42
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Вінок життя

Прилинув біль і дзеркало свободи
покаже нам все наше майбуття,
священний храм омили чисті води,
прийшло Різдво – з’явилося життя.

І враз воно заграло кольорами,
і барви потекли з усіх сторін,
нова людина, браття, поміж нами!
Слова, слова…а може тільки дим?

Життя співає голосом сопілки,
та пісня, що звивається увись,
для дерева співає і для гілки,
що замилує квітами колись.

Іде життя,іде у поміж люди
з барвінком щастя в себе на чолі
залиш вінок, бо щастя вже не буде,
залиш його у вранішній імлі.

В танок новий життя тебе кидає –
злоденне танго – пісня на весь світ,
воно тебе і крутить і ламає,
аби забув ти барвінковий цвіт.

Та є такі, що цвіт той не кидають,
а лиш ховають глибоко в душі.
Життя важке - вони це добре знають,
та вибрики життя їм не страшні.

То що же, люди, цвіт свій схоронили,
чи може заховали вглибині?
Змію буття до себе ви пригріли
і не свої співаєте пісні!

Кому ж тепер вершити вашу долю?
Кому з барвінком по життю іти?
Кому рубить кайдани, кликать волю,
і душу свою в цьому віднайти?

Хто не продав вінок свій за палати?
Хто не забув, що значить каяття?
Кого ж тепер Людиною назвати?
Хто в існуванні прагне до життя?

«Не треба надриватись,- кажуть люди,-
не треба проти течії плисти»
Тоді ж який нащадкам спадок буде?
– Мовчання, лиш могили та хрести…

Життя іде і гімн собі співає,
ту пісню не зупиниш ні на мить:
«Життя пройти з достоїнством ми маєм»
«пройти» життя , «пройти»,а не прожить.

Cтрашну машину тую не зламати,
не можна дати їй нових ідей,
лиш можна той віночок підібрати.
Й Людиною прожить серед людей!!!

История cоздания стихотворения: