Автор віршів, байок, поем і казок. Член Міжнародної Гільдії Письменників (Німеччина). В instagram (@sagarmat_anna)

Автор: Анна Сагармат
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2020-06-09 17:47:00
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Богун

Історичний твір «Богун» про мужнього воїна, військового і державного діяча, видатного козацького
полководця часу Хмельниччини – Івана Богуна (пом. 17 лютого 1664).

Пролог

І земля горіла там,
Лід ламався під ногами.
Так заклятим ворогам,
Що насунули військами,
Відсіч козаки давали,
І загарбника тримали.

«За своє – на смерть стояти!», –
Дав наказ Богун , полковник, –
«За нахабство – покарати!
Хай від зброї згине змовник!»
...«Геть з затіями лихими!», –
Підхопили побратими.

Вже добу тривала битва
Для загарбника невдала.
За загиблими молитва,
Не встигаючи, лунала,
Потопала в ріках крові.
Смерть чекала душі нові...

I. Яблуневий цвіт

«Як приємно у садочку,
В затишному холодочку,
Де важкі зелені віти
І рожево-білі квіти
Сонцю яблуньки відкрили!
Ароматом оповили
Все повітря, наче медом,
Під ясни́м і чистим небом!...», –

Не приховуючи радість,
Юну, сонячну цікавість,
Промовляла так, кружляла,
Ті красоти оглядала
Дівчина струнка, білява,
Зовсім юна, худорлява.
Сіро-сині оченята,
Наче крила, рученята,
Коси довгі до поя́са,
Личко ніжне, і окраса –
Щира посмішка чарівна.

«Ти, Оленко, дуже дивна!...», –
Мовив дівчині козак,
Ставний, стриманий юнак.
Він на дерево спирався
І очима посміхався,
Дивлячись на балакучу,
Спритну і непосидючу
Юну дівчину-білявку,
У віночку, наче мавку.  
«…Квітам, дереву радієш,
Розмовляти з ними вмієш.
Мавка лісова, царівна!
Нелюдська якась ти, дивна!» –
Підсумок до слів додав.

За хвилину упіймав
Дівчину в обійми щирі,
У щасливі синьо-сірі
Очі зазирнув з питанням,
Віднайшовши в них кохання,
Поцілунком відповів.

…В мить їх вітер оповив.
Прогулявся і у вітах,
У рожево-білих квітах,
Пелюстками притрусив,
Наче ковдрою прикрив
Двох закоханих, легкою,
Ніжною і запашною.
І від сміху не стримались,
Ще міцніше обійнялись
Красень і білявка мила.

Хмара смутку затулила
Оченята синьо-сірі
І вуста дівочі щирі
За коротку вже хвилину.
«...Живемо в скрутну годину.
Мій Іваночку, коханий,
Час летить і невблаганний.
Як згадаю – їдеш скоро,
Так на серці непокора
Вже за мить і оживає,
Тисне серце, наче крає.
Я не хочу розлучатись,
Будь що може з нами статись!» –
І міцніше притулилась.

«Нáщо знову зажурилась?», –
Обійняв козак дівчи́ну,
Приголубив, мов дитину.
«Козака життя – походи!
Буревії чи негоди
На шляху не зупиняють.
Скрути тільки надихають.
Шаблю з честю оголити,
Аби гідно захистити
Власну землю і людей:
Скривджених жінок, дітей –
Поклик серця козака,
Літнього чи юнака.

І мені не час вагатись,
У садочку милуватись,
Маю в стрій і я ставати,
Аби панству бій надати,
Покарати за нахабство.
Павлюка  козаче братство
Кличе йти на допомогу,
Мушу їхати в дорогу...».

На словах таких відвертих,
Вже без сумнівів і впертих
Пригорнув Іван дівчи́ну,
Перед Богом вже – дружину,
У вуста поцілував.
Тихим шепотом додав:
«Не журися ...і чекай,
Тільки віддано кохай!
Бо твоя любов – фортеця!
Стане в захист, обернеться
На броню мені в боях,
У запеклих у вогнях!...».

Так прощалися в садочку,
В затишному холодочку.
Серед квітів яблунéвих,
Білих пелюсток, рожевих
Молодий козак й дівчи́на,
Їх побачення година
Невблаганно добігала.
Богом обрана чекала
Доля вже на двох одна –
Нелегкі́ часи й війна.

II. Повстання (1637)

Козака душа – сплетіння
Сили, розуму й терпіння…
І терпіння – понад міру,
Бо найбільше прагне миру.
Але Боже бережи
Обірвати ті межі́!
Гучно вдарять вмить гармати!...
З козаком не варто грати!

Та чи знали те пани,
Шляхти польської сини,
Як безбожно знахабніли,
Гніт селянству учинили?!
Вже й козацтво потерпало,
Утисків сповна зазнало.
Реєстрóві козаки ,
Влади польської полки
У приниженні постали,
Що такого ще не знали.
І терпіння обірвалось,
Несподівано все сталось.

Серпень догорав палю́чий, (1636)
Як ланцюг зірвав болючий
Молодий Павлюк, завзятий,
Правду взявся здобувати.
…Із частиною полків
Реєстрових козаків
Чигири́нських і черкаських
Доєднався до козацьких
Запорізьких вільних лав.
Клич повстання пролунав!

Запорозька Січ – оплот
Найдостойніших чеснот
Братства мужніх козаків
Переломних тих часів –
Гідно в лави прийняла,
Й побратимам надала
Допомогу і підтримку.

Але йти війною взимку –
В наступ визвольний – не стали,
Бо зміцнити сили мали.
Так Павлюк розміркував,
Й підготовку розпочав.

Про події ці дізнався,
До повсталих доєднався
Молодий Богун Іван.
Він, як син простих селян,
Польський гніт на сóбі знав,
Не вагаючись обрав
Шлях війни і боротьби.
«Українці – не раби!
Гідну долю мають мати,
А не все життя страждати!» –
Волелюбно міркував,
Як до лав повсталих став.

Готувалися повстанці,
Прибували новобранці…
День у день міцніли лави.
І щодня Іван мав справи
У навчаннях бойових
І стараннях кропітких.
Духом й силою зростав,
Вміння й досвід набував.

Майже рік йшли тренування,
Підготовка до повстання,
І єднання лав козацьких,
Небайдужих, серцем братських
Козаків, простих селян
Та збіднілих городян.
Всіх, кого пани гнобили,
На рабів перетворили,
У приниженні тримали
Та роками катували.

Зброю здобули в поході –
Так вже сталось при нагоді.
В Корсунь  місто завітали,
Реєстровці не чекали, (трав. 1637)
Віддали покірно зброю,
Майже тихо і без бою.

В липні Рада  відбулáся, (1637)
(в мирі й злагоді вдалася),
Де Івана Павлюка –
Вже повсталих вожака
Там отáманом обрали.
А полковниками стали:
Ски́дан, Биховéць, Лихий,
Спритний Гуня  молодий –
Імена для всіх відомі,
На той час уже вагомі.

Щоб не згаяти момент
Ухвалили документ,
В нім закликали єднатись,
До повстання долучатись.

Серпень спекою палав, (1637)
Як Павлюк наказ віддав:
«Виступати!... Всі до бою!
Наготові мати зброю!»
Шлях «на волость» – схід країни,
Вже не гаючи й хвилини,
Козаків полки обрали,
І повстання розпочáли.

Ски́дан, Биховéць тим часом
Тáкож із потужним гаслом
Виступили з козаками (1-3 тис.)
Спільними двома полками
Лівий берег підіймати,
Аби вчасно доєднати
До повстанців-східняків,
Збройних Павлюка полків.

І вогнями запалало,
Придніпров’я все повстало,
Щоб гнобителів погнати,
Панство польське покарати!
…Не тримали більше гніву,
Одностайно проти гніту
Тисячі людей повстали,
Зброю наголо підняли!

На гучні́ бунти́ такі,
Та погроми ті людські
Сам Стані́слав Конєцпольський  
(то коронний гетьман польський)
Люто вибухнув прокляттям.
Із нечуваним завзяттям
Доручив полки збирати,
Щоб повстанців покарати.

Шляхти армію очолив
(як коронний те дозволив)
Польний гетьман пан Потоцький  –
Вже діяч відомий польський.

Перша битва в грудні сталась... (6 гр. 1637)
Чистим снігом поле вбралось
За селом Куме́йки  зранку.
Там, на самому світанку
І зійшлись полки на бій.
Шикувáв Потоцький стрій (15 тис.)
Проти армії повсталих.(10 тис.)

І хоча зусиль немалих
Долучали до єднання,
Задля шляхти подолання,
Та об’є́днання не сталось,
В битві скоро відізвалось.

Павлюка полки розбили…
Рештки тільки відступили
З керівництвом на чолі,
Мали втрати, й чималі.

Та за кілька днів зібрались,
Знов повстанці об’єднались
Під Черкасами полками.
Доєднався з козаками
В Борови́ці  Гуня мужній –
Опір сформували дружній.

І на битву знов зійшлися.(10 гр.1937)
Вже й за зброю узялися,
Та Потоцький зупинив.
Вчасно гетьман зрозумів:
Дух повстанців ні мечами,
Ні гарматними вогнями
Не зламати в тих боях,
І обрав підступний шлях.
Розпочав переговори,
Підписати договори
Пóступок і компромісів.

Хитрощів лукавих бісів
Козаки не врахували,
Тож повстання і програли.

Павлюка й старшин схопили,
У в’язницю заточили,
Всіх жорстоко покарали,
Бо пани жалю не знали.

Лиш частина козаків
Із нескорених полків –
Гуня й Ски́дан – не чекали,
В перемовини не грали,
Подались на Січ з військами,
Вбереглися там з братами.

Решта козаків скорилась,
На присязі побожилась (14 гр. 1637)
Польським шляхтичам-панам.

…В тих боях Богун Іван
Вперше досвіду набрався…,
І своїм шляхом подався.

III. Вільний козак

Козаків й селян повстання,
Проти шляхтичів братання
Хоч поразкою скінчилось,
Без слі́ду не розчинилось.
Наслідки усі відчули,
І не скоро їх забули.

Змін зазнали й реєстровці.
Віддані народоборці
Всі отримали посади.
«Миру й спокою заради», –
Так пани розміркували,
Як ті поступки давали.
…Булаву Караїмович  взяв,
Тільки-но присягу склав
Шляхті вірності й покори.
Писаря посаду збори
І Хмельницькому  нада́ли.
А полковниками стали
Козаки із лав повсталих,
Хоч рішучих і невдалих.

Так знекровила потужний
Опір масовий і мужній  
Польська шляхта на той час.

І хоча запáл не згас,
Вже за рік в протистояння (1638)
Остряни́н  зібрав повстання –
Та все марно, не здійснилось,
Знов поразкою кінчилось.

Ті повстання й непокору,
Кару шляхтичів сувору
Боляче Богун сприйняв,
На життя запам’ятав.
Довго він не міг змиритись
І поразці підкоритись.
Спершу вирушив на Дон,
Спільно берегти кордон
Від набігів орд татар
Та османських яничар
Із донськими козаками.

За міцний Азов  віками,
Боротьба в той час точилась…
Ситуація змінилась
Випадково навесні. (1637)
Лагідні квітневі дні
Звістку принесли з собою,
Що османи йдуть війною:
З Дону козаків прогнати
Та нажите відібрати.

Час не гаючи й хвилини,
Спільно й мужньо побратими
(Козаки донські полками
З запорізькими братами)
В упередження повстали,
Плани Порти зруйнували.

Спритно діяли й зненацька,
Як душа велить козацька.
На міцний Азов напали,
Як османи не чекали (18 червня 1638)
(хан з Іраном воював
і підкріплення не дав).
…Дев’ять місяців облоги,
Без підтримки й допомоги,
Та фортецю захопили,
Козаки Азов відбили!
Ще й звільнили полонених
У важких боях знаменних.(2 тис.)

Радість спільна меж не знала,
Так спільнота святкувала
Перемогу стратегічну –
Їх надію споконвічну
Мури грізні підкорити
Та османів потіснити.
І не марно святкували –
На роки Азов забрали
З Господа Отця веління.
…За Азовське те «сидіння» (1637-1642)
Козаків у мурах грізних,
Кам’яних воріт, залізних,
Поплатилися османи,
Не здійснились їхні плани.

В тих боях Богун й розкрився,
З пáрубка перетворився
На міцного козака
І загонів вожака.
Став кремезним і могутнім,
А стрільцем настільки влучним,
Що легенди вже складали,
Мов казки оповідали.
«Шабля, ніж або рушниця,
Все в боях йому згодиться, –
Оберне на смерть лукавим,
Ворогáм завзятим, бравим.
…А мистецтво бою знає,
Мов у танці спритно грає.
І розумний, і кмітливий,
Красень з вдачею сміливий…»,–

Так про Богуна казали,
Й вороги не забували,
Не лишали без уваги.
Дяка Господу, наснаги
Козакові вистачало,
Та і лихо оминало.

В ті роки (як обіцяв,
У садочку слово дав)
Взяв Оленку за дружину,
Час знайшов в важку годину.
…Без родини козакові,
Без жіночої любові,
Наче бути без фортеці.
Як кохання у безпеці –
Й козаку вдаються справи,
Труднощі та лаври слави.
Та недовго милувався,
Із дружиною кохався…
Знов покликали до бою.

Ібрагім султан  війною (1641)
Орди на Азов підняв,
Заклик сýрми пролунав.
…Армію повів чисельну
На війну страшну, пекельну
Сераскер  Хусейн-Делі.
Навіть клаптику землі
Під ногами не лишилось –
Щільно так заполонилось
Все навкрýги вояками. (240 тис.)

Та фортеця козаками (5,5 тис.)
Мужньо майже рік трималась,
І османам не здавалась. (44  тижні)

Орди меншали щодня,
Та міцна стіна-броня
І надій не подавала,
Неушкоджена стояла.
І османи залишили, (26 вересня 1641)
Тимчасово відступили,
Сили ордами зібрати,
Аби знову штурмувати.

В час зупинки-перемир’я
Із надією й довір’ям
Козаки і попросили
Надати підтримку й сили
У московського царя.
Але марно, бунтарям
Допомоги не надáли,
Як того щодня чекали.

І під тиском орд весною (1642)
Козаки, забравши зброю,
Ту фортецю підірвали,
Майже вщент поруйнували.
Лиш такою й залишили,
Від Азова відступили.

…З досвідом війни, змужнілий,
Може, дещо скам’янілий,
Бо інакше не буває
(Хто пройшов війну, то знає), –
Залишив Богун ті справи,
І подався знову в лави
Реєстрових козаків,
Бо Хмельницький запросив.

Чигиринський полк чекав.
Гаяти часу не став,
І пішов Іван на службу,
Знов відновлювати дружбу
З побратимами повстання.
Мав чимало сподівання…

IV. Хмельниччина (перші роки)

Як летять, роки минають,
Козаки часу не гають:
У турботах нескінченних,
То у справах у воєнних,
У походах захищають,
Чи в османів відбивають
Взятий поспіхом ясир .

Інколи короткий мир
Час дає, щоб зупинитись
Та з родиною зустрітись.

Поспішав й Богун додому.
Вже подружжю молодому
Господь Бог надав дитятко,
І погратися з малятком
Прагнув серцем і душею.
...А родиною своєю
З радістю Іван пишався.
На дружину заглядався,
Наче вчора одружились,
У взаємності любились.

Тимофій міцнів, зростав,
На коня в сідло вже брав
Батько сина, і радів.
Із дитинства всьому вчив,
Аби гідним козаком
І достойним вожаком
Став у час, коли прийде,
Шаблю гордо підійме.
Бо жили ж в часи лихі,
Тільки браття-козаки
Й захищали Україну
У скрутну її годину.

І не марно турбувався,
За майбутнє хвилювався,
Бо чим далі, тим скрутніше,
Кожен рік ставало гірше.

Від палацу до хатини, –
Все суспільство України, –
Хоч звичайні городяни,
Бідняки, прості селяни,
Реєстрові козаки,
Чи вкраїнські паничі, –
Польський гніт усі відчули
(та й повстання не забули).

Тóму й вибух скоро стався,
На війну  народ піднявся,
Аби правду відстояти!
Шляхту польську покарати
За приниження й свавілля,
Не шкодуючи зусилля.

Лідер швидко віднайшовся…
Так вже склалось, повелося,
Що образи особисті
Будь-які шляхи тернисті
Відчиняють козакові,
Паничу чи біднякові.
Вивільняють дух свободи,
Щоб очолити народи.

Так Хмельницький ватажком,
Всіх повсталих вожаком
В ті часи буремні став.
Сам Господь, мабуть, обрав.

Взимку, у мороз пекучий,
Біль гамуючи палючий
І нестерпний за родину
(щойно втратив лиш дитину,
з волі панича-поляка,
отака за службу дяка!), –
До Січі прибув Богдан
Із загонами, не сам, (січ. 1648)
Збурених на бій полків
Реєстрових козаків.
Там і булаву підняв,
Гетьманом невдовзі став.

І війна розпочалася,
Кров потоком полилася.
Всю країну оточила
Нéнависті й помсти сила.
…Тисячі повсталих били,
Грабували і палили
Нажитé майно роками
Шля́хтичами-паничами.
І жалю ніхто не знав,
Всюди клич війни лунав!

Кілька битв за рік провів,
З перемогами здійснив
Із повсталими військами,
Воїнами-козаками
Гетьман в скрути час лихий.
Шляхту гнав козачий стрій.

…Жовті Води – переможні!  (кв.-тр. 1648)
Бігли геть пани вельможні.
Битва Корсунська  – удала! (тр. 1648)
Нищівний розгром завдáла
Й Пилявецька  восени. (вер. 1648)

Внаслідок тих битв, війни
Всі війська були розбиті
Із ганьбою Посполиті!
…З української землі
Із Хмельницьким на чолі
Вперше шляхту так прогнали,
За безчинства покарали.

І війська не зупинились.
До війни вже долучились
Західних земель селяни,
І міщани, й городяни.
Львів, Замостя  оточили.
Козаки в той час звільнили
Величезну кількість міст,
Показавши світу хист.

...Вдалий час (із просуванням,
Українських сил єднанням)
Дух зміцнив повсталих військ.
Переваги, врешті, й зиск
Всім суспільством вже відчули.
Перемогами здобули
Не лише повагу й славу,
Сил воєнних перевагу, –
Території звільнили,
За Карпати рейд здійснили!
Підняли і там народи
Проти панства у походи.

Але втома військ, морози
(теж для армії загрози)…
Гетьмана переконали –
На Варшаву йти не стали,
І на Київ повернули.

Із полегшенням зітхнули
Шляхтичі зимовим часом.
…Та весною з новим гаслом
Казимир  війська зібрав:
«В наступ всі!» – наказ віддав.

Князь Литовський Радзивілл
Армію на Київ вів,
Сам король з Волині йшов. (25 тис.)
Пролилася скоро кров.

Спершу в Збаражі напали, (10 лип. 1649)
Як поляки не чекали,
Місто узяли в облогу.
(Із військами в допомогу
Кримський хан татар надав,
зиск від того власний мав).
А за кілька днів зненацька,
Спритна армія козацька
Із Хмельницьким на чолі
Польські сили чималі
В місті Зборів  оточила.(15 лип. 1649)
І, напевно б, вщент розбила…
Бо й литовець прогадав.
Від повстанців він зазнав
Нападів таких рішучих
І для лав своїх болючих,
Що ганебно відступив,
Київ князь не захопив.

Мабуть, Господа лиш сила
Хід боїв тоді змінила,
…Ще й татар хитрющих зрада
(продались полякам радо).
Перевага сил змінилась,
Перемога не здійснилась…

Закінчилась битва миром
Між Богданом й Казимиром,
Підписанням договору .(18 серп.1649)
І за наслідками спору
Гéтьманщина  утворилась.
Хоч частково, та здійснилась
Мрія мужніх козаків,
Всіх нескорених синів.

…На отих важких шляхах
Показав свій хист в боях
І Богун Іван завзято.
«І життя покласти варто!...», –
Так відверто говорив.
Власний досвід долучив,
Що роками набував,
І тепер лиш дивував
Вмінням бою і знаннями.
А хоробрість вже піснями
У народі оспівали,
Так Івана полюбляли.

Слава Богуна зростала,
Вся старши́на  скоро взнала.
І Хмельницький оцінив,
Богуна до штабу ввів,
Полк надав у керівництво.
Гетьманщини будівництво
Всіх попереду чекало,
Й Богуна не оминало.

V. Блискавичний полковник

«…І розумний, і хоробрий,
А душею й серцем – добрий!», –
Побратими так казали,
Між собою поважали. (1650)
«Гідний Кальницький полковник,
І достойний співрозмовник…», –
Так Хмельницький говорив,
Як штабні наради вів.

…Показавши гучно хист,
Сотню українських міст
Козаки в той час звільнили,
Власну владу встановили.
Влітку й Вінницю здобýли, (1648)
Приєднати не забули
В променях гучної слави
До козацької держави
(серед сотні міст й містечок).

Втім, позбутись суперечок
З шляхтича́ми не вдалося.
Так вже в панства повелося:
Віднайти завжди нагоду,
Щоб порушити угоду .

Тож, для но́вої держави,
(що чисельні мала справи),
Серед головних завдань
І народних сподівань
Стало втримання здобутків.
Бо із втратою прибутків
Польське панство не змирилось -
Дуже швидко проявилось
І свавілля, і лукавство,
Та й відверте вже нахабство.
Що поробиш? Так буває
З тим, хто ласий шмат втрачає.

Невдоволення зростало,
Як все більше потерпало
Українських міст, кордонів
Від нахабності загонів
Шляхти польської в ті дні,
Суперечливі й складні.

Скоро й звістка надійшла:
Посполита Річ пішла
Знову в наступ із військами.
...Брацлавщину  з козаками
(переважно вінничан)
Захищав Богун Іван. (лют.-бер.1651)
В дні запеклі оборони
Мали козаків загони (3 тис.)
Вінницю в боях втримáти,
Польській шляхті не віддáти,
Відстояти місто мужньо.

Армію зібрав потужну (20 тис.)
Пан вельможний Калиновський ,
В допомогу й Лянцкоронський
Виставив полки свої.
Що відбудуться бої
Переможні і блискучі,
(й нагороди неминучі), –
Навіть сумнівів не мали,
З посмішками жартували,
Як у наступ вийшли разом.

Із не менш потужним гаслом
Козаків Богун зібрав,
Вказівки́ підлеглим дав.
По закінченню наради
Не втримав слова-поради:
«За своє – на смерть стояти!
А нахабство – покарати!
…Хай від зброї згине змовник!» –
Так додав до слів полковник,
І по справах розійшлися.
Здійснювати узялися,
Що собі запланували.
Вóрога, як слід чекали…

Перевага сил вражала!
Гонорово виступала
Польська армія чисельна.

«…І розгромна, і пекельна
Битва козаків чекає!
Скоро шляхта покарає
Всіх негідних бунтарів,
Але спершу – козаків!», –
Так втішалося лютневим
Ранком сонячним, рожевим
Польське панство, посміхалось,
Між собою вихвалялось.

В передмісті і зустрілись…

Ще раніше розділились
Мужніх козаків загони.
В місті задля оборони
Сили головні лишились,
І як слід вже закріпились
Для потужного оплоту.
А Богун повів кінноту
Польську шляхту зустрічати,
Перший бій на себе взяти.

Біля Бугу  й перетнулись
Ніс у ніс, не розминулись.
Сталась сутичка кривава.
Мужньо билися і жваво
Браття-козаки в бою.
…Вдачу показав свою,
Спритність бойову, незвичну,
І майстерність блискавичну
Сам полковник козаків!
У засаді не всидів –
Серед перших був Богун.

«…Не козак, якийсь чаклун!»
Так поляки промовляли,
Як за боєм споглядали.

Вже здавалось – оточили,
І загін весь полонили,
В перевазі сил, поляки,
Посміхалися вояки.

Та Богун кільце прорвав,
Відступати знак подав
Вірним козакам-братам,
І на Буг подався сам.
…Швидко кригою здолали,
По той берег річки стали
Бій продовжити запеклий.

Регіт шляхтичів відвертий
За хвилини зник безслідно,
Як під кригу жалюгідно
З кі́ньми лицарі пішли.
Бо «крилаті»  не змогли
Важкість зброї врахувати,
Амуніцію хоч зняти –
Головну свою вразливість.

А полковника кмітливість
Спрацювала ще до ранку,
До рожевого світанку!
Дав наказ Богун не спати,
Ополонки прорубати,
Притрусити кригу снігом.  
…І з лихим козацьким сміхом
Панство почали чекати,
Як годиться зустрічати.

Пастка крижана вдалася!
Вся кіннота подалася
В річку Буг за козаками
Із вельможними панами.
Більшість війська потонуло,
Воду й лід не перетнуло.
Рештки тільки уціліли,
Чудом вижити зуміли,
З Лянцкоронським на чолі.
Мали втрати, й чималі.

Калиновський лютував,
Наче біс його побрав,
Так вигукував прокляття:
«То диявола всі браття!»
Навіть слів не добирав,
Він військам наказ віддав:
«Штурмом Вінницю здолати!
І витрат не рахувати
Ані зброї, ні людей!»

Та від тих гучних ідей
Скоро й сліду не лишилось,
Військо польське знов зганьбилось!
Штурм безславно закінчився,
Знов Богун Іван відбився
З козаками від полків
Віроломних паничів.  
…Не вдалася і облога.

В поміч дружня допомога
Від Хмельницького прийшла,
Щойно звістка надійшла.
І поляки відступили.
Навіть в паніці лишили
Всі обози із харчами,
Особистими речами.

Так уславився Богун.
«Не людина, а чаклун!», –
Як поляки промовляли,
Ті події викладали, –
«Двадцять тисяч!... Не здолали!»

Козаки відвоювали (3 тис.)
Вінницю із ватажком –
Незрівнянним Богуном!

VI. Поле Берестецьке (літо 1651)

В розбудовах стратегічних,
У буднях кропітких і звичних
Дні минали козаків.
І Хмельницький, як умів,
Так в часи ті керував,
Радників доволі мав.
…Серед них був і Богун.
Не шукав ані трибун
Для промов гучних, крилатих,
(вистачало язикатих),
Ані слави між братами,
Воїнами-козаками, –
Ділом здобував повагу
Та поплічників увагу.
Більше справ Іван робив.
Ось якраз за те й любив
Богуна Богдан Хмельницький.
«…Хоч характер і мужицький,
Та військову справу знає!
По-татарськи розмовляє,
Вміє польською з панами,
Ще й з простими мужиками
Спільну мову віднайде…
В скруті рішення знайде –
Дивуватись лише можна.
Кожна справа – переможна,
За яку Богун береться,
Лиш на вдачу обернеться!», –
Гетьман щиро так казав,
І не марно вихваляв.

На підтвердження тих слів
Декілька гучних боїв
В полководця удалися,
І на славу відбулися,
Де хоробрість проявив,
Здібності Богун зумів
Надзвичайні показати,
Прикладом народу стати
Сили й розуму єднання
Задля лиха подолання.

Наймасштабна битва з тих,
Де уславитися зміг –
Берестецька  і була. (літо 1651)
Козакові принесла
Всіх поплічників повагу.
Привернув й панів увагу.

…Польська шляхта насувала.
Гетьманщина дратувала
Ляхів-паничів вельможних
Та господарів заможних
З кожним роком тільки більше.
Стан речей ставав все гіршим –
Готувались до війни
Вже обидві сторони.

Час не гаяв Казимир –
Виступом порушив мир
Гучно, впевнено й нахабно.
Підійшов король масштабно
До кампанії нової. (черв. 1651)
Двісті тисячна до зброї
Стала армія потужна .

Звісно, намагались дружно
Об’єднатись козаки ,
Та з татарами полки
Вдвічі менше назбирали.

…Гасла бою пролунали!

Літнім ранком не спекотним,
Тільки співом безтурботним
Пташки почали світанок,
Не розвіявся й серпанок,
Перші сутички відбýлись.(кін. черв.)
Між собою перетнулись
Шляхтичів й татар загони.
…По обіді перші дзвони
За загиблими лунали,
Втрати бою рахували.

Кілька днів з обох боків
Нáступи велись полків,
Перевага коливалась:
То Хмельницькому вдавалось
Стрімко шляхтичів розбити,
Тимчасово потіснити;
То поляки наступали,
Втрат чисельних зазнавали
Козаки й татар загони…
Перемоги передзвони
Кілька днів ні козакам,
Ні чисельним шляхтичáм
Пролунати не могли.

Поки знов не підвели
Козаків в бою татари. (30 черв.)
Чи то внутрішні їх чвари,
Чи поляки постарались,
Та полки їх від’єднались
Й залиши́ли поле битви.
Під прокляття і молитви
Ще й Хмельницького схопили,
В час критичний полонили.

А невдовзі через зради,
Незгуртованість і чвари
Більшість війська козаків,
Мужніх бойових полків
Шляхта польська оточила,
Під Пляшівкою  закрила,
І підперла під болота.

Літня за́духа…, спекота
Тим липневим днем стояла.
Рада наказним  обрала
Богуна у час важкий,
Як ніколи ще скрутний.
Із надією на вдачу:
«Вирішить Богун задачу!
Він зуміє!», – міркували,
Як старши́ни обирали
Гетьмана задушним днем,
Поряд з бойовим вогнем.
Бо, на жаль, ні Джеджалій,  
Ні призначений Гладкий
Не здійснили сподівання
На уміле керування.

Лянцкоронський напирав –
Він в оточення стискав
Табір й козаків загони.
Від спекоти й перевтоми
Потерпали побратими
Тими днями бойовими.

І Богун знайшов розв’язку,
Як уникнути поразки.
Дав наказ: «…лише стемніє,
Ніч туманом землю вкриє,
Через річку і болота,
(щоб могла пройти піхота),
Нагатити переправи.
І заради діла й справи
Все покласти: кожухи,
Речі власні – на шляхи!
Ні возів не жалкувати,
Ні знаряддя – все кидати!...», –
Так Богун розпорядився,
Ватажок не помилився.

За ту ніч важку й страшну,
Як ніколи ще скрутну,
Врятувались тисячі́…

Лиш на ранок паничі
Зрозуміли, що відбýлось,
Небезпеки як позбулось
Військо з мужнім Богуном,
Їх кмітливим ватажком.
Як шалені лютували,
Козаків наздоганяли
Переправами, та марно!
Згуртувалися бездарно
З Конецпольським на чолі.
Потонули чималі
Сили ляхів у Пляшівці.

Кількатисячні щасливці
Дякували Богуну,
Що в годину ту скрутну
Він зумів їх врятувати!

Й козаки зазнали втрати.
Що поробиш? То війна!
Всіх не милує вона!
Битву ту важку програли,
Та хоч військо врятували.

Перемир’я сторонами, –
Шляхтою і козаками, –
В Білій Церкві відбулóся , (вер. 1651 р.)
Як у війнах повелося –
Договором підписали.

…Осінь втратами почáли.

VII. Монастирище (весна 1653)

Вже як Бог призначив дар, –
(а насправді то – тягар), –
Маєш все життя нести,
Тисячі́ людей вести
За призначенням, де скаже,
Як Творець небес накаже.
І йому байдýже: втома,
Що дружина, діти вдома,
Шлях вказав Господь – Вперед!
Пан за родом ти, чи смерд ?!

«...Воїн шлях не обирає,
Землю власну захищає! –
Ось призначення його!
Честь від Бога самого!», –
Ватажок Богун казав,
Як про долю міркував...

Знов сідлав свого коня,
Час не гаючи і дня,
Йшов в похід із козаками, –
Вірними йому братами, –
Власну землю захищати,
Панство польське не пускати.
Бо і так вже втрат зазнали,
Шляхтича́м-панам відда́ли
(Жалюгідним миром  тим,
Змушеним, усім бридким),
Чи не більшу половину!

Відчуваючи провину
Перед власними братами,
І селянами, і козаками,
Аж в грудях тоді боліло,
В серці Богуна кипіло.
«Батьківщину – відстояти!
З власної землі прогнати
Знахабнілих паничів!», –
Так поплічників-братів
Словом добрим надихав,
Шаблю у руці стискав.

І не словом – ділом гідно,
Як душа веліла плідно,
В час важкий із ватажком,
Воювали з Богуном
Козаки у ті роки.

Шляхти польської полки (1653)
Знов на Гетьманщину йшли.
Кілька міст уже взяли:
Липовець і Погребище...
Те, що «всю країну знищить
Посполита Річ – лиш час!», –
Вихвалявся повсякчас
Пан Чарнецький . Йшов з полками,
Шляхти польської синами, (15 тис.)
Вглиб країни просувався,
До Брацла́вщини дібрався.

Там Богун його й зустрів,
Шаблю гостру оголив... (бер.1653)

Він зайняв Монастири́ще ,
Вже й не місто – попелище,
(Кривонос ще залишив, (1648)
ляхів вщент тоді розбив),
З козаками укріпився, (4 тис.)
Богу щиро помолився.
Хто зна за́думи Господні?
Може, разом вже сьогодні
Голови в бою складуть,
На той світ усі підуть...

А весна рясніла квітом,
Аромат гойдався вітром.
Абрикоси відцвітали,
Пелюстками прикрашали
Молоду траву, мов снігом.
І дзвінким, солодким співом
Пташки душу милували…

Ті красоти чарували
Полководця Богуна:  
«Кращої землі нема
В усьому світі, не шукай!
Господь Бог нам помагай!», –
Закінчи́в слова молитви
За хвилини вже до битви.

А поляки не барились,
Як до міста підступились
І кордони оточили, –
Нищівний вогонь відкрили.
Підготовлені солдати
Вдарили в усі гармати!
…І земля вогнем стрясалась,
Чорним попелом вкривалась.
Небо хмари куль закрили.

Козаки не відступили!
Ні на крок… Монастирище, –
Ті руїни й попелище, –
Обороною втримали!

Від безсилля лютували
Паничі вже кілька днів,
І не стримували гнів,
Бо зазнали стільки втрат,
Та все марний результат!

«За міцні свої руїни,
За майбутнє України –
Стоїмо на смерть, брати!
Шляхті не дамо пройти!», –
Підбадьорював Іван.
Він задумав хитрий план,
Знов його кмітливість стала
У нагоді, спрацювала.

Серед ночі, як стемніло,
Місяць хмарами стулило,
Одному з загонів спритних, –
вірних друзів, непохитних, -
Дав наказ Богун збиратись,
У татарський одяг вбратись,
З міста їхати тихенько,
Непомітно і швиденько.

А на ранок тільки сонце
Розбудило охоронців,
Табір польський підхопився,
Метушитись заходився,
І втікати з свого місця.

…Крик лунав із передлісся!

«Орд татарських хан надав,
Козакам у поміч став!», –
Так поляки зміркували,
В паніці втікати стали,
Залишаючи обози,
Власні речі на дорозі.

Їх Іван зустрів за лісом.
Із гучним козацьким свистом
Гнали ще зо кілька миль,
Не жалкуючи зусиль.

Так Богун прогнав поляків, -
Посполитої вояків, -
Хоч на час… Війна тривала,
Й дня на спокій не лишала.

…Знов зазнав гучної слави
За свої звитяжні справи
Полководець «з даром Бога» –
«Де Богун – там перемога!», –
Вихваляли побратими
Тими днями бойовими.

VIII. Перший радник гетьмана

Хтось живе, радіє сміху,
З вітру й сонця має втіху.
А комусь і срібла мало,
Рветься до посад зухвало,
До трибун, щоб проявитись,
Слави лаврами укритись.
Кожному своє в житті.
…Перед Богом в каятті
Всі однаково постануть,
Бáйдуже, до чого прагнуть.

Не бажав Богун посад.
Під медалей зорепад
Голову не підставляв.
І прихильність не шукав
У бажанні срібла й злата,
Прогинаючись завзято
Гетьману та верховодцям,
При посадах полководцям.

За Вкраїну вболівав!
Шаблю у руках тримав,
Не ховаючись за спини,
Щоб у спокої родини
На землі своїй жили,
Та в добробуті були! –
Ось його велика мрія,
Та на Господа надія!
…І таких своїх бажань,
На майбутнє сподівань,
Не приховував Іван.

Що від Бога мав талан,
Цінували побратими.
Перемогами гучними
Заслужив собі повагу.
А хоробрість і відвагу
Вже піснями оспівали,
Так Івана полюбляли!

І Хмельницький те відзначив,
Богуна заслуги бачив.
Зразу просто прислухався,
До Івана придивлявся,
Згодом радником назвав,
В дипломатію включав.
А пізніше, поміж всіх, -
Балакучих й мовчазних, –
Першим радником призначив,
Полководця так відзначив.
Навіть рішень не приймав,
Доки той порад не дав!

«Слово Богуна – правдиве!
На війні це вкрай важливо.
…І хоч правда та пекуча,
Та загибель неминуча,
Як на неї не зважати,
Вуха медом заливати», –
Гетьман в роздумах казав,
Як у справах міркував.

І полковник не боявся,
За посади не тримався,
Говорив, критикував…
З тих порад, що він давав, –
Потім битви вигравали,
Гетьманщину в світі взнали!

«Виважені міркування –
І важкі випробува́ння
Допоможуть подолати,
Переможцем гідно стати», –
Говорив Богун частенько,
Посміхаючись тихенько.

Та суворим вмить ставав,
І похмуро додавав:
«Ні полякам, ні османам
(яничарам чи татарам),
Ні московським хитрунам
(воєводам брехунам), –
Поступатися не можна!
Наша справа переможна
Зáвжди буде лиш тоді,
Не опинимось в біді, –
Як збудуємо країну
Незалежну і єдину!»

Поглядів своїх ніколи,
(шаблю як узяв відколи),
Полководець не міняв.
Ось за це й повагу мав!

«Перший радник, співрозмовник,
Гідний Вінницький полковник!», –
Так в той час Богдан вважав,
Як нікому довіряв.

Та Богун не хизувався,
За найважчі справи брався,
Як умови вимагали,
Гетьманщину будували:
Дипломатія, переговори;
Зі старши́н, загальні збори;
Та і битви нескінченні –
Як важкі, так і знаменні.

Зрідка мав якусь годину
На сім’ю і на родину…
Бо в житті ось так буває:
Найдорожче і страждає.
Доля воїнів така –
Для рідні, на жаль, важка.
…Та коли вже зустрічались,
Богуни усі єднались,
Надолужували щастя.

Із любов’ю зáвжди вдасться
Складнощі усі здолати,
І сім’ю, й посади мати.

IX. Молдовський похід (1653)

А складні роки, як доля,
Не минають мимоволі,
То як Бог уже призначить,
Чи за справи нам віддячить.

Гетьманщини будування
Та сусідів зазіхання
Відпочити не давали,
Пильнувати вимагали
Кожен крок дипломатичний,
Вектор руху стратегічний.
А без цього не втримати,
Без політики не стати
Процвітаючій країні
У такій важкій годині.

«З ким найкраще об’єднатись,
Аби гідно утриматись
На арені міжнародній?
Щоб в міцній команді, повній
Спільно ворога тіснити,
Власні землі боронити?», –
Ось такі важкі питання
Під сусідські зазіхання
Турбували козаків,
Гетьманщини діячів.

І Хмельницький міркував,
Хвилювався і не спав:
Де союзників знайти?
Вирішив походом йти
На Молдову з козаками.

…Ще раніше зі сватами
Посилав свої загони.
Міркував: святкові дзвони
Двом державам відлунають.
Ти́міш  і Розанда  стануть
На весільні рушники, –
Мав на сина ось такі
Мрії власні й сподівання, –
Із Молдовою єднання,
Та на По́рту  в перспективі, –
плани ось такі сміливі.

Але князь Лупул  вагався.
І Хмельницький не втримався,
Військо відрядив в похід,
Щоб примножити свій рід.
Ти́міш ті полки очолив,
Батько з гордістю дозволив.
…Та вже скоро не всидів,
Доєднався до полків.

Бій під Батогом  здійснили,
Славно шляхтичів розбили (1652)
(мали намір зруйнувати,
на заваді планам стати).
Тож весілля відіграли,
З Лупулом союз поча́ли.

Та недовго перемогам,
Із Молдовією змовам
Гетьман-батько порадів.
Скоро сина спорядив
Знов у похід іти військами -
Сталось лихо зі сватами.
(Проти Лупула бояри,
через внутрішні їх чвари,
за́колот змогли здійснити.
Сват на поміч спорядити
попросив війська від зятя).
…І не знав, в яке багаття
Найдорожче відправляє,
Що біда сім’ю чекає…

Ти́міш військо те очолив.

Богуна Хмельницький вмовив
Супроводжувати сина.
Як наближена людина,
Мав би вчасно підказати:
«Молодий, гарячкуватий,
Щоб біди не наробив…», –
Так Хмельницький попросив.
…І Богун, хоч відмовлявся,
В сумнівах своїх вагався,
Але врешті згоду дав, (1653)
Під знамена з по́лком став.

А Богун тому́ вагався,
У поході сумнівався,
Що вбачав недобрий знак
Серед багатьох ознак:
«Що Лупулу в порятунок –
Оберталось в прорахунок
Гетьманщині молодій!
В По́рти інтерес, не свій,
Україна тим втручалась,
На проблеми наражалась.

В су́против тих дій ставали,
На ворожих обертали
Трансильванію  відразу,
Та Валахію  – в образу!», –
Ось про що Богун казав,
Гетьмана попереджав,
Як в дорогу споряджався, (18 квіт. 1653)
Днем весняним відправлявся.

В травні битва відбулася, (1 тр.)
Козакам вона вдалася.
Поступився Ґеорґіца ,
І Молдовії столиця
Знову Лу́пулу дісталась,
Вдача свату посміхалась.
...І радів Василь би з того,
Як дісталась перемога,
Але розум геть утратив,
І в біду нову потрапив...

Вмовив зятя не сидіти,
В перевазі сил здійснити
На Валахію похід,
(щоб прославити їх рід).
...І гетьма́нич молодий,
Легковірний, запальний
Згоду Лу́пулу надав.

Та Богун на те повстав.
Не підтримав полководець:
«Не загарбник! Миротворець –
Гетьманщина козаків!
Я не дам на те полків!…»

Ти́міш вибухнув прокляттям,
Шаблю із лихим завзяттям
Вихопив на Богуна.
...Нерви, як міцна струна,
У Івана спрацювали...
Краплі крові вгамували
Запального верховодця,
Із життя від полководця
Не пішов у ту хвилину.

В травні у лиху годину (9  тр.)
Ви́ступили козаки,
На Валахію полки.
Гучно кілька битв здійснили,
Супротивників розбили.
Та Фортуна відвернулась,
Вдача в горе обернулась.

Біля річки Ялови́ці (27 тр.)
І Валахії столиці
Спільне військо козаків
Та Молдовії полків
Нищівни́й розгром зазнало.
Тільки чудо врятувало
Керівництво, що втекло,
У бою не полягло.

А вже влітку зять і тесть,
Попри козаків протест,
Повернулись у Молдову
(допоміг Хмельницький знову).
Та поразки там зазнали – (16 лип.)
Знову Лу́пула прогнали!

І господарем Молдови
(врахував султан умови)
Ґеорґіца врешті став, (серп.)
Султанат наказ віддав.

Ти́міш при́був до Сучави , (серп. 1653)
Мав зміцнити спільні лави,
Та потрапив там в облогу.
…І Хмельницький в допомогу
Ще не встиг війська зібрати,
У підтримку сину стати…
Звістка надійшла сумна (18 жов. 1653)
Батьку-гетьману, страшна:
Ти́міш у бою загинув!
…Наче в темряву поринув,
Так Хмельницький затужив,
Горе важко пережив!

Втрата й плани поховала,
Остаточно зруйнувала
Політичні сподівання
І союзницькі єднання.

Військо вірних козаків
(рештки бойових полків)
Повернув Богун додому. (лист. 1653)

Попри сум, фізичну втому, (груд. 1653)
В бій під Жванцем  долучився,
Там вже звично проявився,
Бо, нарешті, був душею
З Батьківщиною своєю!
…А як зрадили татари, –
(ні людей, ні Бога кари,
сподіваючись не взнати), –
Зміг Богун їм нагадати
І про честь, і Бога віру!

Як набралися ясиру
І додому повертались, –
З козаками пострічались.
І Богун з загоном мужнім
Наступом одним потужним
Розгромив орду татар! (8 тис. убитих)

Вивільнили гніву пар (2 тис. полонили)
Браття-козаки на славу!
Бо на те вже мали право…

X. Крижані гори
(битва під Охматовом 1655)

Втрати власні, політичні,
Прорахунки стратегічні
Гетьманщини керівництва –
Не сприяли будівництву
Незміцнілої держави.
Від недавньої ще слави
Залишки, на жаль, лишились.
Наче хмари закублились
Над країною, чорніли…
Не́други, ворожі сили
Мно́жилися з дня на день.
Гетьманщина, мов мішень,
Для усіх сусідів стала,
Зазіхання відбивала
З кожним разом все складніше,
Що ставались з дня частіше.

І Хмельницький з тих загроз
(не без участі проноз)
Раду скликав козаків, (8 січ. 1654)
В Переяслав  запросив.
Там під крики і під гамір
Повідомив гетьман намір:
«До Москви в протекторат,
…Гетьманщина під царат
Має вимушено стати,
Бо здобутків не втримати!»

«Березневими статтями»
Між царем і козаками
Закріпили ту угоду.

Та відверто про незгоду
Заявили: Глух, Ханенко,
Гуляницький, Дорошенко;
Згоду ні Сірко не дав,
Так присягу і не склав;
Ні Богун Іван! – «Ганьба!», –
З гаслом розійшлась юрба.

Так критично в міркуваннях,
На майбутнє в плануваннях
Посварились вірні друзі,
Розійшлися у напрузі
Чи не вперше за весь час!

Не втримались від образ
І Хмельницький з Богуном.
Наче гірко полинóм
Їх стосунки просочили,
Вже назавжди розділили
Ті події березневі!
Тільки нерви металеві
В спільних діях утримали.

А поляки наступали…

Вже у жовтні сурми бою (27 жов. 1654)
Не дали ні дня покою.
Пан Потоцький виступав,
Військо закликом підняв,
Об’єднав усі зусилля (50 тис.)
На Брацлавщину й Поділля.

Кримський хан Мехмет-Ґірей
Спорядив своїх людей
До Хмельницького негайно,
(і за звичаєм, потайно),
Із бажанням: «Разом стати,
З Московітами порвати!».
Але гетьман не сприйняв,
Згоду зрадникам не дав.

І Мехмет-Ґірей з образи
З польським королем одразу
Склав угоду приєднання, – (30 тис.)
Козакам в протистояння.
…Біля Брацлава зійшлися, (8 груд.)
Спільним військом подалися
Здійснювати план лихий.
В грудні у мороз міцний
Разом Умань оточили.

Славне місто боронили
З пóлком Богуна містяни,
Зі прилеглих сіл селяни,
Та чисельністю малою.

Ще напередодні бою
Полководець був без сну.
Ніч в напрузі не одну
Він провів у міркуваннях,
Роздумах і плануваннях:
Як втримати оборону,
Аби жодному загону
В місто не дати війти,
Ворога́м ні з чим піти?!

На вали́ фортечні оком
Він накинув ненароком.
І спіймав блискучу думку, –
Вірний шлях до порятунку.  
«Гори крижані зведéмо!
Ці укріплення заллємо,
Не жалкуючи водою,
Приготуємось до бою…
Буде змовникам утіха!», –
З посмішкою мовив тихо,
Та наказ Богун віддав.

І тепер не прогадав,
Здивував розумним вчинком!

Кілька днів без відпочинку
Марно місто штурмували,
Та прокляття лиш лунали
Від татар і шляхтичі́в.
Пан Потоцький не зумів
Гори-ковзанки здолати,
Опір козаків зламати…
Відступати дав наказ.

В Білій Церкві в той же час
Гетьмана із козаками (70 тис.)
Підкріпили із військами (20 тис.)
Шереметєв  й Бутурлін .
…Пролунав до бою дзвін,
Спільно у похід пішли,
Щойно звістки надійшли,
Як Богун зумів втримати,
Місто Умань відстояти!
Вчинок мужній надихав,
Він наснаги додавав
Двом союзникам по справі,
Що з’єднали спільно лави.

Полк козацький з Пушкарем  
Ви́ступив раніше днем,
На морозі в небезпеці
До Охматова фортеці
Підійшов і укріпився.

…Там невдовзі і з’явився
Пан Потоцький із військами.
Біля Багви з козаками
У долині і зійшлися… (19 січ. 1955)
Сурми бою пролилися!

Битва цілу ніч тривала…
Кров пролита застигала
На морозі за хвилини,
Червоніла по долині.
Перевага коливалась, –
Перемога не давалась
Ні Хмельницького військам,
Ані польським шляхтичам!

Та Чарнецького загони,
Подолавши перепони,
У Московський табір тихо
Підступилися на лихо,
Зброю спритно захопили,
Сум’яття́ там наробили.

Та Богун і тут владнав,
Ворогáм удар завдав.
Із кіннотою зненацька,
Вдача як вела козацька,
З тилу втрутився у бій,
Дух зламавши бойовий
Шляхти та військам татар.

…Богуна міцний удар
Хід боїв тоді змінив!

Гетьман з табору відбив (22 січ.)
Шляхтичів усі загони,
Та, пробивши перепони,
Пушкаря зумів звільнити,
Супротивників розбити
Під фортецею Охмáтів.

Полічити битви втрати (по 15 тис.)
Навесні лиш спромоглися.
З виснаження розійшлися,
Припинили спільно дії.

Моторошно ті події
Згадували старожили:
«…Трупи жовнірів  зложили,
Як стіною, втаборились,
Козаченьки наші бились!
Поле битви аж дрижало,
Попри лід, вогнем палало!...»

XI. Антимосковська опозиція

Скільки треба духу мати,
Сили волі, щоб втримати
Честь і гідність?! Не зламатись!
На спокуси не піддатись!
Вистояти в час скрутний!
І характер свій міцний
Показати за нагоди,
Демонструючи незгоду
З курсом влади, керівництва?!
Все заради лиш суспільства,
Лиш добробуту держави!
На загальні, спільні справи
І життя своє покласти!

…Радника посаду скласти
І Богун не побоявся.
Він ніколи не цурався
Ні складних доріг, ні справ!
Тож із гідністю віддав
Гетьману свої здобутки –
І полки, і всі прибутки.
Висловив незгоду діям,
Перея́славським подіям, –
З Московітами єднанню,
Політичному хитанню…
І своїм шляхом пішов.
Без трибун, гучних промов
В опозицію він став,
І про те не жалкував
До кінця свого життя.

…А в країні сум’яття
Поступово лиш зростало.
Богуна це хвилювало,
Тож, як міг, допомагав.
Він під прапори́ ставав
(із моли́твами до неба),
Де найбільш була потреба,
Не жадаючи ні слави,
Ні посад з тієї справи.

В грудні клич Жданóвич  дав:
З козаками виступав, (1656)
Вів війська на Посполиту,
(в ту кампанію відкриту
арміями долучились
та угодами скріпились
Швеція і Семиграддя ).
Там від панського безладдя
Українці потерпали,
В скруті і біді страждали.
Тож Богун і відізвався, –
До походу доєднався,
Корпус козаків очолив,
Щойно наказний узгодив.

І, нарешті, дух свободи,
(що сильніше насолоди),
В тих боях Богун відчув,
Знову в гідній справі був!
…Він душею розкривався,
З вітром в подиху зливався,
Як сідлав свого коня
До світанку ще зрання.
Побратимів вів у бій.

В перемогах тих подій
Краків, Брест пройшли вони.
Під рясні дощі весни
І Варшаву не забули,
В тих боях не оминули.
Воювали десь півроку.
Територію широку
Із військами охопили,
Шляхту добре потрусили.

Повернулись до країни,
І дізналися про зміни
Тільки влітку козаки.
…Із тривогою полки
Сприйняли́ лиху нови́ну
(всі схилились на хвилину):
Гетьман із життя пішов, (27 лип. 1657)
В скруті Гетьманщина знов.

Не згадав Богун ні свари,
Ні розбіжності, ні чвари,
Що з Хмельницьким розділили,
Він поїхав до могили,
Та з повагою вклонився...

В синє небо задивився,
З сумом мовив, гіркотою:
«...Поєднав Господь з тобою
Батьківщину захищати,
Відсіч ворогам давати
У скрутні часи, буремні!
Але вірю, не даремні
Наші прагнення, зусилля.
Не помре Свободи хвиля
В українців вже ніколи!
Волю з гідністю бороли,
Та, мабуть, не доля нам,
Пощастить нехай синам!»

Шаблю стис і помовчав,
Тихим шепотом додав:
«Час і мій прийде, настане.
З миром спочивай, Богдане!»

...Знов коня свого сідлав,
І на су́рми клич помчав.

XII.   Повстання Богуна

Гетьманщину мов струсило,
Чорним маревом накрило,
Як Хмельницького не стало.
По цегли́нці розпочáла
Руйнуватися країна,
Поглинала все руїна .
Сум’яття ставало більше,
І що далі – тільки гірше.
…Посполита Річ із панством
Насувала із кріпацтвом;
Лівий берег Московіти
Спромоглися полонити;
Ще й османи знахабніли.
Тож у скруті боронили
Власні землі козаки
У буремні ті роки…

Булаву Виговський  взяв,
(тимчасово обіцяв
регентом побути сину,
у складну таку годину,
доки Юрій  доросте;
наче слово дав на те
ще Хмельницькому Богдану).
На посаду ту жадану
Вже давно він зазіхав, –
Врешті гетьманом і став. (вер. 1657)

І Богун підтримав зразу,
(знов відкинув всі образи), -
За країну вболівав!
Понад все Іван бажав
Дітям зберегти здобуте.

Втім, полегшено зітхнути
Не вдалося Богуну.
В ситуацію складну
Гетьман втрапив вже за рік.

Із хитанням з боку в бік
Так відзначився Виговський:
Зупинивши курс московський
Для країни в час складний,
Не спромігся дух міцний
Гетьманщини показати,
Все козацтво об’єднати.
…У ганьбі продав свободу, –   
Гадяцьку уклав угоду  , (вер. 1658)
Що до Польщі повертала,
(врешті, крахом влади стала
для невдалого гетьма́на).

Вкрай і Богуна Івана
Розлютило керування
Та з поляками єднання.
З побратимами повстав,
Козаків полки зібрав. (1659)

…Правий берег України
Із вимогою відміни
Курсу гетьмана з’єднався…

Майже зразу доєднався
З лавами Ромодановський  
Воєвода, князь московський.
Рух такóж зміцнив повсталий
Гетьман наказний Безпалий .
Óсторонь не залишився, –
З козаками долучився
Й кошовий Сірко Іван.
«Польським не дамо панам
Знову нами керувати,
Батьківщину плюндрувати!», –
З гаслом козаки повстали,
Наступ збройний розпочали (1658)
Ранком сонячним і раннім.

Вересень теплом останнім,
Різнобарв’ям милував;
Вже ліса розфарбував,
Лýки і поля безкраї;
Пташки поспішали в зграї,
Безтурботно гомоніли…
Як під Лубнами розбили
Гетьмана війська повсталі.

…Зрадника погнали далі.
Під Лохви́цею  новий удар
Змовнику козацьких чвар
Завдали Богун з братами
Та союзними військами.

І Виговський не втримався, –
З остраху мерщій подався
До османів із проханням,
Якнайшвидшим об’єднанням,
(стати в підданство хотів).
В допомогу запросив
Він кінноту у татар.

Але знов міцний удар
Змовників полки зазнали.
Їм Богун з Сірком завдали
Нищівний розгром, …останній.

В тій історії повчальній
Втік Виговський до панів,
Посполитої синів,
А невдовзі склав посаду.

Козаки, зібравши раду,
Врешті Юрія обрали, (11 вер. 1659)
(так, як батьку обіцяли).
«Гетьманська потужна кров
Відроди́ть країну знов!», –
Гомоніли в сподіванні
Козаки на тім зібранні.
…І Богун надії мав,
Щиросердно покладав.

Але мрії не здійснились,
І за рік уже розбились.

Неспроможність керування
Завдала розчарування
Знов спільноті козаків.
Силу гетьман не зумів
Всім сусідам показати,
Опір ворогáм завдáти.
Слободищенський трактат  – (жов. 1660)
Ось безславний результат
Гетьмана зусиль за рік.

«…Скрути й темряви потік
Знов поглинув всю країну,
Найдорожче – Батьківщину!», –
З болем в серці жалкував,
Над майбутнім міркував
В ті часи Богун-полковник.

А найкращий співрозмовник, –
Вірна всі роки дружина,
Найдорожча половина, –
Підбадьорювала м’яко,
Добрим словом усіляко
Відвертала тя́жкі думи.
«…Вірю, перемоги сурми
Ще заграють українцям!
На Вкраїні вік чужинцям
Не бувати, …не сумуй!
Рóздуми важкі вгамуй!», –
Чоловіка обіймала,
Щиро, віддано втішала.

«Лиш любов – моя фортеця –
На удар не піддається!
Хоч у цьому втіху маю,
Щастя у руках тримаю!», –
Обіймав Іван дружину
Та міцну свою родину.

XIII.   Підземелля
Мальборкської фортеці  

Дуже важко споглядати,
З безпорадністю сприймати,
Як руйнується безславно
Ще велична нещодавно
Справа усього життя,
Найдорожча, мов дитя!

Спокою й Богун не мав, –
З болем в серці споглядав
Ті руїни від держави,
Що лишилися від справи!
І щороку сподівання,
Як і власні намагання,
Результату не давали:
Чвари внутрішні зростали;
Тиснули ворожі сили;
І невпинно все ріділи
Відданих героїв лави,
Що здобýли лаври слави,
Не собі..., своїй країні –
Гéтьманщині-Батьківщині!

Полководці йшли з життя,
Все зростало сум’яття, –
Вороги тим користались,
І до дій лихих вдавались.
Агентура відновилась,
Мов щури ті розплодилась,
Всюди ни́шпорила там.

…Втрапив і Богун Іван
У біду страшну раптово…

Їхав в справах терміново
З побратимами зустрітись,
Та в дорозі зупинитись
Довелося на шляху…
Як в хвилину ту лиху
Польських жовнірів загін
Оточив зі всіх сторін,
Стрімко виїхав, зненацька,
Із кущів напав, хижацьки.

І хвилини не вагався:
«Вже чекали!», – здогадався.
Посміхнувся з гіркотою,
Як знімав полковник зброю,
Навіть битися не став,
Долю, вже як є, сприйняв.

Так в полон Богун потрапив. (1662)

І готуючись до страти,
В Мальборк  привезли спочатку.
Навіть вирок для порядку
Богуну не зачитали,
(бо під суд не віддавали,
так втішались вороги).
Закувавши в ланцюги,
В підземелля заточили,
Мов живцем похоронили.

В мурах кам’яних, вологих,
Серед стін гнилих, убогих
Довгий рік Богун пробув.
…Вітра смак уже забув!
Сонця променів яскравих
І сріблясто-золотавих
Теж не бачив цілий рік!
Вже здавалось, наче вік
Він у мурах полонений,
Бачить сон якийсь шалений…

Але духом не здавався,
З гідністю Богун тримався,
Не скорився шляхтича́м,
Лиш молився небесам.
«Щоб померти як скоріше,
Бо полон – то смерті гірше!», –  
Міркував він повсякчас,
В роздумах проводив час.

В нелюдських отих умовах,
З Господом у монологах
Дні минали Богуна.
...Але долю знов війна
Вже за рік перевернула,
Смерть трагічну відвернула
Неминучу і жадану.
Звістка надійшла Івану.

Казимир король завзято,
(як за звичаєм, пихато),
Знов збирався у похід.
Дав наказ: «Як скресне лід,
Наступ армії почати,
Остаточно подолати
Лівий берег України,
До останньої хатини...
Українців полонити,
Московітів відтіснити».

В зборах тих і міркуваннях,
Із Тетерею  в єднаннях
(гетьманом у жовтні став,
Правий берег об’єднав), (1662)
Казимир почув вимогу:
«Дайте Богуна в підмогу!
Він збере потужні сили.
У походи з ним ходили
Сотні тисяч козаків!
І тепер на сурми спів,
Заклик Богуна – підуть,
Шаблі гордо підіймуть!»

І король прийняв угоду,
Дав Павлу Тетері згоду.

...Ляснули затвори скрипом,
(загуділо у мурах вітром,
у фортечних коридорах
і щурячих довгих норах).
Голос вигукнув: «Вставай!
І на вихід! Геть, ...давай!» (1663)

Ледве на ногах тримався,
Як по сходах підіймався
Полководець ранком тим.
Він серпанком золотим,
Наче вперше милувався,
А повітря набирався
З насолодою, мов пив.
...Очі в небеса підвів
Із молитвою до Бога.

Вчасно надійшла підмога.

XIV. Лютневий дощ

Добра новина містами,
Українськими хатами
Дуже швидко розійшлася.
Стрімко хвиля піднялася
Настроїв в козацьких лавах.

«…Знається Богун на справах,
Посприяє у єднанні,
Допоможе в подоланні  
Розбрату, постійних чвар,
Гетьманських ганебних свар!», –  
Між собою розмовляли,
В сподіваннях міркували
Побратими-козаки,
Як збирались у полки
З Богуном іти в похід.

І щодня людський потік
Тільки більшав і міцнів.
Кілька тисяч козаків
Під знамена гордо стали,
За велику честь вважали
З полководцем йти у бій.
Швидко шикувáвся стрій.

А Богун прийняв посаду
(не вважаючи за зраду),
Бо на справу плани мав:
Козаків в полки збирав
Не для того, щоб ганьбитись,
Йти на Лівий берег битись
З Брюховецьким  і братами, –
(гетьманом і козаками), –
А розбити шляхтичі́в!
Знов погнати паничів
З української землі!

«Сили треба чималі
На потужний бій зібрати,
Не дай Боже прогадати!
Це останній мій випа́док
Дітям залишити в спадок
Не руїни…, а країну,
Аби мали Батьківщину!», –
Поділився із джурою ,
Як готовився до бою
В міркуваннях планів-дум
Гетьман наказний Богун.

В ту хвилину ще не знав,
Як слова ті промовляв,
Чим відвертість обернеться,
Як на долі відіб’ється.

А джура, - (чи сам сміливий,
чи Тетеря був кмітливий), –
Час не гаяв, не барився,
З шляхтича́ми поділився,
Виклав у донос нови́ну.

Майже зразу, в ту годину
Сердюки  прийшли Тетері.
Виламавши в хаті двері,
Охоронців перебили,
Пов’язали й полонили
Полководця Богуна.

…Не дісталась новина
Побратимів-козаків, –
Приховали від полків,
Побоялися повстання.

Богуна на покарання
Хутко в Ко́мань  привезли.
Роздягнувши, розп’яли,
І до дуба прикували,
Ланцюгами пов’язали
Поряд з тихою Десною
І промерзлою горою.

…Вітер вовком завивав,
Між деревами стогнав
І пронизував голка́ми…

Вже години над катами
Полководець насміхався,
Він померти не боявся:
«Не змогли в боях убити,
В мурах кам’яних згноїти,
Та зламати дух козацький, –
То вбивайте по-хижацьки!
Вже нічого не боюся!
Долі й Господу скорюся!», –
Під удари ланцюгами
Говорив із сердюками
В час останній свій Богун.

За годи́ни …й тяжких дум,
І бажань усіх позбувся,
Тіла власного не чувся,
Кров’ю білий сніг вкривав…

Мов крізь сон, Іван згадав:
…Яблуне́вий сад квітучий,
І духмяний, і пахучий;
Весь у променях яскравих,
Теплих, ніжно-золотавих;
І дівочий сміх дзвіночком;
Коси сплетені віночком…

Посміхнувся ледь вустами,
Вже холодними очами,
З посмішкою й світ лишив,
Богу душу відпустив.

…Тільки плакала Десна, –
Свідок страти Богуна, –
Під лютневий дощ рясний,
Несподіваний, стрімкий.

Епілог

Проминули сотні років
Зі знаменних тих подій.
Чи навчилися уроків?
Гідні пращурів надій?!
Полководців, козаків,
Всіх нескорених синів?

За майбутнє України
Проливали кров герої!
І заради Батьківщини
Миру не було без зброї
Сотні років!... Пам’ятаймо!
Ті роки́ буремні – знаймо!

…Горді імена віками
В пам’яті нехай живуть!
І шикуються полками,
Прапор Богуна несуть
З честю доньки і сини,
Вік не знаючи війни!

2020 р.

История cоздания стихотворения:

1

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 1884

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 2.

Сколибог Олег

Ава, три чорни квадрати І... Промінь

2021-04-27 10:58:48

Анна Сагармат

Не розумію, про що Ви? Що це означає? Які квадрати?

2021-04-27 11:05:01

Сколибог Олег

Анно - квадрати Малевіча, а поміж них - надія України

2021-04-27 11:13:38

Анна Сагармат

А-а! Вербний тиждень! З надією Вас!

2021-04-27 11:50:38

Юрий Роновский

Прочитав, цікаво!Такий фудаментальний твір, нехай Вас не шокує, що не багато може бути читачів:Об"єм дуже великий...Наші колеги звикли до іншого формату... Мені сподобалося!Хай щастить!

2020-06-09 18:38:06

Анна Сагармат

Дякую! Навзаєм нехай щастить

2020-06-09 18:57:45

Юрий Роновский

2020-06-09 19:01:53

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений