205-а річниця від дня народження Великого Кобзаря

«Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!»

В юності все сприймається інакше, легше, спокійніше, але творчість Шевченка особисто мене завжди бентежила, зворушувала, хвилювала. Усвідомлення окремих творів прийшло лише у зрілості, а деякі перечитувати й досі важко і болісно, настільки велике враження вони справляють.

"За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога".

Два століття немає з нами великого Кобзаря та Пророка, але кожен рік ніби наближає його до нас. Буремні події сучасності засвідчують нові одкровення у відомих творах Шевченка та змушують здригнутися від правдивості його пророцтв, які українському суспільству ще тільки доведеться переосмислити...

«За кого ж Ти розіп’явся,
Христе, Сине Божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини... чи, може,
Щоб ми з Тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мирри дим,
І перед образом Твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!»

Хіба ж не про злодійське свавілля йдеться?
І як не згадати наших викрадених співвітчизників, незаконно ув’язнених кремлівських бранців та військовополонених, читаючи наступні рядки?

«Не дай спати ходячому,
Серцем замирати
І гнилою колодою
По світу валятись.
А дай жити, серцем жити
І людей любити,
А коли ні… то проклинать
І світ запалити!
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше – спати, спати,
І спати на волі –
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!»

Але, незважаючи на тернистий шлях і жахаючі реалії, Шевченко свідчить, бореться, навчає, благословляє, молиться, надихає, мріє про «сім'ю вольну, нову» та вірить у майбутнє відродження рідної України:

«Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Вірю разом з ним і я…

З тиждень тому, слухав: "І мертвим, і живим, і ненарожденним... " у виконанні Анатолія Паламаренка! Заслухавсь... сидів наче зв'язаний, з широкими очима і відкритим ротом. Кивав головою на гострі, влучні, пророчі слова Поета!
_
цей віршик написав племінниці до школи, на 201-у річницю Т.Г.Шевченка.

Писав вірші' Тарас Шевченко,
Поет відомий на весь світ!
Про Україну, рідну неньку,
І про калини білий цвіт.
Писав поеми і картини,
Писав про бідних та панів,
І як за вільну Україну
В тюремній камері сидів!
Любив Тарас усе на світі,
Окрім неволі і брехні.
Тому й сьогодні, крізь століття,
Лунають нам слова святі:
«Борі'теся – побо'рете! Вам Бог помагає!»
Хоч над сивим, над Дніпром, вітер завиває!
І додолу верби гне, і вирують кручі,
А Тарасові слова – вічні і разючі!
28.01.15 Поділля

Пам’ятаю, як в моєму дитинстві батько читав нам «І мертвим, і живим…» та «Кавказ» – фантастичні за енергетикою і експресією поезії. Не зразу, може, тільки тепер я розумію, чим були ці твори для нього – справжнього українця, який значну частину життя провів дуже далеко від України. На мене величезне враження справила поема «Марія» – це неймовірне, несподіване «євангеліє від Тараса», у якому незвичним є все. Шевченко взяв на себе велику відвагу, створивши образ «українізованої Мадонни». В поемі фактично немає благовіщення і непорочного зачаття, є Голгофа, але немає воскресіння. Так, ніби Шевченкові не треба було жодних «чудес» для того, щоб возвеличити і вознести жінку-мати, її жертовність, її відданість ідеї вселюдської віри і любові. За Шевченком саме Марія врятувала вчення і віру Сина. А потім померла під тином від голоду…
Ну от, сама не чекала від себе, що візьмуся переказувати сюжет. Це дуже невдячна справа, бо краса твору безперечно в тій авторській композиції, в тій дивовижній мові, якою все написано. В поемі безліч епізодів-перлин. Це треба читати, дивуватися і плакати. Я плачу завжди…

Великий человек с трудной судьбою! Наш, украинец, до последней капли крови и вздоха!

Он был Человек... И Поэт.

Шановне товариство! Свої думки про Т.Г.Шевченка я виклав на своїй сторінці віршем "Моєму Кобзареві". А про самого Поета скажу так: Тарас Шевченко був і є для українців всього світу тим, ким був і є Олександр Пушкін для росіян. Шануємо свого Кобзаря! Любимо його! Із Днем народження вітаємо й будемо вітати завжди! Україньский народ мав за щастя отримати і свого генія Поезії!

Хочу, что бы поэты не забывали о Нем, — в веках!!!!

На жаль, я виховувалася в високоосвіченій, але російськомовній сім'ї, і з творчістю Т.Г.Шевченка познайомилася вперше в школі. Але глибоке і свідоме розуміння його творчості прийшло до мене значно пізніше, вже в досить зрілому віці. Дуже багато нового відкрила для себе, коли готували сторінку-розділ нашого літературного об'єднання в книзі "Шевченко в серці миргородців" до 200-річчя з дня його народження. В ній розповідається про перебування Шевченка в нашому краї, про твори, які він написав тут, про те, як творилася Миргородська Шевченкіана, про її творців - художників, керамістів, майстрів різця, поетів, прозаїків і всих тих, хто творив її.
Впевнена, що Великий Кобзар навіки не тільки в серці миргородців, а і в серці мільйонів його шанувальників.

Перше моя зустріч з творчістю Тараса Шевченка відбулася в ранньому дитинстві, ще, здається, й до школи не ходила...
Тато часто читав мені, малечі, вірші. О, він був дуже освідченою, культурною людиною, перечитав безліч книжок та знав напам'ять силу силенну віршів.
Я так любила гуляти з ним вечорами, бо кожного разу мене чекала цікава розповідь, чи поема, чи то й просто розмова. Саме батько привив мені любов до літератури взагалі і до поезії зокрема.
Отож, на одній з таких прогулянок він читав мені шевченківську "Катерину", а потім уривки з "Гайдамаків". І досі пам'ятаю:
Пішов Ярема, похиливсь.
Не знав, сіромаха, що виросли крила,
Що неба достане, коли полетить...
А як він читав "Заповіт"!..
З тих далеких часів у мене залишилася книжка, "Кобзар" видання 1954 року. Бережу її, як пам'ятку. А от читати не можу - сльози навертаються на очі...

Кобзарю, з Днем Народження!!!

Життєвий шлях Кобзаря викликає почуття глибокої поваги, а літературно-мистецький доробок – натхнення і невичерпну зацікавленість багатьох поколінь. Жодна видатна особистість в історії України не здатна об’єднати українську націю так, як… Кобзар Дармограй. Так жартівливо підписував деякі свої твори основоположник нової української літератури й літературної мови, майстер художньої візії Тарас Шевченко!

Попри час, Шевченко не віддаляється, не бронзовіє. Він – апостол правди – живий! У чому криється цей феномен, ця дивна незбагненність? У живому щирому слові Тараса, що іноді бринить як струна, а іноді подібне до гострого важкого меча. «Без Нього… хто знає, що було б з нами!», – зауважує Богдан Лепкий. «Кобзар» для українців те саме, що й Біблія! Його загортали у вишитий рушник і зберігали біля образів як святиню. По ньому український селянин, водячи зашкарублим, покрученим від важкої праці пальцем, вчився читати. Вуста старанно шепотіли заповітні прості рядки, а розум осявала істина – «Борітеся – поборете!» Його вчили напам’ять. Політв’язні царату, дисиденти, шістдесятники. Шевченко був з кожним українцем у тюрмах, таборах і на засланні; на чужині, в еміграції. Був на Майдані і в окопах війн, в руїні Донецького аеропорту з нескореними кіборгами і з кожним українцем, що залишився на окупованих агресором українських територіях. З тими, кого ворог переслідує, кидає до в’язниць і вбиває за мову. Прострілений російською кулею «Кобзар», на якому запеклася кров українського солдата, свідчення того, що Шевченко живий. Він був і є всюди, де були, є і будуть українці…

Т. Г. Шевченку
Шевченкiвське слово —
Це мова вкраїнська,
Це корнi глибокi
Батькiв i дiдiв.
Тарасове слово —
Це пiсня народна,
Що дзвiнко лунає
В вiдлуннi степiв!

Розквiтне садками
Земля Кобзарева,
Бо мрiї поета —
Живильний бальзам!
I житиме вiльно
Моя Україна,
Й навік — “Заповiт”,
Що залишився нам!