Кожен день твого життя - Важлива подія!

Автор: АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія"
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-01-13 13:29:04
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

НАРОДЖЕНІ НА РІЗДВО

12 січня у День українського політв’язня у Києві вшанували пам’ять радянських політв’язнів,
письменників і
громадських діячів, які народились у Різдвяні дні – Василя Еллана-Блакитного, Василя Стуса,
Василя Симоненка і
Василя Чумака.
Вечір Різдвяних Василів у 1989 році започаткував дисидент, публіцист, громадський і культурний
діяч Євген Сверстюк.
День українського політв’язня відзначається від 1975 року з ініціативи дисидента, політика,
громадського діяча
В'ячеслава Чорновола.
Як зазначила у своєму виступі ініціаторка нинішнього вечора, редактор і громадська діячка Віра
Соловйова, Україні досі
доводиться боротись «за визволення своїх синів і дочок» – сучасних політв'язнів Кремля. Вона
також наголосила на
важливості спадковості поколінь борців за незалежність і державність України.
Як повідомляє кореспондент Радіо Свобода, з ініціативи правозахисників, як і минулого року, на
цьогорічному Вечорі
Різдвяних Василів його учасники підписували листи українським політв’язням у Росії. Серед
інших, вітальні листівки
підписали колишні політв’язні Володимир Балух, Олександр Кольченко та Олег Сенцов.

Василь Еллан-Блакитний (1894-1925) був сином свого народу, щиро любив Україну, її культуру та
історію. Намагання
поєднати цю любов з ідеалами привело його до глибокого внутрішнього конфлікту не тільки в
політиці, але й у
літературній творчості теж.
Легендарно знаменитий, ще за свого короткого віку перебував на самих вершинах бурхливого і
несталого громадсько-
політичного і літературно-мистецького життя.
До нього шанобливо, побожно-пієтично ставились Павло Тичина і Микола Хвильовий, Остап
Вишня і Олександр
Довженко, що були не лише його особистими друзями, а й однодумцями та людьми спільної
справи.
Павло Тичина запевняв, що коли б не було Блакитного, українська культура не мала б Довженка.
Це саме можна
сказати про багатьох тодішніх митців, вихованих чи підтриманих визнаним лідером і совістю всієї
української
літератури.
Авторитет Блакитного був величезним і незаперечним, бо талант організатора у нього органічно
поєднувався з
багатогранністю й гармонійністю його розуму й серця, а поетична обдарованість — з винятковою
самовимогливістю і
скромністю. Він подав неперевершений урок майже аскетичного самообмеження в усьому, що
стосувалося до особистих
його прав, законних «привілеїв» і вигод.
Носячи смерть у своєму хворому серці, знаючи, що кожна мить може бути для нього останньою,
він прагнув
утверджувати в свідомості людей високі моральні чесноти, почуття оптимізму і волю до
утвердження добра й
справедливості на землі. https://md-eksperiment.org/category/vasil-ellan-blakitnij

Вперед
Ні слова про втому! Ні слова про спокій!
Хай марші лунають бадьорі й гучні…
Хоч ніч облягає, — та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні…
Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті,
Єднаймо одсталих плечем до плеча!
Гей, хто нам посміє шляхи замикати?
Горять наші очі, як вістря меча.
Ми вийшли давно вже у путь нам відому,
Хай кулі ворожі назустріч летять.
Ні слова про спокій! Ні звуку про втому!
Вмремо, — а здобудем ключі від життя.

Василь Стус (1938-1985)  –  поет, літературознавець, перекладач, публіцист, правозахисник,
один із найактивніших
представників українського культурного руху шістдесятників.
У 1985 році Василя Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури, проте
здійснитися цим планам не
судилося. У ніч з 3 на 4 вересня Стус помер від серцевого нападу в карцері – на другий день
сухого голодування…
А починалося все восени 1965 року - під час прем'єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих
предків» у кінотеатрі
«Україна» в Києві хтось крикнув:
- Встаньте, хто не згоден з владою! - Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом,
Юрієм Бадзьом закликали
партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції.
Це стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському
Союзі у післявоєнний
час. КДБ встановив слідкування. 1972 рік став тією межею, яка розділила шлях В. Стуса на дві,
дзеркально обернені
одна до одної половини його життєвої містерії, поміж якими полягло "квітування" особистого
вибору поета. Власне на
суді 1972 року ніякої політики не було. Питання стояло так: зречешся себе і друзів чи сядеш за
вірність собі і їм.
Його було арештовано разом з іншими українськими правозахисниками та засуджено до п'яти
років таборів і трьох
років заслання. Перебуваючи в ув'язненні в Мордовії, продовжував творити поетичні твори, писав
заяви-протести
проти переслідувань інакодумців в СРСР. 1979 року повернувся до Києва. Але через 8 місяців
його знову заарештовано
і засуджено на 15 років позбавлення волі, де він і помер у  ніч з 3 на 4 вересня 1985 року.
Стус помер у карцері табору особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино. Поховали його в безіменній
могилі під № 9 на
табірному кладовищі. Через чотири роки після смерті поета – в пізні листопадові дні 1989-го, коли
прах Василя Стуса,
Юрія Литвина та Олекси Тихого перевезли в Україну (всі загинули в таборі ВС –389\36 селища
Кучино на Уралі) - над
траурною процесією відверто майоріли синьо–жовті стяги. Морозний Київ схилявся перед
людиною, двічі кинутою у
таборову невідомість.
«Василь Стус – щаслива людина: його спадщина не пропала, хоча лежала в пропасті. Знайшлося
кому рятувати його
творчість – збирати, опрацьовувати, видавати... То в наш час, коли скрізь бракує розумних рук,
загиблий Василь Стус
зробив більше за багатьох інших, кому поталанило вернутися. Він справді "у смерті повернувся до
життя..."», - Є.
Сверстюк. https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2772576-virsovana-pauza-vasil-stus-poezia-
sovisti.html

* * *
На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,
тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.

Василь Симоненко (1935-1963) – поет-шістдесятник, «витязь молодої української поезії».
На другий день Різдвяних свят, 8-го січня далекого 1935 року в селі Біївці, Полтавської області,
народився відомий
поет-шістдесятник Василь Симоненко, а 8 січня 2020 року йому мало б виповнитися 85 років. Але
не так сталося.
Влітку 1962 року Симоненка жорстоко побили працівники міліції. Після того молодий поет
постійно жалівся на біль у
нирках і попереку. У грудні 1963 року Симоненко помер у лікарні від раку нирок. Йому було
всього 28 років. Василь
Симоненко назавжди залишився молодим. http://www.lustrum.com.ua/vasyl-symonenko/

***
Задивляюсь у твої зіниці
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать образи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.

Василь Чумак (1900-1919) — автор революційно-романтичних поезій, оповідань, нарисів,
літературно-критичних і
публіцистичних статей («Революція як джерело», «Євангелія Новітнього Заповіту»). Писав новели
в прозі та рецензії.
Як поет — імпресіоніст,  за допомогою називних речень, виразних деталей, кольорів,
«штрихованої стилістики»
майстерно відбив складні психічні переживання людини та її мінливі настрої, а головне —
відтворив волелюбну енергію
мас до незалежної України в добу національної революції 1918–1919 років. Друкувався з 1917
року. Автор виданої
посмертно поетичної збірки «Заспів» (1920). У середині 1930-х років твори Чумака за
приналежність його до
боротьбистів були заборонені. У середині 1950-х років творчість Чумака реабілітовано.
https://uk.wikipedia.org/wiki/
Василь_Чумак

ВОЛОШКИ
Цілий день учора
проблукав у полі,
з вітром навздогінки
бігав навмання.
Срібно і прозоро.
В злотному – тополі.
Обрій – у хмаринках.
Навколо стерня,
а в стерні – волошки,
сині, синьозорі,
і такі дрібненькі –
слізки росяні.
Назривав їх трошки.
Це волошки? Зорі!
Ниточки тонесенькі –
мрії весняні;
правда – любо жити?
Дуже! Дуже! Дуже!
Щастя – наше море,
широко шляхи.
О блакитноквіте!
О моє подружжя, –
це душа говорить,
сповнена снаги.

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 303

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.

Ніна Трало

Люблю поезії всіх 4 Василів. Дякую Вам за таку щемливу підбірку віршів, теми яких не втрачають актуальності і по сьогодні.
З повагою - Н.Т.

2020-01-14 17:05:49

АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія"

Дуже дякую, дорога Ніно, за слушний і добрий відгук! Щастя і здоров'я в НР!

2020-01-14 19:36:47

Лариса Гараган

Танюшо! Щира вдячність за цей щемний матеріал, який об'єднує талановитих "боротьбістів" , їх поезію і їх невтішні долі!
Гордимося, сумуємо, пам'ятаємо!

2020-01-13 17:38:27

АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія"

Щира вдячність тобі, дорога Ларисо, за відгук, за пам'ять!

2020-01-13 18:19:07

Лариса Гараган

2020-01-13 18:22:37

Игорь Магнум

Біль нашої нації, але яке розмаїття талантів! Цей народ житиме вічно!

2020-01-13 15:20:18

АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія"

Ваша правда! Дякую за відгук!

2020-01-13 18:17:39

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений