DUM SPIRO SPERO

Автор: Наталия Самборская
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-02-14 17:15:56
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Вовчиця

  Йшов  1955 -й  рік.  Був  місяць  лютий.    До  невеликого  перону  станції  Селичівка,  
стишуючи  
хід,  наближався  потяг  Київ - Баришівка.  Він  був  старенький,  мав  всього  чотири  
вагони.  
Тихохід.   
Прогудівши  три  гудки,  потяг  повільно  під’їхав  до  перону  й  зупинився.  З  вагонів  
вийшло  
небагато  людей.  Надворі  вже  вечоріло.  З  неба  падав  невеликий  сніг.  Люди  зійшли  з  
перону  по  сходах  в  низ  і  швидко  подалися  через  ріденький  лісочок  до  села.
На  пероні  залишилася  тільки  одна  молода  жінка.  В  руках  вона  тримала    дві  сумки.  
Вдягнена  була  в  зимове  пальто  сірого  кольору,   білі  вовняні  рукавички  та  коричневі  
чобітки.    Голову  оповивав   білий  плетений   шарф.
   

Неквапливо,  обережно  жінка  почала   спускатися  по  сходах.   Вона  була  вагітною   і  
тому  
дуже  боялася  впасти.    Потихеньку   зійшла  вниз,  цупко  тримаючи  сумки.   
Неподалік  від  
сходів  стояв  черговий  по  станції - високий,  кремезної  статури  чоловік  і  розмовляв   
з  
касиркою.
Коли  жінка  порівнялася   з  ним,  то  впізнала  свого  хрещеного  батька,  дядька  Петра.    
Тож  
підійшла  привітатися.

- Добрий  вечір! - звернулася   вона  до  нього.
- Добрий,  добрий!  Настусю,  це  ти?  Додому  приїхала?
- Так.  Заробила  два  відгули  на  фабриці  за  працю  у  вихідні  дні.  От  і  вирішила  
провідати  батьків.
- А  навіщо  стільки  сумок  набрала,  адже  носиш  під  серцем  дитину?
Вони   такі  тяжкі!  А  тобі  ж,  дитино,  ще  стільки  йти  до  свого  села.

Касирка  теж  співчутливо  глянула  на  молоду  жінку.   Вже  сутеніло,  а  Насті  потрібно  
було  
пройти  дуже  довгий  шлях:   пристанційний  лісочок,  всю  Селичівку,  поле,  ліс,  ще  
шматочок  поля,  а  потім  буде  вже   й  батьківське  село.  Якби  не  вагітна  й  не  зима,  
то  
швидко  б  дійшла,  а  так…  тяжко  буде.
- Давайте  я  вам  зараз  принесу  санчата.   Покладете  на  них  сумки,  то   буде  легше    
їх  
везти,  ніж  нести. -  промовила  касирка  й  побігла
до  станційного  будиночку.
Коли  проводжала  доньку  з  її  чоловіком,  то  везла  на  
санчатах  
свого  онучка.  Тож  вони  й  залишилися  в  будиночку  станції  для  іншого   разу.  
Відчинила  
приміщення,  взяла   там дитячі  санчата.    Повернувшись, простягла  Насті  мотузочок:
«Як  будете  їхати  назад,  то  тоді  і  вернете.  Тим  паче  донька  з  онуком  не  скоро  
приїдуть.  
Тільки -  но    поїхали».

Настя  з  вдячністю  подивилася  на  жінку:  «Дякую  вам  дуже.  Я  обов’язково  поверну».  
Вона  
попрощалася,  поклала  сумки  на  санки
і   легко  потягнула  їх  вперед.  Санки  весело  їхали  по    втоптаному  снігу.   
Здолавши  пристанційний  лісок, Настя  скоро пройшла   сусіднє  село,  а  потім  і  поле.  
Швидко  
темніло.  Сніг  вже  не  йшов.   Небо  було  затягнуте  густими  біло-сірими  хмарами.  
Морозець  
приємно  щипав  щоки,  ніс.    В  руки  не  було  холодно,  бо  мала  теплі  з  вовни  
рукавички.   
Думка,  що  скоро  побачить  своїх  любих  батьків  зігрівала  їй  душу.  Вона  спеціально  
не  
попередила  їх,  що  сьогодні  приїде.  Нехай  це  буде  для  них  великим  сюрпризом  Під  
ногами,   пофарбований  сутінками  у  сіро-синюватий   колір,    тихенько  
рипів   сніг :"Рип,рип,рип...".

Не  доходячи  лісу,  який  розділяв  землі  двох  сіл, посеред  дороги  поба-
чила  велику  собаку  сірого  кольору  з  красивою  довгою  шерстю.   У  собаки  були  якісь  
дивні гоструваті  вуха   та   довгі  лапи.   Морда  - загострена  і    витягнута  вперед.  Хвіст  
теж  
був  довгим  і  дуже  пухнастим.    Очі  світилися  теплим   жовтавим  світлом.   Була   
чимось  
схожа  на  вівчарку,  тільки  в  грудях   худіша.    Вона  сиділа  прямо  на  стежці,  ніби  
чекала  
на  молоду  жінку.    Настя  з  дитинства  любила   собак  і  тому  зовсім  не  злякалася.  
Подумала,  що  тепер  буде  йти  повз  ліс  не  так  страшно.  Порівнявшись  з  собакою,  
лагідно  
заговорила  до  неї:  «  Замерзла,  моя  люба?  Сидиш  тут  і  чекаєш  мене?   Яка ж ти  
красива!
Йдемо   разом.  Буде  веселіше  вдвох.  Проведеш  мене  до  домівки,  а  я  тебе  нагодую  
чимось  смачненьким.  Ти  напевно  сьогодні  нічого  не  їла?» .   Собака  пильно  
подивилися  на  
жінку.  Потім,  ніби   зрозумівши,  підтюпцем  побігла  за  санчатами  вслід.   Коли  дійшли  
до  
половини  лісу,  Настя  втомившись,  присіла  на  санки  трішки  відпочити.  Собака  без  
остраху  підійшла  до  неї  і  понюхала  живіт,  де  солодко  в  маминому  лоні  спала  
маленька  
людина.   Очі  знову  засвітилися  лагідним  теплом,  ніби  дві  жовті  зірочки. Потім  
лизнула    
Насті  руку  і  знову  повернулася  на  своє  місце  позаду  санчат.
Цим  вона  дуже  здивувала  її .   "Чужа  собака,  а  ніби    рідна".-  подумала  молода  
жінка.  
Відпочивши,  піднялася   і  знову  пішла  вперед,  а  за  нею  позаду  санчат -  собака.  Так  
вони  
дійшли  майже
до  кінця  лісу.  Залишалося  пройти  ще  трохи  шляху,  а  там  вже  й  батьківське  село.  
Навколо  була  тиша.   Вітру  майже  не  було.  Лише  сніг  маленькими  сніжками  падав  з  
дерев.   Мороз  сильнішав.  Темні,  тяжкі  зимові  хмари  висіли  над  землею.  Вже  добре  
стемніло.  Ледь  було  видно  дорогу,  наїжджену   саньми,  возами  та  вантажними  
машинами.   
Дорога  зв’язувала  обидва  села  з  районним  центром – Баришівкою.

Так  вони  і  йшли:  молода  жінка  попереду,  а  собака,  ніби  охороняючи  її  і  дитину,  
бігла  
позаду,  зірко  вдивляючись  в   бік  лісу.  Аж  раптом  з  глибини  лісу   почулося  одиноке  
виття,  яке  луною  прокотилося  і  по  лісу,  і  по  полю,  що  знаходилося  з  іншого боку  
дороги.  Це  виття  підхопило  ще  декілька  голосів.  Потім  воно  перейшло  в  якийсь  
хоровий  
гавкіт.  В  жінки  похололо  в  серці.  
«Напевно    в  ліс   забігла    зграя   голодних   сільських  собак,  щоб  вполювати    що-
небудь. -  
подумала  вона.  – Буду  надіятись,  що  вони    мене  не  зачеплять».  Та  не  сталося  так,
як  
гадалося.
   
З  лісу,  прямо  на  середину  дороги ,  метрів    п’ятнадцять  попереду,  вистрибнула  
величезна  
сіра  собака,  схожа  на  ту,  яка  йшла  за  Настею.
Опустивши  голову,  з  вискаленими  гострими  зубами  та  здибленою  шерстю,  вона   
мовчки  
почала  наближатися  до   жінки.   Бігла  вона  підтюпцем,   злегка  підстрибуючи  і  не  
провалюючись  в  сніг.   Очі   собаки горіли  злим  жовтим  вогнем.  Настя  безпорадно  
заклякла  
на  місці.  Вона  дуже  злякалася  і  інстинктивно  прикрила  руками  живіт,  захищаючи  
дитя.  
Вперше  в  житті  жінка  не  знала,  що  їй  робити.

І  тут  з-за  санок   вискочила  «настина»  собака   з  теж  наїжаченою  шерстю  на  спині  і  
кинулася  напереріз  злому  сірому  чудовиську.  Добігши  до  нього,  вона  щось  грізно  
йому  
прогарчала  і  вкусила  за  морду. Потім  вдарила  лапами  в  груди. Пес,  бо  то  напевно  
був  
самець,  завиляв  хвостом  і   задньою  частиною  тіла.  Потім  сів,  мов  стовпчик, бо  задні  
лапи  
в  нього  були  коротші  за  передні.  Настина  охоронниця  щось  йому  ще  раз  прогарчала  
і  
він  побіг , не  оглядаючись,  в  ліс.     Слідом  за  ним  побігла  і  вона,  але  потім   
зупинилась  і  
легкою  ходою,  майже  не  приминаючи  сніг,  побігла
до  переляканої  молодої  жінки.

Настя ,  занімівши  від  страху ,  широко  відкритими  очима  дивилися  на  все  дійство.   
Потім,  
не  витримавши  напруги,   заплющила  їх,  боячись  побачити   страшну  гризню  двох  
собак.  
Але  не  почула  нічого.  Коли  відкрила  очі,  то  побачила  що  сіре  чудовисько    вже  
сховалося  в  лісі.    Вона  з  полегшенням  зітхнула  і  швидко  почала  шукати  очима  
свою  
рятівницю.  Дуже  хвилювалася,  щоб  той  монстр  не  вкусив  її  захисницю,  бо  можливо  
був  
хворий  на  сказ.  Але  ні,  сіра  собака  спокійно  зайняла  місце  за  санчатами,  ніби  
говорячи
Насті:  " Йдемо  далі!".   Молода  жінка  взявшись  за  мотузочок,    потягла  санчата  далі.  
Вона  
майже  бігла,  бо  дуже  боялася,  що  той  сірий  пес  
знов  повернеться.    Так  вони    дійшли  до  великої  верби,  що  росла  на  початку  
рідного   села.


Собака  зупинилася  і  сіла.  Далі  вона  не  пішла.  Як  її  не  кликала  Настя,  собака  не  
зрушила  з  місця,  тож  жінці  залишилося  самій  долати  короткий  шлях  до  батьківської  
хати.  
Її  батьки  жили  з  цього  краю   села.  Було  дуже  сумно  на  душі,  бо  Настя  ніби  
зріднилася
з  цією,  такою  дивною   твариною.  Вона  озирнулася  назад.  Собака   сиділа  на  тому  ж  
самому  місці.  Тільки  в  сірій  млі  світилися  дві  жовті  зірки,  ніби  освітлювали  шлях  
молодій  
жінці.  Настя  ще  раз  покликала,  але  марно…

Дійшовши  до  своєї  хати,  вона  з  сумом,  що  не  змогла  віддячити  своїй  рятівниці  і  
великою  радістю,  що  вже  побачить  своїх  найрідніших  людей - батьків,  постукала  у  
невеличке  вікно.  Батько  й  мати  ще  не  спали.  Світло  горіло  в  обох  кімнатах   хати.  
«Напевно  тато    читають  якусь  книгу,  а  матуся ,  мов  та  бджілка,  пораються   по  
господі.  
Ой,  які  ж  вони  будуть  раді  моєму  приїзду! Як  же  я  їх  люблю!»,- прошепотіла  про  
себе  
Настя.

Двері  відчинив  батько: «Христю,  біжи  сюди !  Наша  люба  Настуся  приїхала!».  Настя  
кинулася  батьку  на  шию: « Як  же  я  за  вами  скучила,  мої  любі!».   Із  сльозами  на  
очах  
вибігла  і  мати.   Батько  відразу  забрав  сумки  і  заніс  в  хату.  А   мати,  обійнявши  і  
поцілувавши  свою  дорогу  донечку,  швиденько  повела  її  на  теплу  половину  хати.  
Туди ,  
де  знаходилась  натоплена  за  день  піч.  Щоб  на  печі  її  любе  дитя  відігрілося    після  
такої  
далекої  дороги.  Адже  надворі  зима,  а  їхня  Настуся  стільки  кілометрів  пройшла  та  
ще  й  не  сама.


«Давай , доню,  роздягайся  та  лізь  на  тепленьку  піч.  А  я  тобі  туди  і  їсти  принесу.   
Ти  ж  
дуже  втомилася,  пройшовши  такий  довгий шлях.  Я  голубців    наготувала  і  пиріжечків  
з  
буряком  та  калиною спекла.   Ти  ж  їх  так  любиш.  Я  серцем  відчувала,  що  ти  
приїдеш,  
моє  
любе  сонечко», -  жебоніла  мати,  відкриваючи  заслінку  печі  і  дістаючи  рогачем  
горщик  з  
голубцями.  

Поки  мати  готувала  їй  вечерю,  Настя  переодягнулася.  З  батьком  розібрала  сумки.  
Спершу   
витягла  подарунки  для  своїх  найрідніших:  батьку – вишиту  сорочку  та  кисет  для  
доморощеного  тютюну,  а  матусі-красиву  в  червоних  квітах  хустину  і  білий  вовняний  
жакет,  а  потім  і  все  інше…

Мати  метушилася  біля  столу.  Дістала   дерев’яну  тацю,  зроблену  руками  її  коханого  
чоловіка.  Він  був  майстерним  теслею,  а  у  вільний  час  дуже  любив  вирізати  з  
дерева  
красивий  посуд  та  різні  домашні  речі.  На  тацю  вона  поклала  миску  з  голубцями,
пиріжки,  
скибку  тільки  сьогодні  спеченого  запашного  хліба.  В  дерев’яну  чашку  налила  
смачного  
узвару  з  сушених  фруктів  та  ягід:  яблук,   терносливок,  грушок  та  калини.    Поклала  
дерев’яну  з  красивою ручкою   ложку.  Взявши  тацю,  мати  понесла  її  донці,  яка,  
розібравши  з  батьком  сумки,  вже  ніжилася  на  теплій  печі.   Подавши   Насті  тацю  з  
вечерею,  мати  сіла  поряд.  Приєднався  до  них  і  батько.    Вони  дивилися  на  свою  
кровиночку  і  ніяк  нею  не  могли  намилуватися: «  Яка  ж  вона  в  нас  красуня!  Висока,  
струнка.
Великі  сіро-голубі  очі -  батькові.   Трішки  кирпатенький  носик – мамин.   Вуста пухкі,  
червоні, мов  вишенька,  теж  мамині.  Весела  посмішка  не  сходить з  обличчя.  Значить  
у  неї  
все  добре.  Яка  ж  ти  нам  дорога,  наша  ластівочка!» .  Сиділи  мовчки  і  нічого  не  
питали,  
бо  бачили,  яка  ж  втомлена  їх  ясочка.  Тільки  тихо  милувалися  і  милувалися  своєю  
донечкою.

Настя  ж,  коли  вже  поїла,  то  вирішила  розпитати  у  батьків  про  тих  собак ,  які  
зустрілись    
їй  у  лісі.
- Матусю,  таточку,  хочу  Вам  розповісти  про  пригоду,  яка  сьогодні  зі  мною  
сталася.  
Коли  вже  підходила  до  лісу,  то  зустріла   сіру  собаку,  дуже  схожу  на  Бровка ,  який
у  нас  жив.   На  нашу  вівчарку.  Тільки    шерсть  у  неї  довша  і  більш  сіріша  та  
передні  
лапи  вищі  за   задні.  Ще  хвіст  теж  пишніший,  ніж  у  нашого  Бровка.  Вона  мене  
провела
аж  до   верби  на  початку  села.   А  ще  врятувала  від    такого  ж,  як  вона,  тільки  
набагато  
більшого  по  розміру  собаки.  Я  її  кликала,  щоб  йшла  зі  мною  додому,  а  вона  не  
захотіла.
Залишилася  сидіти  біля  верби.  Я  зараз  тут,  у  теплі,  а  моя  бідна  охоронниця  та  
рятівниця,   голодна  і  холодна  сидить  там  сама,  в  темноті  і  на  морозі.   Завтра  
напевно  
піду  вдень  її   шукати


- Ой,  лишенько!  Настуню,  доню,  це  не  собака!  Це  вовки  були!
Минулого  тижня   тітка  Одарка  з  дядьком  Іваном  їздили  на  базар  в  Баришівку.  Коли  
поверталися   додому,  то  серед  білого
дня  вовки  напали  на  них.  Добре,  що  в  дядька  Івана  був  ціпок
та  й   сіроманці  мабуть не  дуже  голодні  були,  то  заледве  вдвох  вирвалися.  Видно  
невелика  зграя  вовків  перейшла  до  нас  з  того  великого  лісу,  що  понад  трасою, бо  
в  
нашому  розвелося  багато  зайців.    І  ці  зайці  погризли  дуже  багато  плодових  
дерев  в  обійстях,  тому  ніхто  не  хоче  полювати  на  вовків.

          Нехай  вони  хоча  б  трішки  виловлять  тих  довговухих  шкодарів

-А,  чому  тоді   ця  вовчиця,  а  це  була   певно  вовчиця,  бо  менша  від  того  вовка,  
який  
намагався  на  мене   напасти,   зустріла  мене  на  дорозі  і  охороняла   аж  доти,  доки  я  
не  
дійшла   до   початку  села?

- Напевно  ми  народили  тебе  під  щасливою  зіркою.  А  ще  тебе  
охороняють   сили  Господні  і  Матір  Божа, Заступниця.  Також ,  велику  роль  відіграло
те,  що  
ти - вагітна  маленьким  щастям.  То  певно  була  вовчиця.   Вона  відчула  ще  здалеку,  
що  ти  
носиш  дитя  під  серцем.  Адже  у  вовків  дуже  хороші  зір  і   нюх .   І  тому,  будучи  і  
сама  
матір’ю,  вирішила  тебе  з дитиною  захистити  від  своїх   спів-родичів.   Це  наша  думка.  
А  
що  було   на  думці  у  вовчиці  ми   ніколи   не  дізнаємося.   Шляхи  Господні  
несповедимі.  
Лягай,  наше  рідне  сонечко,  вже  спати,  бо ти  дуже  втомилася  і  багато  пережила  з  
дороги.  
Вже  он  і  місяць  заглядає   до  нас  у  віконце.  А  завтра  ми  про  все  і поговоримо.  

У  Насті  дійсно  вже  злипалися  очі.   Втома,  тепла  піч  та  ситна  їжа
зробили  свою  справу:  молода  жінка  міцно  заснула.   Цілу  ніч   їй  снилася   сіра  собака  
з   
теплим  жовтим  вогником  в  очах,  яка  везла  на  санчатах    гарненьку  маленьку  
дівчинку.  Її  
донечку.  



                               Читати  далі








История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 1198

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 14.
Наталочко! Як наче напилася з джерельця чистої водиці. Мені з дитинства знайомий спосіб життя на селі. За один раз прочитала 7 частин. Після перерви дочитаю все. Лідія.
2021-02-06 17:34:29
Лідочка, дуже дякую за підтримку і зацікавленність моєю прозою. В цій книзі я поєднала все: і реальне життя, і український фолькльор, і фантастику і містику. Цілий вінегрет. Сама не розумію, чого воно так пишеться. Таке враження, ніби мені хтось диктує. Багато епізодів з реального життя. Єдина біда в тому, що в мене не завжди класично побудовані речення. Пишу по простонародному. Це мабуть моя перша і остання прозова книга. Ще раз дякую, що не пройшли мимо моєї сторінки.
2021-02-06 21:15:19
Наталия, здравствуйте.
Прочитал начальную главу. Впечатлён Вашим умением рассказчика. И тема весьма интересная . Некий противовес дню сегодняшнему. В обществе чернота и ненависть, а у Вас дикий зверь оберегает молодую женщину.
Спасибо Вам.
2018-12-11 10:17:05
Толя, выдумки очень мало. Писала практически всё из жизни. Спасибо, что заинтересовались. Это моё первое прозаическое творение. Не всё получилось. как бы хотелось, но... Век живи, век учись. Рада Вам.
2018-12-11 11:35:59
Век живи - век учись, а похоронят вместе со всеми. Но всё равно учимся.
Совершенствование нет предела
Доброго дня Вам.
2018-12-11 12:02:06
Очень интересное повествование, Наталья. Буду читать продолжение...) Спасибо!
2018-03-03 13:11:52
Дуже дякую!
2018-03-03 13:30:56
Наталья, удивительный Ваш рассказ. Я, читая, всё время чувствовал тревогу. Я боюсь даже бродячих собак, а если бы встретил волка, не знаю, что со мной было бы. Перехожу на чтение второй части.
2018-03-02 19:33:07
Коля, большое спасибо Вам за поддержки . Это мои первые шаги в этом жанре.:
2018-03-02 20:52:00
Вы с первых шагов проявили мастерство.
2018-03-03 16:33:49
Коля, с праздником Вас - международным днём писателя. У Вас прекрасные стихи.
2018-03-03 18:49:25
Спасибо. А я не знал об этом празднике. Я через несколько дней выдам новую сказку, которая называется "золотая палочка".
2018-03-03 18:58:34
Выставте на портале. Я обязательно прочту. Сказки у Вас классные. Хорошо читаются.
2018-03-03 20:49:39
Животные чувствуют человека, мы мало о них знаем. Несмотря на большой объём, читается очень легко.
2018-02-25 19:43:34
Да, Леночка, они не только чувствуют, но и понимают нас. Мы говорим "волчьи законы". Это неверно, потому что у волков такие законы, что нам, продвинутым людям, долго ещё до них нужно тянуться. Волки нападают и
убивают только тогда, когда хотят есть. А человек при любых случаях даже не будучи голодным. А уж о других качествах человека ( жадность, подлость, хитрость...) даже и говорить не хочется. Спасибо большое за рецензию.
2018-02-26 10:53:16
Вам спасибо. Люди готовы сожрать друг друга, всё не поделят ресурсы, присосались " слуги народа" кто к трубе газовой, деребанят кто что может, для этого и к чласти стремятся
2018-02-26 12:02:23
Опечатка, к власти
2018-02-26 12:03:48
Очень красивое повествование. Познавательное, а главное прививает любовь к живой природе. Мне однажды приходилось видеть в природе двоих волков. Как-то возвращаясь домой с Киева на авто мне перебежали дорогу. Очень близко, метров 25-30. Красавцы. Гордые, смелые, целеустремленные, бесстрашные.
2018-02-25 17:51:49
Володя, ведь рассказ почти-что автобиографический. Мама была в положении мной. Хочу написать повесть. Если получится. Спасибо за рецензию. Они так поддерживают.
2018-02-25 18:35:37
Очень даже шикарно. И история очень интересная, только я Гром. Это мой каприз))) Я Вам советую расширить, чтобы ее книгой издать. Например историю из жизни мамы, вот эту, приукрасить художественной какой-то ситуацией. Здесь можно подключить фантазию и все получится. Только не спеша и тщательно продумая. Я верю, что у Вас получится. Просто нужно задастся целью.
2018-02-25 19:40:38
Наташа!Сперва тяжко вздохнул, увидев объём...Но дочитал с интересом, особенным есть то, что это произошло в действительности...Вашей маме, конечно же повезло, произошло чудо...У меня была первая собака - Рекс. Папа пошёл на рынок за картофелем, но принёс на груди щенка, ужасно симпатичного.Мама была в шоке...Папа ничего не понимал в собаках, и его уболтали купить "овчарку"...Он вымахал в огромного пса, очень похожего на овчарку, но с заломленным ухом и серой масти...Я выходил гулять с ним, все собачники говорили - волк идёт, и не очень хотели с нами общаться, побаивались...Мне Ваш рассказ понравился!Всего доброго!)))
2018-02-25 12:40:54
Юрочка, спасибо большое, что оценили мои первые шаги в прозе. Я таким же образом купила вместе с мужем на птичьем рынке щенка " японского" пинчера. Когда он вырос, то мы долго ещё смеялись. Это был ротвейлер.
2018-02-25 13:01:01
Мы - коллеги!
2018-02-25 13:08:31
Юра, я вообще "старая" собачница. На данный момент у меня - французский бульдожка. В этом году ей исполнится 11 лет. Мы собак держим уже 30 лет. И ни грамма не жалеем. Также есть и кошка. Все живут очень дружно. Когда жили в Киеве, то в квартире жили, а когда переехали на дачу, то в доме. На улице я собак не держу. Даже за ворота не выпускаю.
Так что рада, что имею в Вас единомышленника.
2018-02-25 13:27:28
2018-02-25 14:07:09
Цю оповідь розповіли Вам ваші батьки, дідусі? Прочитав. Сподобалось. Добре що є в Вас ще рідні, котрі ( в мене не встигли) розповіли свої старі, житєві історії...
2018-02-23 20:49:10
Так. Ця історія дійсно трапилася з моєю мамою. А розповіла мені про це бабуня. Дякую за чуйність і глибоке розуміння.
2018-02-24 10:12:03
З великим захопленням на одному диханні прочитала цю оповідь, Наталочко, ти природжений письменник, не говорячи вже, що ти справжня казкарка! Пиши, не зупиняйся, виходить у тебе пречудово, Наталю! Першу спобу ти зробила дуже вдало, я дуже рада за тебе!
2018-02-23 20:03:54
Дуже цікаве та зворушливе оповідання.
:)))
2018-02-19 21:13:24
Дуже дякую за підтримку. Це мій перший прозаїчний твір. Проби.
2018-02-20 10:45:40
Дуже зворушливе оповідання,Наталю, в інтернеті є маленький фільм, як знесиленого, замерзаючого мандрівника, зігріла зграя вовків. Всього найкращого
2018-02-18 09:14:11
Це не кіно, а чистісінька правда. Дуже дякую Вам за відгук. Це тільки проба
пера в прозаїці.
2018-02-18 12:19:49
читається добре, дякую
2018-02-18 12:46:00
Шикарный рассказ, Наташа. Живые картины встают перед глазами. Очень понравилось. С днём влюблённых, радости и удачи.
2018-02-14 21:38:28
Миша, тронута. Спасибо большое. Это моя первая проба в области прозы.
2018-02-14 21:58:23
В добрый путь и удачи!!!
2018-02-14 22:15:44
Щемна, прониклива оповідь, Наталю. Згодний з висновком про те, що часом найлютіший хижак може стати набагато чутливішим та добрішим за людину. Найкращі Вам побажання поза будь-які свята.
Бути добру! Дефонтер
2018-02-14 18:12:59
Дуже рада, що Вам сподобалася моя перша проба прози. Історія, яку написала, правда. Вона трапилася з моєю мамою, коли вона була вагітна мною. Я дуже сумую за мамою. В мене була дуже хороша сім'я. Дуже дякую Вам за рецензію.
2018-02-14 19:09:21
!
2018-02-14 20:57:16
Яка оповідка, Наталю! Серце зупинялося, коли самець наближався. Надіялася на добру розв'язку, але читала у напрузі. Дуже сподобалося! І вовки можуть розуміти і захистити, тим більше вовчиця-мати.
Дякую щиро!
І з святом, Наталочко!
2018-02-14 17:44:32
Ларисочко, писала правду. І про вовків теж повна правда. Нічого не видумувала. Це оповідання про мою мамочку, якої вже немає. Дуже дякую Вам, що Ви цікавитеся моїми творами. Це моє перше прозаїчне оповідання. Дякую Вам за підтримку.
2018-02-14 19:13:28
З почином, Наталю! Тобі все вдалося, тож пиши!
2018-02-14 19:17:42

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Дуже вміло відтворені почуття та образи. Гарний стиль та рітмика. Фортуни та оптимізму!
Рецензия от:
Азинелло
2024-03-29 01:44:52
Это стихотворение написано очень заботливой и сильной мамой, звучит, как молитва, в ярких лучах добра и надежды, а какая энергетика! Спасибо, Людмила! С уважением!
Рецензия от:
Михаэль Шон
2024-03-28 23:31:35
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами...
Рецензия от:
Ирина Венжега
2024-03-28 21:35:44
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.