Й МИТЬ ДО ДНА, ХОЧ НЕ ОДНА

ну, миг помене будет...
а місцевість Україна, хоча була і Руса.
вельми цікаві наші діалекти-говірки та мова.
Вам, люба пані, процитую з нашої (а копнути, то і Вашої?) мови:

Мово, позич слово!

ні дня
ні каїну
ні юді
не рідня

Закінчилися... Дай, – відпрацюю?

ось, Мово рідна,
моя Тобі
й посвята гідна:

з небесного літа,
волошково-квіта,
Ти, Вродо, – намита:

колись й розповита,
не зжита, не вбита, –
хліб-сіль життя й жита................

на бЕрезі неба,
при самій землі, –
не чув я, сам знаю...

на березі неба,
з життя ув імлі, –
на промінь стікаю...

для всенького роду
тут знАйдете згоду, –
з найвищого мита...

волошковоквіту,
небесновідмиту, –
чи й мову, – спів жита...

поміж землі й небес,
наскрізь лайна, чудес, –
б’є Світла прибій...

своє домиває,
собі добирає, –
то хто ж йому свій...

А мова, як на мене, надто щедра, й може дурно (аби не марно!) по-зичити (сенсом по-бажати!); без оддавань!

і Вам як Гамлету відповідаю: БУДЬМО!
( )

Спасибо, очень колоритная мова. К сожалению, я выросла в русскоязычном регионе Украины (Донецкая область). Украинский язык изучала в объёме школьной программы. Но, досконально его не знаю.

я с детства свидетель немалой части того, как и почему становились суржико- и русскоязычными: но что мы будем о том?
да и копать эту не засыпаемую яму стоило бы шире и глубже.

а що не змінюється - змелюється?
Будьмо, пані, - й бездоганні!!!

І Вам не хворіти!