Бажаєте рецензії?
Объявление. Основа-Кафедра. Анализ
Мем 4 - "ЗА ВЗЯТИЕ УНИТАЗОВ"
Сейчас на сайте 2913 человек
Кто онлайн?
Популярное
Новые авторы
Присоединяйся
twitter
youtube
з ким роз'єднує, а з ким і об'єднує; ні дня, ні каїнам, ні юдам: не рідня

Автор: Юрій Зозуля
Тема: Свободная тема
Опубликовано: 2019-11-19 12:43:25
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Про гiднiсть? Це "майстрiв зі слiв"?

Офірую на не соціальні бла-бла-бла: хоча свідомий, що воно під порох-павутиння; а й місце чи те?

"Цього разу я не писатиму про кон’юнктуру, вторинність, епігонство, примітивність тієї частини літератури, яка вже потрохи проникає навіть у навчальні програми українських шкіл. Я знаю іншу літературу, яка проникає в серця. Дякувати Богу, у нас ще є талановиті автори. А до всього іншого вже не критики потрібні, а санітари. Зараз письменники вітають одне одного з професійним святом, а я й досі не знаю, чи стала письменницею чи ні, бо іноді вважаю себе такою нездарою, що впадаю у чорну депресію. Бо ж не книжка робить нас письменниками, хіба ні?
Я знала багато літераторів. Когось уже немає на світі, хтось із учня-підмітайла вибився зразу у метри і дивиться на мене зверхньо, бо я ж не «коронована» і не «золота». Хтось продався, хтось готовий продатися, а хтось стоїть у пекельному горнилі української карми і плавиться як отой одноногий солдатик. Я хочу сказати ось що.
Письменник ніколи не повинен мати жодних стосунків з владою, окрім напружених і опозиційних. Він мусить стриміти скалкою їй у оці, змушувати злякано озиратися і тремтіти перед силою слова і морального авторитету. І не хвалитися прихильністю сильних світу сього, бо для них він буде завжди блазнем.
Письменник ніколи не повинен ставати заручником кланів, груп, видавців, статусу, родини, ідеології. Щоб бути економічно вільним, досить заробляти собі як той індійський царевич плетінням кошиків,чи програмуванням, чи підмітанням вулиць. В моєму поколінні було багато двірників і кочегарів, як і сексотів на посадах редакторів. Зараз – блогерів і мисливців за грантами і преміями. Щоб бути інтелектуально вільним – не стежити за модою. Усе наймудріше було сказано вже до Сократа.
Теперішній український письменник не повинен навіть мріяти про життя з гонорарів. Замало бібліотек, книгарень, читачів, які можуть підтримати книговидання.
Український письменник може забути про переклади за кордоном, бо в промоцію наших книг потрібно вкладати рідній державі, а воно їй не треба, бо колонії не піклуються про культуру підданих. Вона буває до адміністрації або опозиційна, або лакейська. Та й наша вторинність і епігонство, що розквітли буйним цвітом для міфічної Європи, там не потрібні. »У нас свого такого повно», – колись сказала покійна Ганна-Галя Горбач, перекладачка з німецької.
Письменник є репрезентантом національної культури і несе за це відповідальність усюди і завжди. Зрадити національній культурі, сумніватись в її вартості, – це самогубство.
Всі українські класики займались суспільною роботою, а не просуванням власної творчості. В надскладних умовах вони протистояли русифікації. Ніхто з них не прагнув бути мучениками. Вони були одержимими і сяяли харизмою. Тому від українського письменника чекають завжди чогось більшого, ніж просто сюжетів.
Письменник повинен оновлюватись як Фенікс, відчувати пульс Всесвіту, а не штампувати за контрактом те, що колись привернуло до нього увагу. В ту саму ріку творчості не вступають двічі.
Так само письменник не ступає до успіху по трупах ні друзів, ні ворогів.Бо це не шляхетно.
Все, що я написала, стосується талановитих. Посередність ніколи не стане цього робити. Вона хоче торжествувати і панувати. Вона хоче, щоб їй заздрили, і легко стає наркозалежною. Зараз її зоряний час. А що буде з тими зрусифікованими містами, з Україною, її не обходить. Тому неосвічений обиватель з неї зробить собі кумира, бо це його рівень. А геніїв та пророків  відкине, як відкинули колись наріжний камінь. Нічого не змінилось в тій біологічній істоті, що називає себе людиною."

І до дня народження Т. Г.: 3 лірники і 2 Івани (навіяне Д. Донцовим)
"Сліпий, кривий і горбатий лірники – у містерії «Великий Льох» символи тих, кого ми тепер називаємо інтелектуалами. Сліпий не бачить реальний стан речей, кривий спотворює реальність, а горбатий,хоч і все розуміє, але схиляється перед сильними світа цього. Те саме можна сказати і про оцінювачів творчості Шевченка. І про еліту взагалі. Для мене особисто найгидкіше видовище бачити, як лев на публіці перед владоможцем чи просто багатієм стає у позу – чего ізволіте? Гібрид марнославства і корисливості.

Пантелеймон Куліш, що з віком постатечнішав, закликав «не бряжчати шаблюками»,  бо «політика- не наше діло».

Михайло Драгоманов: »Кобзар» – річ, остаточно пережита освіченими малоросами». Наша малоросійська Україна остаточно зв’язана з Великоросією».

Іван Багряний: Тарас Шевченко - «забута постать». »Поет вмер в добу індустріалізації, електрики, машини, урбанізації»

Осип Назарук: »Катерина (цариця) зробила велику прислугу українській нації, зруйнувавши ґрунтовно гніздо розбійницьке на Запоріжжю».

Михайло Грушевський вважав, що Шевченко робить рушійною силою історії «простий сірий народ», що дуже гарно вписалося потім у марксистсько-ленінську концепцію історії. Насправді поет ніколи не був співцем плебеїв.

Отець Гавриїл Костельник, той, хто привів Московський патріархат на наші галицькі терени: »На жаль, розум Шевченка не мав нагоди розвинутись так високо, щоб держати у рівновазі його велике серце»

Сергій Єфремов: Шевченко – «геніальний мужик». Тільки й усього. Не козак, не онук гайдамаки, а мужик. Цікаво, що потім оцінювачів Шевченка намагалися відмити від негативу, але навіть оті, вихоплені з контексту цитати, свідчать, що ці авторитетні й розумні українці вважали заклики поета відбудувати нову Січ анахронізмом. Найбільше їх лякала його безкомпромісність і розуміння того, що за свободу доведеться платити великою кров’ю. Насправді ж Тарас Шевченко мав на увазі створення еліти, освіченої, патріотичної і сміливої, яка поведе за собою народ і здолає вселенське зло, припинить нарешті руйнацію. Це її кров проллється, «кров добра, не чорна», а не кров рабів. Так і сталось в 1914-у, і в 1946-у, і в 2014-у. Лицарі проливають кров, раби батрачать на окупанта, »доробляються», як кажуть у нас в Галичині.

Здається, один лише Іван Франко розумів місію Шевченка, назвавши його «володарем у царстві духа», коли пройшов сам щеплення від соціалізму.

Існує легенда, ніби ченці з Києво-Печерської лаври пішли на прощу  до Святої землі і на острові Родос отримали наказ звернутись до Байди Вишневецького із закликом створити осередок християнського воїнства на одному з островів. І так на Хортиці постала Запорозька Січ.

Комуністичний режим займався фальсифікацією української історії разом з фальсифікацією творчості Шевченка. Революціонер-демократ, інтернаціоналіст, атеїст, – це все було так грубо зшито, що могло відлякати тільки діток у школах. Зрештою, ця кампанія триває і досі в освітніх закладах, бо постмодерне трактування Шевченка як міфотворця – це ті самі граблі,які рано чи пізно вдарять по лобі. То правда, що кожна епоха по-різному не розуміє Шевченка, бо її еліта не здатна бути воїнами духу. Що цікаво, інтелектуальні й моральні вади такої еліти рано чи пізно приводять її в обійми московського ведмедя.

І хтозна, як воно було б далі, якби не криваві події 2014 року,коли  крізь грубий шар словоблуддя вогнем проступило інше видіння Тараса Шевченка: про двох  Іванів, синів однієї матері. Перший – «буде катів катувати», а другий – «катам помагати». І на наших очах ті два Івани починають вирішальну битву. У суспільстві, яке вже не раз було упокорене голодом і терором, а тепер ще й упокорюється миром і тими ж трьома лірниками-каліками, зцілити яких може лише правда. У світі, який став рабом грошей і заручником егоїзму. І не лякатись цього треба, – у фіналі нас чекає оновлена земля, про яку мріяли духовні лідери України Іван Вишенський, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стус… Лицарі Духовного меча проти псів, які б’ються за кістку, кинуту під стіл. Проти свиней, які за миску помиїв готові продати Батьківщину і рідну матір. Проти шашелів, що точать спорохнявіле дерево у примарному раю споживацтва." Галина Пагутяк

Ще докладу кілька власних слів, Тарасу Григоровичу та до Руси-України:

БУЛО Й БУ...  ДЕ?
_____________________
Є: й на квіт,
й Заповіт;
й доста літ...
й скрес: й час, й лід!

й Неньку ж про:
й про Дніпро;
й Рід'ний Люд...   
й без іуд!!

Сій Землі
буть в ріллі:
під Врожай...
в Нарід, в Край!!!
_____________________
БУДЬМО ЖЕ??  Й тако: ні дня, ні каїну, ні юді, не рідня???

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 14

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль?
В прямом эфире
Жутковато.. от концовки стиха...
Неизвестность всегда страшит. А неизвестность перед Вечностью - особенно. Понравился стих!
Рецензия от: Сольвейг
2019-12-10 21:32:10
Интересный сон, Владимир, мне что-то подобное тоже снилось... или снится до сих пор -- хрен разберёшь... ХАрошего настроения!
Рецензия от: ХАМИЛЛИОН
2019-12-10 21:28:41
Понравилось, Катюша, трогательно... ХАрошего настроения!
Рецензия от: ХАМИЛЛИОН
2019-12-10 21:21:52
На форуме обсуждают
Radko Mokruk
Отже, слуга Бужанскій вслід за Владімір Владімирчом вважає, що в нас дискримінують російську мову. Навіть законопроект вніс. Венеціансь(...)
Рецензия от: Зрадонька
2019-12-10 21:11:44
Игорь Фельдман
Про "Нормандию". Два вывода

1. У Зеленского, надеюсь окончательно, закончился период удачливого комика, который думает, ч(...)
Рецензия от: Зрадонька
2019-12-10 21:08:22
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.