Автор: Ирина Островецкая
Тема:Проза о природе
Опубликовано: 2019-02-02 16:57:54
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

КРИХІТКА ЄНОТ

        
- Мамо, дивись, Крихітка Єнот у вікні! - раптом заверещала від захвату моя дев'ятирічна донечка, вистрибуючи  і пританцьовуючи навколо мене і вказуючи на відчинене навстіж, вікно маленької кухні, і заплескала у долоні від радощів.
        Тією весною моїй донечці виповнилося дев'ять років. Я взяла її з собою у відпустку, щоб вдома, без батьківського нагляду, не вешталася на вулиці.
       Я озирнулася на вікно і зойкнула від подиву. Такого звіра я ще ніколи в житті живим не бачила, навіть у зоопарку. Яким же він видався мені дивовижним і милим! Тієї миті я, немов би, занурилась у чарівний світ телевізора, на екрані якого вистрибували мультяшні герої Діснея. З відчиненого вікна нашої старенької кухні на мене дивилося Диво Дивне, яке уважно спостерігало за нами і не лякалося навіть скаженого танка моєї доньки!
       Як це йому вдавалося?!  Це Диво Дивне, немов мавпочка, висіло догори ногами, розгойдуючись на тоненькій гілці і відчайдушно крутило головою на всі боки. Воно не лякалось вигуків захоплення доньки  і з цікавістю роздивлялося всю панораму старенької кухні, осяяної електричним світлом, в цю пізню пору днини. Воно також розглядало уважно і нас разом із усім!. За кожним нашим рухом стежили уважні і дуже допитливі намистини величезних очей. Це  Диво. поворотами своєї чудернацької голівки.  чуйно реагувало на кожен наш рух!
       Ми не так давно приїхали до цього затишного селища і одразу ж влаштувалися в одному з багатьох гостинних будинків,  знявши кімнату на весь термін відпочинку.
       Вікна нашої кімнати залишалися відчиненими навстіж цілодобово. Спекотне літо не хотіло послабити хватку, і вночі було так задушливо, нібито щойно хтось вимкнув сонце на ніч, а спеку залишив на спомин.
       Щоб не задихнутися від нестерпно задушливого повітря, ми не зачиняли вікна нашої кімнати, навіть тоді, коли йшли з дому. Наш будинок стояв на відрозі гори Сигнал, біля самого урвища. У день з вікон нашої нової домівки відкривався мальовничий крайовид. Було видно гори, залиті яскравим сонцем, що поросли густим лісом, і спекотне марево над ними, а донизу навіть дивитися було моторошно. Там проглядалася глибока прірва, в якій не було видно дна.
       До нашої кімнати був спроможний залізти тільки натренований альпініст, тому ми не дуже побоювалися злодіїв. Але коти добре знали всі лази, а зачинені вікна та двері не являли собою перешкоди для них. Часто, коли ми поверталися  додому, знаходили котів на наших ліжках. Як ці «блуд арі» потрапляли до кімнати, ми збагнути були не в змозі. Та коти нас занадто не турбували. Ми годували їх молоком і їжею, яку приносили з їдальні, а потім просили йти через двері на вулицю. Просто, після першого разу, я застилала ліжка так, щоб білизна залишалася чистою.  
       А внизу, під горою, рокотало море. Заради моря ми і приїхали на Північний Кавказ. Море тут чисте, блакитне і глибоке. Повітря легке, прозоре, запашне, переповнене змішаними запахами моря і гірських трав… Але, не про море піде моя розповідь, про єнота, який дуже здивував мене, якого, того разу, я бачила вперше.
        Дивним було вже те, що тваринка висіла над самою прірвою, головою донизу, вхопившись задніми лапками за гілку дерева, що виявилось в змозі вирости у таких спартанських умовах, вище за наш будинок, і зовсім не бентежилася з того приводу.
        Єнот відчував себе абсолютно вільно і комфортно, не дивлячись на те, що гілки дерева були занадто тонкими і відчайдушно прогиналися під вагою його тільця. Тваринка,  немов граючись, гойдалася на них, тримаючись за деревину маленькими темними лапками, що були так схожі на ручки маленької дитини. В очках цікавої тваринки не було остраху, тільки цікавість. Вона абсолютно не боялося, що гілка може тріснути і зламатися, і такий випадок здатен спричинити жахливу трагедію.
       Єнот продовжував енергійно крутити головою, і здавалося, що вона в нього крутиться навкруги. Тваринка сміливо розгойдувалася на гілці, і, здавалося, хотіла зістрибнути на широке підвіконня кухні, на якому дочка розклала на просушку невеликі таці з горішками із горіхового саду.
       Таці я прибрала під ліжко, але єнот не йшов. Він продовжував висіти і розгойдуватись на гілці. Світло від нашої електричної лампи зовсім не бентежило миле створіння. Він продовжував уважно нас вивчати, але і ми мали змогу його добре розгледіти, завдяки електричному світлу, що лилося в темряву ночі, від електричної лампочки в маленькій кухні.
- Який же він гарний з білою маскою біля очей, який красивий, як в мультику! Дивись, він, як на карнавал зібрався! – в захваті вигукнула донька, пригорнувшись до вікна. Тваринка зовсім не злякалась і не рушила з місця. Вона явно чогось хотіла.
- О це так, сміливий який! Ти, все ж таки , будь обережнішою. Можеш його налякати своїми вигуками і стрибанням. Вгамуйся і відійди-но трошки від вікна! - застерегла я.
- Мама, я знаю, він їсти хоче, - вирішила донька і, не питаючи в мене, хлюпнула у невелику мисочку молока. Вона поставила її на пілозі балкону, що був приєднаний до нашої кухні.
- Може, єноти не п'ють молоко, але, хай буде так. Якщо не вип’ють, то коти вирішать цю проблему .... - з сумнівом похитала я головою, але утримувати доньку не стала. Вона вже занесла мисочку з молоком на балкон.
       А там, на балконі, як виявилося, кипіло бурхливе нічне життя і велася напружена робота. Інший, дуже великий єнот виліз на широкі перила балкона, повиснув на мотузках для просушування білизни і вже пристосувався «випрати» мого купальника.
- Мамо, дивись, дивися, інший єнот твого купальника поцупив. Він пре його!! – у шаленому захваті закричала донька і спробувала  вихопити з чіпких лапок тваринки таку необхідну річ на відпочинку. Але не тут-то відбулося!  Відчувши небезпеку, з моїм купальником в пащі, Єнот- Батько, як ми його потім назвали, швидко побіг геть від доньки, сів на іншому боці балкона і безтурботно продовжив «прання».
       Купальника у єнотів ми пізніше «викупили» за допомогою горішків і не доїденого нами м'яса з їдальні. Ми виклали до окремої мисочки наші дари і поставили її поруч із першою мисочкою, що була наповнена молоком. Чекали ми не довго. Той єнот, який сидів на перилах балкона, першим спустився донизу, забувши про мій купальник, і почав жадібно сьорбати молоко!
- Дивись, п'є, немов кішка! - в захваті вигукнула донька, чим дуже здивувала мене. До великого єнота приєднався єнот меншого розміру. А до мисочки з м'ясом, з побоюванням, смішно підкрався ще один єнот, трохи менший за великого. Той, який висів на дереві, довго не затримався на тонкій гілці і спритно приєднався до товаришів.
        Звідкись прибігло найменше єнотеня. Ця малеча взагалі нічого і нікого не соромилась. Вона нахабно розштовхала всіх дорослих, і почала жадібно ликати молоко.
       Всього їх було п'ятеро сміливих єнотів. Вони не побоялися людини, і відважно попросили нагодувати себе. Вони були дуже голодні, і донечка першою здогадалася про це..
- Мама, а можна я їм яблучко покладу? - запитала дочка.
- Спробуй. Як що молоко п'ють, може, і яблуко їсти почнуть .... - відповіла я, спостерігаючи за бенкетом єнотів. - Ти їм ще й горішків поклади.
- Поклацати?
- Ні, горішків насип ще в одну мисочку, щоб їжа не змішувалась і не бруднилась.
       Виявилося, єноти всеїдні. Вони з'їли все, чим ми їх пригостили, і про мій купальник геть забули, облишивши його на мотузках «сушитися». Більше я не залишала на ніч купальники на балконі.
        Виявляється, що єноти завжди «перуть» свою здобич, перш, ніж вжити її для своїх потреб. Я бачила, що тільки молоко та воду вони пили без своїх фокусів. А купальник у той момент був здобиччю великого єнота, тому він і тікав від доньки, а потім від мене, по широкому перилу балкона.
       Тепер, кожного вечора, перед читанням і сном, ми годували єнотів. Навіть придумали їм прізвиська. Єноти почали активно відгукуватися на свої нові імена, і донька була в захваті.
       Незабаром єноти вже обережно брали їжу з наших рук. Донька затанцювала від радощів, коли маленький, єнот вперше вхопив з її долоні шматок яблука.
      І тварини, і ми поволі звикали один до одного.  Обидві сторони з нетерпінням чекали, коли стемніє, щоб поспілкуватися. Але час невблаганно наближував початок нашого від’їзду.
       Несподівано настала пора розставань. Ми з жалем залишали єнотів в їхньому будинку, їдучи до Києва. Я навіть господиню попросила наглядати за звірками і підгодовувати їх, коли нас вже не буде, і та охоче погодилася.

       До тої господині ми приїхали наступного року. В першу чергу донька запитала у неї, як почуваються  наші єноти, але та промовчала і швидко перевела розмову на іншу тему. Жінка, до певного часу, більше про єнотів розмов не заводила.        Одного разу, цілком несподівано, коли доньки моєї не було рядом зі мною, господиня сама завела розмову про єнотів та попросила знову їх приручити.
- Пробачте, єноти, що живуть на горищі - це ті ж єноти? - запитала я з інтересом.
- Ні .... - зніяковіла господиня. - Інші прийшли .... Приручи їх, будь ласка ... А я з тебе грошей не візьму...
- А що трапилося з тими, де вони?
- Коли ви поїхали, сусід мені їх всіх переловив, убив і познімав з них шкури.
- Що?! Як це, вбив?! Ми ж з вами домовлялися, що ви їх будете годувати, поки ми не приїдемо! Ви ж обіцяли їх підгодовувати! Я ж вам і їжу залишила. Мало вистачити на півроку!
- Чого я мала їжу даремно викидати? – не зрозуміла вона мого питання. - З п'яти єнотових шкурок у мене вийшло дві розкішні шапки, але зять їх продав за безцінь і спустив всі гроші на чачу, - чесно зізналася жінка зі сльозами на очах. - А тепер мені знову мріється спіймати кілька єнотів, щоб пошити з їхніх шкурок шапки собі і дочкам.
       Підлога поволі поповзла з-під моїх ніг. Я ледве не впала долу… Сказати, що мене шокувала її розповідь, значить, нічого не сказати. Я цілий тиждень ходила, мов у воду занурена. до самого не бажаю, і доньці боялася розповісти про весь цей жах. Я тільки суворо заборонила їй залишати горішки на балконі.
       Хазяйка і гроші мені пропонувала за певні послуги, від чого мене коробило ще більше.
       Я звинувачувала тільки себе у смерті тих, кого ми з донькою так необережно приручили! Тільки я одна була винною в тому, що сталося, коли нас тут не було!...
       Тоді я вже знала, що єноти - хижаки. Харчуються дрібними гризунами, ящірками, кониками, але не відмовляються і від ягід, їдять траву і навіть м’ясо свійських тварин. Вони всеїдні, але у їхньому раціоні проглядається деяка сезонність.
        Взимку вони вдягаються в густі красиві шубки, а деякі з цих дивовижних тваринок, навіть, впадають у сплячку в найхолоднішу пору року.
       Єноти ведуть переважно нічний спосіб життя, від сутінків до ранку, а в денний час сплять у своїх домівках. Тому ми відчували їх присутність вечорами, коли тваринки починали бігати і гуркотіти на горищі.
       Житло ж ці тваринки не будують, бо не вміють, і тому використовують всяку вільну площу, що не зайнята іншими, та підходить під лігво. Вони займають вільні житлоплощі в дуплах дерев, або на горищах житлових будинків, як в нашому випадку.
       Єноти добре відчувають простір ділянками особливого волосся на мордочці і з боків шкіри живота, тому і лазять по деревах без особливого остраху, що зірвуться долу. Вони - забіяки, і ніколи не упустять ласого шматочка, не віддадуть видобутку без бою.
       Це - дикі, вільні, чарівні створіння, вони повинні жити на волі. Ми не маємо ніякого права на зближення з ними, щоб не завдати шкоди.
       Я відмовилася від безкоштовного проживання у нашої господині за кошт життя невинних істот. Так, я була категорично не згодна  приручати нових єнотів, і наражати їх на небезпеку, побоюючись, що і їх обов’язково спіткає гірка доля нашого Крихітки Єнота.

История cоздания стихотворения: