Автор: Валентина Спицкая Голубниченко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-03-02 13:12:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Кришталеві фужери вигравали всіма кольорами веселки, ще більше
підіймаючи святковий настрій.
Якби не ювілей, Кузьма Петрович так би й не дізнався, який він
«незамінний працівник», «найкращий товариш»; який у нього
«глибокодумний погляд», «солідний вигляд» та «розумні залисини».
«Солідно» втягнувши живіт, він із «глибокодумним поглядом» приймав
поздоровлення, які щедро сипалися з усіх боків. Його «розумні
залисини» сяяли від задоволення. Уста розпливалися… Здавалося, ніколи
він не почувався таким щасливим.
– Ти не образишся, якщо я зараз піду?..
Кузьма Петрович здригнувся від лоскотного дотику до вуха чиїхось губ.
Повернув голову… Василь скромно опустив очі.
– Ти що, Василю?.. Та ми ж тільки сіли… – прошепотів у відповідь Кузьма
Петрович. – Налити тобі коньячку?
Кузьма Петрович потягнувся за пляшкою, при цьому обласкав поглядом
гуску, що непомітно з’явилася посеред столу.
– Ні, ні, не треба… – замахав руками Василь. – Я ж не п’ю.
– То бери їж що-небудь. Що тобі покласти?
– Дякую, я нічого не хочу… удома пообідав, – Василь піднявся з-за
столу.
Кузьма Петрович пішов за ним у коридор. Василь, із опущеними очима,
тупцявся на місці.
– Може, усе ж таки передумаєш? – порушив мовчанку Кузьма Петрович,
прислухаючись до веселих викриків та сміху гостей.
– Кузьмо Петровичу! – погукали з кімнати. – Де ти подівся?! Ходи,
вип’ємо за твоє здоров’я!
– Зараз іду! – гукнув у відповідь ювіляр.
Під його очікувальним поглядом Василь нарешті знайшов свою куртку.
Повільно витяг із рукава шарф і застиг із ним у руці:
– Ти тільки не подумай нічого… – переминався з однієї ноги на іншу.
– Петровичу!.. то ти йдеш чи ні?! – донеслося з кімнати.
– Іду, іду вже! – заглянув Кузьма Петрович у кімнату. Погляд мимоволі
затримався на пошматованій гусці.
Кузьма Петрович, відсторонивши Василя, дістав з вішалки його шапку.
– Мені так незручно, що я тебе відволікаю… – пробурмотів Василь.
– Та нічого, не переймайся, – заспокоїв товариша Кузьма Петрович.
– Гей, ювіляре!!! Де ти там у біса подівся?! – почулося крізь сміх та
співи.
– Та йду вже! – прокричав ювіляр Василеві в обличчя і нап’яв йому на
голову шапку.
Мимо пропливла дружина Кузьми Петровича з величезним тортом у
руках:
– Кузьмо! Ти ще довго будеш тут стирчати? – дивлячись на Василя,
спитала дружина.
– Та ось… проводжу тільки… – Кузьма розчепірив рукави куртки перед
гостем.
– Сам одягнуся… не баришня, – Василь притиснув до себе куртку. – Мені
дуже ніяково перед твоєю дружиною… Вибачишся за мене?
– Вибачусь.
– Ну… то я піду…
– Еге ж, – Кузьма Петрович поставив перед Василем черевики. Той
простягнув Кузьмі Петровичу куртку:
– Потримай, я взуюся… От лихо!..
– Що там?.. – зітхнув Кузьма Петрович, закотивши очі під лоба.
– Та… ось… – Василь показав шматочок шнурка.
Кузьма Петрович повісив куртку на вішалку так, що аж петелька
відірвалася.
– На! – не дуже ввічливо тицьнув куртку в руки Василеві. – Одягайся!
– Я так і знав, що ти образишся, – похнюпився Василь.
– Та не образився я!
– Я ж бачу, що у тебе настрій зіпсувався.
– Чого я маю ображатися? – Кузьма Петрович витяг шнурок зі свого
черевика. – На ось…
– Дякую, я завтра віддам.
– Не треба! – Кузьма Петрович відчинив двері. – Ну… бувай здоровий.
Дякую, що прийшов.
– Бувай… Зі святом тебе ще раз, – Василь переступив через поріг.
Розвернувся… двері зачинено. «Нічого, завтра вибачусь».
– О-о-о!!! – зустріли ювіляра п’яні голоси. – Налляйте цьому чортяці
лисому штрафну! Щоб знав, як відлинювати!
Кришталеві фужери, замацані жирними пальцями, уже не вигравали
кольорами веселки.
– Ну що... пішов? – прошепотіла дружина.
– Пішов…
– Сідай до столу, – дружина поставила перед ним тарілку, на якій лежав
пишний огузок, чи то кокетливо, чи то сором’язливо прикрившись
гілочкою петрушки.
История cоздания стихотворения:
Доброго дня, Наталя
Володимирівна! Держіть
переклад: КОРАБЛИИК Той ранок таким був немислимо свіжим, гойдались росинки вздовж стежки сильніше, а поблизу хвіртки цвіли маргаритки, і равлики грілись у ліжечку квітки. А тут, по калюжі, так легко, відважно в далекі краї плив кораблик безстрашно із аркуша ще не старої газети, в якій друкували поеми поети. І сонце яскраве, і вітер попутний вітрило оббризкали вмить перламутром, Світилися в серці відрадні надії, і ранок був свіжим, і купчились мрії. -- Де Ви, Наталочко Володимирівно? Відгукніться! |
Рецензия от: Лисич Валентина 2024-03-29 16:12:04 |
Така приємна подорож. А це моє Не промовляй "помовч, зажди"... Авторский переклад - "Не говорите мне, потом" Не промовляй "помовч, зажди". Ти Прометей в коханні - любий, У дотиках пульсують груди - Трояндами тремтять з жаги. Притулок пташкою знайти, Росою - проліском багнета. Здобуток бути назавжди З козацьким - альфа та омега. Ще вранці скелю віднайти Де провокують в мріях хвилі - Тотем* безодні на стриптиз - чи в тім пророцтво від Сивіли. В день судний скинути корсет - Коханий мій - геть забобони. Світ дивовижний без кордонів, Приникшим біля стоп Скарлет. Не промовляй "помовч, зажди"... *Тотем* - в данному випадку Посейдон. 22. 02. 2022. Не говорите мне потом Потоком чувств, скользящих мимо, Я женщиной хочу стать, милый, Цветущей розой за окном, Синицей в трепетной руке, Сверкающей росой... Стихией, Взрывной и павшей на рубеж, Исполненной казачьей силы. И полусонной на заре Прибой послушать говорливый. Концы ли в воду Пер-Лашез - О нас в пророчестве Сивиллы: В день судный скинуть на скамье С любимым все свои невзгоды - Сей жизни обнуляя коды, Распятых в жаждущей Скарлет. "Не говорите мне, потом"... |
Рецензия от: Сколибог Олег 2024-03-29 16:06:10 |
Геннадий, мои овации Вам
и восторг. Великолепное стихотворение. Мира Вам, здоровья, добра, творческого вдохновения. |
Рецензия от: Таня Яковенко 2024-03-29 15:44:27 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |