Нет статуса

Автор: Валентина Спицкая Голубниченко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-03-02 13:12:31
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

НАМІРИВСЯ ЙТИ?.. ТО ЙДИ ВЖЕ!

Кришталеві фужери вигравали всіма кольорами веселки, ще більше
підіймаючи святковий настрій.

Якби не ювілей, Кузьма Петрович так би й не дізнався, який він
«незамінний працівник», «найкращий товариш»; який у нього
«глибокодумний погляд», «солідний вигляд» та «розумні залисини».

«Солідно» втягнувши живіт, він із «глибокодумним поглядом» приймав
поздоровлення, які щедро сипалися з усіх боків. Його «розумні
залисини» сяяли від задоволення. Уста розпливалися… Здавалося, ніколи
він не почувався таким щасливим.
– Ти не образишся, якщо я зараз піду?..
Кузьма Петрович здригнувся від лоскотного дотику до вуха чиїхось губ.
Повернув голову… Василь скромно опустив очі.
– Ти що, Василю?.. Та ми ж тільки сіли… – прошепотів у відповідь Кузьма
Петрович. – Налити тобі коньячку?
Кузьма Петрович потягнувся за пляшкою, при цьому обласкав поглядом
гуску, що непомітно з’явилася посеред столу.
– Ні, ні, не треба… – замахав руками Василь. – Я ж не п’ю.
– То бери їж що-небудь. Що тобі покласти?
– Дякую, я нічого не хочу… удома пообідав, – Василь піднявся з-за
столу.

Кузьма Петрович пішов за ним у коридор. Василь, із опущеними очима,
тупцявся на місці.
– Може, усе ж таки передумаєш? – порушив мовчанку Кузьма Петрович,
прислухаючись до веселих викриків та сміху гостей.
– Кузьмо Петровичу! – погукали з кімнати. – Де ти подівся?! Ходи,
вип’ємо за твоє здоров’я!
– Зараз іду! – гукнув у відповідь ювіляр.

Під його очікувальним поглядом Василь нарешті знайшов свою куртку.
Повільно витяг із рукава шарф і застиг із ним у руці:
– Ти тільки не подумай нічого… – переминався з однієї ноги на іншу.

– Петровичу!.. то ти йдеш чи ні?! – донеслося з кімнати.
– Іду, іду вже! – заглянув Кузьма Петрович у кімнату. Погляд мимоволі
затримався на пошматованій гусці.

Кузьма Петрович, відсторонивши Василя, дістав з вішалки його шапку.
– Мені так незручно, що я тебе відволікаю… – пробурмотів Василь.
– Та нічого, не переймайся, – заспокоїв товариша Кузьма Петрович.

– Гей, ювіляре!!! Де ти там у біса подівся?! – почулося крізь сміх та
співи.
– Та йду вже! – прокричав ювіляр Василеві в обличчя і нап’яв йому на
голову шапку.

Мимо пропливла дружина Кузьми Петровича з величезним тортом у
руках:
– Кузьмо! Ти ще довго будеш тут стирчати? – дивлячись на Василя,
спитала дружина.
– Та ось… проводжу тільки… – Кузьма розчепірив рукави куртки перед
гостем.
– Сам одягнуся… не баришня, – Василь притиснув до себе куртку. – Мені
дуже ніяково перед твоєю дружиною… Вибачишся за мене?
– Вибачусь.
– Ну… то я піду…
– Еге ж, – Кузьма Петрович поставив перед Василем черевики. Той
простягнув Кузьмі Петровичу куртку:
– Потримай, я взуюся… От лихо!..
– Що там?.. – зітхнув Кузьма Петрович, закотивши очі під лоба.
– Та… ось… – Василь показав шматочок шнурка.
Кузьма Петрович повісив куртку на вішалку так, що аж петелька
відірвалася.
– На! – не дуже ввічливо тицьнув куртку в руки Василеві. – Одягайся!
– Я так і знав, що ти образишся, – похнюпився Василь.
– Та не образився я!
– Я ж бачу, що у тебе настрій зіпсувався.
– Чого я маю ображатися? – Кузьма Петрович витяг шнурок зі свого
черевика. – На ось…
– Дякую, я завтра віддам.
– Не треба! – Кузьма Петрович відчинив двері. – Ну… бувай здоровий.
Дякую, що прийшов.
– Бувай… Зі святом тебе ще раз, – Василь переступив через поріг.
Розвернувся… двері зачинено. «Нічого, завтра вибачусь».

– О-о-о!!! – зустріли ювіляра п’яні голоси. – Налляйте цьому чортяці
лисому штрафну! Щоб знав, як відлинювати!
Кришталеві фужери, замацані жирними пальцями, уже не вигравали
кольорами веселки.
– Ну що... пішов? – прошепотіла дружина.
– Пішов…
– Сідай до столу, – дружина поставила перед ним тарілку, на якій лежав
пишний огузок, чи то кокетливо, чи то сором’язливо прикрившись
гілочкою петрушки.

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 376

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 0.

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Доброго дня, Наталя Володимирівна! Держіть переклад:

КОРАБЛИИК

Той ранок таким був немислимо свіжим,
гойдались росинки вздовж стежки сильніше,
а поблизу хвіртки цвіли маргаритки,
і равлики грілись у ліжечку квітки.

А тут, по калюжі, так легко, відважно
в далекі краї плив кораблик безстрашно
із аркуша ще не старої газети,
в якій друкували поеми поети.

І сонце яскраве, і вітер попутний
вітрило оббризкали вмить перламутром,
Світилися в серці відрадні надії,
і ранок був свіжим, і купчились мрії.

--
Де Ви, Наталочко Володимирівно? Відгукніться!
Рецензия от:
Лисич Валентина
2024-03-29 16:12:04
Така приємна подорож.

А це моє

Не промовляй "помовч, зажди"...
Авторский переклад - "Не говорите мне, потом"

Не промовляй "помовч, зажди".
Ти Прометей в коханні - любий,
У дотиках пульсують груди -
Трояндами тремтять з жаги.

Притулок пташкою знайти,
Росою - проліском багнета.
Здобуток бути назавжди
З козацьким - альфа та омега.

Ще вранці скелю віднайти
Де провокують в мріях хвилі -
Тотем* безодні на стриптиз -
чи в тім пророцтво від Сивіли.

В день судний скинути корсет -
Коханий мій - геть забобони.
Світ дивовижний без кордонів,
Приникшим біля стоп Скарлет.

Не промовляй "помовч, зажди"...

*Тотем* - в данному випадку Посейдон.
22. 02. 2022.


Не говорите мне потом
Потоком чувств, скользящих мимо,
Я женщиной хочу стать, милый,
Цветущей розой за окном,

Синицей в трепетной руке,
Сверкающей росой... Стихией,
Взрывной и павшей на рубеж,
Исполненной казачьей силы.

И полусонной на заре
Прибой послушать говорливый.
Концы ли в воду Пер-Лашез -
О нас в пророчестве Сивиллы:

В день судный скинуть на скамье
С любимым все свои невзгоды -
Сей жизни обнуляя коды,
Распятых в жаждущей Скарлет.

"Не говорите мне, потом"...
Рецензия от:
Сколибог Олег
2024-03-29 16:06:10
Геннадий, мои овации Вам и восторг.
Великолепное стихотворение.
Мира Вам, здоровья, добра, творческого вдохновения.
Рецензия от:
Таня Яковенко
2024-03-29 15:44:27
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.