Нет статуса

Автор: Валентина Спицкая Голубниченко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-06-06 13:44:50
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЧУДОДІЙНИЙ КРЕМ

– Марійко, давай сьогодні підемо в ресторан.

Як Сашко не намагався приховати піднесений настрій, Марійка вловила в його голосі загадковість.

– А що сьогодні за свято? – спитала вона, подумки вже вирядившись у нову сукню.
– Ми самі собі створимо свято. Ну, то як... підемо? – з надією в голосі спитав Сашко.

Марійці  дуже  хотілося  покрасуватись  у  новій  сукні, а тут – така нагода! Сукня вирішила все!

– Підемо!.. – весело відповіла Марійка.
– То я зустріну тебе після роботи.
– Не треба зустрічати, усе одно я ще додому заходитиму, – Марійка поклала слухавку.

– Хай би зустрів хлопець, – сказала Марійці подруга.
– Чого йому ходити сюди-туди? Живемо ж в одному домі, тільки в різних під’їздах.

До кабінету заглянула усміхнена директор.
– Дівчата, хто хоче бути гарною – зайдіть до мене.

Хто ж не хоче?!

Очі розбігалися від яскравих блискучих слоїчків, від фігурних флакончиків та різноманітних тюбиків, якими був заставлений увесь директорський
стіл. Руки зі всіх сторін потягнулися до цієї краси.

– Руками не чіпати!
Тільки тепер жінки помітили незнайому дівчину. Неохоче позабирали руки від уподобаної косметики.

– Сідайте, будь ласка, – припросила дівчина.
Жінки слухняно повсідалися, продовжуючи їсти очима заморську косметику.

Дівчина обвела всіх оцінюючим поглядом.
– Якщо ви хочете виглядати привабливо, неперевершено – вам допоможе косметика найвищого ґатунку фірми «Диво». Ось, наприклад, візьмемо
цей чудодійний крем, – дівчина обережно двома пальцями взяла зі столу вишуканий слоїчок, наче той був із крихкого скла. – Може, хтось бажає
на власній шкірі упевнитись у чудодійній силі косметики «Диво»?

Жінки несміливо озиралися, жартівливо підштовхували одна одну ліктями.

Дівчина продовжувала заохочувати:
– Це дивовижний омолоджувальний крем із бульбашками, завдяки яким шкіра набуває природного кольору, стає свіжою та рум’яною.

– Марійко, йди… хай натруть, – прошепотіла подруга.

«А чом би й ні?.. Сьогодні я повинна бути гарною. Може, Сашко нарешті освідчиться у коханні. Скільки зустрічаємося – навіть не натякнув…
Недаремно ж у ресторан запросив!» Рішуче піднялася.

Дівчина зраділа:
– Сідайте ось тут.
Зняла блискучу кришечку зі слоїчка. Дуже обережно провела пальчиком по поверхні крему.

Марійка зацікавлено подивилася на крем… ніяких бульбашок! «Але ж дівчина не могла збрехати. Вони, мабуть, дуже маленькі». Марійка витягнула
шию, заплющила очі. Відчула легкі дотики до лоба, щік.

– Відчуваєте ніжну прохолоду? – голосом гіпнотизера спитала дівчина.
– Так, – відповіла Марійка (палець дівчини справді був холодним).
– Відчуваєте, як лопаються бульбашки?
– Та-а-ак, – прошепотіла Марійка, наче й справді загіпнотизована.

Жінки, затамувавши подих, удивлялися в Марійчине обличчя. Деякі навіть уже пожалкували, що не зг`одилися на таку приємну процедуру.

Дівчина звернулася до них:
– Подивіться, яка разюча зміна! Бачите?.. Лице стало набагато свіжішим. Шкіра просто сяє зсередини.
Жінки дружно закивали головами.

– Сашко не впізнає! – сплеснула руками Марійчина подруга.
Марійка запишалася.

– А скільки ж коштують ті… бульбашки? – спитала котрась із жінок.
– Ми, жінки, не повинні економити на своїй красі. Хіба ми цього не варті?.. Сьогодні останній день, коли ви можете придбати косметику фірми
«Диво» зі значною знижкою. Цей крем коштує всього… – дівчина назвала ціну у півзарплати.

Марійка з жалем востаннє подивилася на недосяжний слоїчок. Вона почувалася так, начебто її обманули. Та й, мабуть, не тільки вона. Про решту
косметики ніхто й не спитав.

– Так, дівчата… бульбашки бульбашками, а у нас робота стоїть.
Не дивлячись дівчині в очі, неначе завинили перед нею, жінки гуртом вийшли з директорського кабінету.
______________


Марійка не йшла – пливла по вулиці, високо піднявши голову. Ловила на собі зацікавлені погляди. «Даремно пожалкувала грошей. Треба було все
ж таки купити той крем… Але ж ціна-а... Але ж і ефект!» Хтозна, чи жалкувала б вона за тим кремом, якби знала, що жінки роздивлялися нарядну
сукню та зачіску, а чоловіки… як і завжди, вилуплювали очі на «форми». І ніхто з перехожих навіть не здогадувався про «чудодійний» крем.

Марійка зверхньо поглядала на Сашка, що йшов поруч. Йому було байдуже (ну, майже байдуже), у що вбрана Марійка, яка у неї зачіска… Він
кохав її – і цим усе сказано.

У ресторані Марійка вибрала яскраво освітлене місце. Кокетливо поводила очима. Почувалася справжньою леді.

– Марійко… – Сашко від хвилювання охрип. Прокашлявся. Намацав у кишені футлярчик з обручкою… усі приготовлені слова вилетіли з голови. –
Налити тобі ще вина? – спитав він і потягнувся за пляшкою.

У цей час до їхнього столика підійшов чоловік, який мав ну дуже респектабельний вигляд.
– Дозвольте запросити вашу дівчину до танцю?

Сашко від несподіванки розгубився, запитально подивився на Марійку.
Та оцінююче глянула на незнайомця і, зачарована звабливим сяючим поглядом, піднялася. «Усе-таки треба було купити той крем. Він творить
чудеса».

Слово за словом… виявилося, що чоловіка звуть Едуардом, що він приїхав у місто «у справах своєї фірми». Марійка «зачарувала» його, він «ніколи
не зустрічав такої красуні»… Пристрасні нашіптування… ніжні обійми… запах дорогого одеколону… Марійка ледве не втрачала свідомість.

– Це ваш наречений? – спитав він, кивнувши головою на похнюпленого Сашка.
– Ні… – зам’ялася Марійка. – Це… мій товариш… ми просто...
– Тоді я запрошую вас за свій столик. Товариш не образиться?
Марійка, почервонівши, відповіла:
– Ні… Думаю, що ні.
– Я чекатиму, – звабно прошепотів Едуард їй у вушко перед тим, як відвести до засмученого Сашка.

Зашаріла Марійка не могла вимовити ані слова. Покусуючи губи, поглядала з-під лоба на Сашка. Той напружено мовчав.

Тільки почулася музика – Едуард уже стояв біля Марійки. Кинувши винуватий погляд на Сашка, Марійка піднялася. Зустрівшись поглядом з
Едуардом, забула про свого «товариша». Навіть не помітила, коли Сашко вийшов із ресторану.

Сидячи за столом навпроти Едуарда, Марійка не зводила з нього очей.

– Ти добре почуваєшся? – раптом спитав Едуард, витираючи руки серветкою.
– Я почуваюся найщасливішою у світі, – посміхнулася Марійка до нього.
– Я порадив би тобі піти до туалетної кімнати… зачіску поправити.
Марійка розгублено провела рукою по волоссю:
– Щось не так?.. Я зараз…

Марійка подивилася на себе в дзеркало… і обімліла: усе лице – у червоних цяточках. «Ма-а-амо рідна!.. Що це?.. Невже від крему? Оце так кре-е-
ем «чудодійний»!.. Зробив з мене чудо». Умилася скоренько – цяточки не зникли. Вона згадала, як усміхалася Едуарду, уявила, який мала вигляд
при цьому – їй стало соромно. «Хоч би не подумав, що це болячка якась...»

Прикривши лице хусточкою, вернулася до столика. Едуарда не було. Марійка окинула поглядом зал. Присіла на стілець. Чекати Едуарда довелося
довго.

Тільки тоді зрозуміла, що чекає даремно, коли офіціант приніс рахунок. Її наче опустили в ополонку з крижаною водою. Ніяк не могла полічити
гроші: в очах усе розпливалося… Офіціант розуміюче чекав.

Марійка вийшла на вулицю, роздивилася… «Аякже! Буде він тебе чекати!.. Яка я… наївна (щоб не сказати дурна). Треба скоріше додому тікати… не
дай Бог, когось знайомого зустріти!.. Добре, хоч стемніло вже… Що про мене Сашко подумав?.. А що тут можна подумати? Те, що було, – те й
подумав… Він ніколи не простить мені. Тепер хоч на очі не з’являйся».

– Марійко… – на лавочці біля свого під’їзду сидів Сашко.

Марійка, прикривши лице хусточкою, прискорила ходу, майже вбігла у під’їзд. Сашко наздогнав її, узяв за руку:
– Що сталося?.. Він тебе образив?!
– Ні.
– Ану, покажися, – він відвів її руку від лиця. – Що в тебе з лицем?!
– Не знаю.
(Не розповідати ж про «чудодійний» крем.)

– Може, алергія на щось?.. – міркував Сашко вголос. – Іди додому, а я в аптеку збігаю.

Марійка з полегкістю зітхнула, їй стало так хороше, наче й не було цього принизливого вечора. «От тобі й «чудодійний» крем… Якби не він, я б,
мабуть, так і не дізналася, що мій Сашко найкращий у всьому світі… А я ледве його не втратила».

______________________________
*Фото із Інтернета

История cоздания стихотворения:

0

0

Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:

Количество читателей: 249

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 3.

Млечный Путь

Поучительно.Лида.

2021-08-21 20:42:41

Валентина Спицкая Голубниченко

Спасибо, Лида, за позитивный отклик.

2021-08-22 12:48:31

Млечный Путь

2021-08-22 15:04:47

Малашенко Любовь

Мне очень нравится все, что исходит из Вашего пера!

2021-08-21 20:27:15

Валентина Спицкая Голубниченко

Дякую, Любаша, за таку високу оцінку. Із повагою Валентина.

2021-08-22 12:46:16

Малашенко Любовь

2021-08-22 12:48:23

Аразова Марина

Очень понравилось.

2019-06-06 18:58:44

Валентина Спицкая Голубниченко

Спасибо огромное, Марина.

2019-06-07 23:14:05

Аразова Марина

2019-06-07 23:18:01

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.

Регистрация

Рейтинг произведений