UA
|
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Автор: Валентина Спицкая Голубниченко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-06-29 21:37:46
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
А ЩО ЛЮДИ СКАЖУТЬ?
Хто сказав, що коли чекаєш – час довго тягнеться?.. Ага, якраз! Той, хто сказав таке, напевне, не збирався на побачення в сорок років.
Та ще й коли у тебе на марафет усього один день.
Та ще й коли, як навмисне, на лобі вискочив прищик.
Та ще й коли ти навіть забула вже, як себе вести на побаченні.
Та ще й коли...
Матінко моя!.. А хвилини летять...
А може, ну' його, це побачення?! Жила ж якось, і нічого... А якщо це останній шанс?.. Не кожен день зустрінеш такого чоловіка, як Карпо. Можна й
ніколи не зустріти, а от проґавити... Як би це так волосся зачесати, щоб прикрити прищик?..
Попри всі негаразди, сумніви, Галина таки вибралася на побачення. Із піднесено-зніяковілим настроєм, у найкращому своєму вбранні.
Ще здаля вгледіла свого обранця. Стоїть увесь такий урочистий, із букетом!.. Серце у Галини затьохкало, вона соромливо зупинилася. Глянула на
годинник: ще двадцять хвилин! Зарано вибралася, так не годиться: жінка має спізнитися (це вона добре пам’ятала).
Звернула у парк, сіла на лавку і, щасливо посміхаючись, спостерігала за Карпом: ходить сюди-туди перед дверима ресторану... видно, теж
хвилюється.
Раптом Галину охопило почуття незручності. Повернувши голову, побачила жінку, що стояла неподалік і дивилася на неї. Поруч із жінкою
вовтузилося хлопча. Галина пробігла поглядом по огрядній, одягнутій у модні ганчірки незнайомці і байдуже відвернулася. Та все ж той погляд
бентежив Галину: щось у ньому було таке... начебто насмішкувате. Галина, ніби ненароком, ізнов глянула на жінку... дивиться!.. пильно,
безцеремонно.
«Краще б за дитиною наглядала: он, уже майже всі квітки на клумбі позривав. І чого б я оце витріщала баньки?! А може, на мені щось не так?»
Галина обсмикнула спідницю... «Дивиться!..» Галина дістала люстерко... «Зачіска не розтріпана, помада не розґвадзяна...» А незнайомка
продовжувала буравити, як здавалося Галині, нахабним поглядом. «Та ще й посміхається!» Галина подивилася на свої туфлі: чисті, нові... правда,
не дуже модні... та й спідниця – кльош... «Коли я востаннє купляла собі щось новеньке?.. На рукаві кофти – плямка, ледь помітна, та все ж...»
Настрій умить зіпсувався.
«Напевне, вона здогадалася, що я на побачення прийшла. Який сором! Не треба було йти. Сиділа б краще вдома, не ганьбилася».
Жінка нарешті згадала про дитину, відволіклася.
Галина підхопилася з лавки й, ховаючи від людей очі, швиденько попрямувала додому.
«Вирядилася! Страхопудало. Теж мені – дівка на виданні, – картала вона себе. – Добре, що хоч Карпо не побачив. Із сорому згорів би через мене.
От тобі й останній шанс! Нехай уже буде, як є».
– Галинко! – почула радісний голос Карпа.
«Матінко моя!» – збентежилася Галина й прискорила ходу.
Карпо наздогнав її, узяв за руку.
– Ледве не прогледів тебе. Вибач, Галинко, я лише на хвилину заходив у ресторан, столик замовив. Я вже давно чекаю на тебе. Візьми, це тобі, –
він простягнув їй квіти.
– Дякую, Карпе, – зніяковіло промовила Галина.
– То йдемо у ресторан? – заглянув їй у вічі Карпо.
Галина взяла Карпа попід руку... і тут знову побачила жінку з хлопчиком, яка йшла просто до неї. І знову – цей загадковий погляд.
– Галино, ти мене не впізнає'ш?
– Ні, – відповіла Галина, пильніше придивляючись до жінки.
– Ми ж із тобою в одному класі навчалися! Ну... згадала?! А я дивлюся на тебе, дивлюся – упізнаєш чи ні? А це твій чоловік? А у мене ось онук уже
який! А де ти живеш? Може, коли у гості зайду...
«Це ж Нінка! Анітрохи не змінилася, така ж надокучлива, як і була. У неї вже онук... а я завжди хвилююся, що про мене люди говоритимуть. Боюся
зайвий крок ступити. От і сьогодні... надумала собі казна-що. Через якусь Нінку могла Карпа втратити».
Галина притулилася плечем до Карпа, промовила:
– Ви обізналися.
Залишивши розгублену Ніну, вони направилися до ресторану.
Галина мовби вдруге на світ народилася: однині їй байдуже – хто там і як на неї дивиться і що про неї думає.
______________________________
*Фото із Інтернета
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 352
Рецензии
Дякую, Наталко, за відгук. 
| А кто сказал, что этот традиционный набор пожеланий - "Красивейшее поздравление"? |
| Рецензия от: Владимир Роберта 2024-04-27 03:15:01 |
| Помітила, з якою ласкою та ніжністю я читаю цього вірша. Не можу цього пояснити, але яка красива музика лунає в словах. ...ковток цілющої весни... Дякую. |
| Рецензия от: Фео РальФей 2024-04-27 02:15:13 |
| Олеже, дякую за музику твоєї душі. Розумію, що не про "дикий восторг..." Але музичність найболючішого, мене вразила, у твоїх словах. Все ж, як ніжно ти розмовляешь із боллю.... |
| Рецензия от: Фео РальФей 2024-04-27 02:04:22 |
| Люблю рок-музику. Люблю
слухати Фреді Меркурі.
Обожнюю Believer. Людмила Варавко, дякую вам за "тепло душі". Я неадекватна людина, т(...) |
| Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-25 11:58:28 |
| Most Popular Rock Songs
On YouTube 1 Passenger | Let Her Go 3.7B 2 Imagine Dragons – Believer 2.6B 3\4 The Chainsmokers & Coldplay - Something Just(...) |
| Рецензия от: Серж Песецкий 2024-04-23 23:49:15 |