Автор: Ольга Калина
Тема:Стихи о войне
Опубликовано: 2020-02-19 11:48:35
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Володя ( Котвіцький Володимир Вікторович)

Котвіцький Володимир Вікторович


( 29 липня 1994р – 13 травня 2014р)
Вироби Новоград –Волинського району Житомирської області.
Старший солдат, старший навідник 26-ї окремої артилерійської бригади.

Загинув 13 травня 2014 р., поблизу с. Рівного Генічеського району Херсонської області під час
навчань, що мали не меті посилення охорони південної ділянки Державного кордону України,
коли під час пересування підрозділу з однієї позиції на іншу сталася пожежа та вибух в одній з
самохідних гаубиць. Разом із Володимиром загинув мобілізований із запасу сержант Віктор
Олександрович Верещак, ще один військовослужбовець дістав тяжкі опіки.
Наказом МО України № 243 від 22.05.2014 р. нагороджений відзнакою «Знак пошани»
(посмертно).


Десь, із далекого сузір’я
Ясніє зірочка вгорі.
Й кремезний дуб, що на подвір’ї,
Їй поміхається вночі.

Недавно зірка засвітилась –
Душа Володі відійшла,
На небі сяйвом загорілась,
Назавжди прихисток знайшла.

Із неба світить нам щоночі,
Голубить сяйвом рідній дім,
Й матусі виплакані очі
Осушить, й посміхнеться всім.

Тепер він - Ангел-Охоронець
Для їх великої сім’ї,
Своїм братам він – оборонець,
Їх захищатиме усіх.

А дуб міцний стоїть, високий,
У небо тягне небо гілочки.
Він пам’ятає гамір дружний,
Під ним зростали діточки.

Аж шість синів їх у родині,
І люди хвалять їх усіх.
Були всі дружні, дружать й нині,
Володя самий менший з них.

Військові навчання в Херсоні,
На службі строковій він був.
Що почалась війна на Сході,
Не вірив дехто і не чув.

Війна гібридна починалась,
Ми перші втрати понесли.
Володя й Віктор - так вже сталось,
Що перші вбитими були.

Тепер на небі, у сузір’ї,
Сіяє зірочка згори.
А дуб кремезний на подвір’ї
Розправив гілля догори.

История cоздания стихотворения: