Автор: Ольга Калина
Тема:Стихи о войне
Опубликовано: 2022-11-09 13:16:07
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Пожарський Дмитро Павлович

Пожарський Дмитро Павлович

(24.06.1983 р. – 06.10. 2014р.)

Умань, Черкаська область
Дата та місце загибелі: 6 жовтня 2014 р.,
с. Старогнатівка, Тельманівський район, Донецька область.
Звання: Старший солдат.
Посада: Гранатометник відділення охорони.
Підрозділ: 14-й батальйон територіальної оборони «Черкаси».

Вони рушали з полігону,
Військові рухались на схід.
- Коли б заскочити додому,
Щоби провідати своїх.

Обнять Артемка і Діану –
Рідненьких діточок малих,
Дружину вірну і кохану,
І їх поцілувати всіх.

Вже кілька місяців як з дому,
А там попереду війна,
Що всіх чекає – невідомо,
Країною снує біда.

Повз рідне місто, славну Умань,
Колона прокладе свій шлях.
Побачитись..А що тут думать –
З'явилась радість у очах.

Але не сталось, як гадалось..
Так обмаль часу, їм  - пора..
Колона поспішала, мчалась..
«Пробач, кохана, це – війна..»

Ще в слухавці гудки гуділи,
Ірина їхала в таксі,
З сестрою їх колону стріли,
Сестра й дружина -молодці.

Машини гучно зупинилась,
Їм декілька дали хвилин..
З очей жіночих сльози лились,
Не плакав тільки він один.

Він обійняв свою дружину
Сестричку Олю пригорнув,
І щоб утішити Ірину
Сказав: «Чекайте, я вернусь.

Усіх іду я захищати,
В цей час рушаю на Донбас,
Бо діти наші проживати
Щасливо мають в мирний час.»  

Вона ж, стояла і дивилась,
Гули мотори вдалині,
З очей гірка сльоза котилась –
Згущались хмари в висоті.

Вже зовсім скоро чорна звістка
З'явилась пташкою в вікні,
Не стало в неї чоловіка:
Герой загинув на війні.

29.10.2021р.

История cоздания стихотворения: