Автор: Вокисон
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2018-08-31 22:23:25
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Симонове зело (23 травня)

Де сонце сідає, не висне? За нашим селом, є ліс там. Від крайнього куріня йди хоч навмання.
Серед барвистих лук навздогін ледь чутний грюк. Назустріч скрипіння  брички, з конякою суне звично.
Прямують здаля до Гриця- коваля. А куди  людина йде як хворість нападе? Вона ж не залізо, до м’яса ржа
не лізе,  пристрасть вгамувати – не копита підкувати. У день Симона Зілота  жінкам є робота. До схід сонця
мати й доньця, бабця й тітка – за калитку.  З лісових хащей зілля тащать. Дівки йдуть туди з легкої ходи,
прямують баби - базарні нахаби, знахарки старенькі, крокують дрібненько. Зайшовши за дерева,
вдягаються як Єва. Мочать росами ноги босі. Знайдуть рослину, що силою лине, на схід обличчям, моляться
зазвичай. Кладуть хрести на себе й кусти. На захід розвертаються до рослин схиляються. Стара промовляє,
корінці збирає : «Мати Божа, що усе може, землю вибирала, зіллячко саджала, водою поливала, нам на
поміч копала!», Шепоче молодиця : «Травка-травиця, Господь тебе садив, беріг та ростив, християнам
дійсним від хвороб і чародійства!». Батько Миколин покаже де сховані корні цілющі - хрещеним душам.  
П’ятилисник – чаювати,  маслянку – корові дати. Квітки й корні в кожній торбі. Є ромашка (п’ють як пузу
важко), в хату оберіг внести – рвуть цвіт брата і сестри. Череду – від золотухи, як нарив – ведмеже вухо,  
маточник – здоров’я жінки, цінь – купати щоб дитинку, на чиряк кладут підбіль, п’єшь стосильник – хліб та
сіль! Ще у світі білім ранок – заробили на сніданок. Жінки дружньою юрбою принесли у ліс з собою : рибу
запечену, сало,  ряжанку, млинців немало. Ще й вареників із сиром, квас, яєчню….сіли миром. Розлили
горілки кварту  (пирскнути й на зілля варто), з примовлянням розговілись та й додому знарядились. Зірване
у день Зілоту горе відведе й скорботу, що несуть людські хвороби : у пана від здоби, у плугаря з натуги, у
паночки від друга, у козака від чаю, в студента від навчання. Бува, що з’їдає туга, як нашле урок відюга.
Станється завжди в нагоді скарб, добутий на природі. Трави й корінці сушені, ступкою товчені, на горілці
настояні, вірша достойні.

История cоздания стихотворения: