Автор: Вокисон
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-01-31 13:50:23
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Конспекти царя Ірода

***
Коли, мислителю, витратиш ти роки зусиль своїх і побачиш мізерні плоди праці своєї, то ось тобі молитва: «Всевишній,
випробувай мене багатством, гуріями та іншими надлишками! Клянуся, я пройду цей тяжкий шлях, не пожалію жодної частки
тіла і душі моєї. А вже потім, через багато років митарств виснажливих  зрозумію я, що були вони геть марні. Але буде і у цьому
урок свій та втіха моя. Бо іноді треба опуститися до самого дна низьких бажань своїх, щоб потім, після каяття велично
здійматися на собою вчорашнім.

***
Коли, царю, охопить тебе жага чужих земель і святинь не твого народу, коли забажаєш оголосити їх своїми від віку – збери
челядь свою покірну та скажи їй твердо та неухильно, що предки воювали колись за цінності чужі, та вигадай перемоги їм. І
оголоси, що нащадки повторити зможуть на користь тобі. Нехай же голомизі раби твої не дивляться собі під ніс на домівки свої
облущені, худобу свою незавидну та міста свої тужливі. Проте нехай марять військовою славою і награбованим майном чужини.
То ж підуть вони в краї інші та вчинять війну там. І багато загине з них та втратять кінцівки свої або зір свій. Сім’ї ж, загиблих
на чужині, воїнів твоїх отримають милість твою бо треба щось дати їм, осиротілим. І будуть радіти вони грошам і дарункам й
славити тебе. Така доля челяді твоєї - здобути ціною життя свого никчемного – велич та пошану повелителю свому серед інших
царств та народів.

***
Якщо хочеш, царю, на довгі роки сліпої любові народу свого до правителя, здійми порохом у повітря домівки підданих своїх, не
щади тих, хто живе там, будь то хоч старі, хоч молоді; дітей не жалій теж. А звинувать в цьому недругів твоїх. Оголоси, при
цьому, що оберігатимеш відтепер челядь свою від усякого зла. І збагнє недолугий розум їхній, що краще служити одному
господину і обирати одного його, аніж здійматися у повітря після приходу на трон кожного  нового.

***
Не носи, царю, коштовного одягу та прикрас. Нехай деякі вельможи та купці виглядають більш пихато аніж ти, володарю їхній.
То лише щастя, що ти їм дарував поки. Мов жертовний вогонь, що горить, але з часом погасне. Зосередь сили свої на взяття
влади в країні твоїй як ведмідь зазвичай хапає здобич свою. І тоді прийде час, коли наказом твоїм буде віднято у богатого та
передано тобі. А глашатаї роскажуть челяді, що то для них. Також волею твоєю страчені будуть винні та невинні, бідні в
лахмітті й багаті у парчі. А ти, володаре долі іхній, у стоптаних сандаліях та скромній тозі, дивитимешся з вікна фортеці
неприступної  на муки їхні. І тоді пізнаєщ ти насолоду розуму свого нестримного, мов дикий кінь. Безмежність і бескарність волі
царської то є найслаща з насолод.

***
Знай же, царю і володорю й про лихі часи свої. Бо можуть настати вони у країні твоїй по волі Всевишняго або від невдячності
народу твого. Прийде час й набридне їм бути стадом у такого пастуха як ти. Будешь промовляти до них, та не почують тебе.
Накажешь їм грізно та не послухають тебе. Забажаєшь одинацтва серед покоїв твоїх, а челядь оточить тебе. І не буде казати до
тебе  слова смирення й поваги більше. А постаті їхні стануть у той час не покірними, а загрозливими. Тоді відчуєшь ти холод на
спині своїйї, думки твої замегушаться мов кури при вигляді лисиці. І переконаєшься ти, що то не сон твій, коли схоплять вони
тебе грубо і потягнуть на місце, про яке ти не знаєшь. І буде це місце мук твоїх довгих, бо челядь зажадає відплатити тобі за
тривале приниження своє під рукою твоєю. То ж будуть вони рвати тебе і різати тебе, сміючись зловтішно. Відчуєшь ти те, що й
страчені тобою, катовані тобою, загиблі на війні волею твоєю. Марно буде благати їх, бо це буде час їх. І чим закінчиться буря
у царстві твоєму не дізнаєшься ти. Бо посадять тебе не на трон, а на кіл без жалю. Світло померкне в очах твоїх і в розумі
твоєму й стане примарним та прохідним  як і життя твоє.

История cоздания стихотворения: