Автор: Вокисон
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-02-02 10:17:57
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Стрітення (фольклорна замальовка)

В Нових Боровичах  синиця весну кличе, тріщить сорока жене зимну мороку.
Груша в садку спить, поруч сніговик стоїть.
Весні крутить дулі, славить борулі. Та як не крути, зимі доведеться піти.
Скоро вже тепло настане, сніг розтане, ніхто й плакати не стане.
Набридла усім зима-бабця (матері їй трясця).
Стара від сонця шкандибає похмуро, ковтає ожеледь-мікстуру кричить весні «Куди преш, дуро!».
Весна-молодиця, мовчить, спочатку. як годиться.
Суне собі потроху мов та невістка Явдоха, яка своє діло знає, стиха усе до рук прибирає.  
Посвятила жінка у храмі свічі, що народ зве «громничі» бо від блискавки й грому боронять людей й солому.
Кладе хрести іконі, промовля молитви і стороннє:
- Була в мене вередлива свекруха. (В ім’я Отця і Сина і Святого духа). Усе було  тітці немиляще :то кісткою стане у горлі
лящик, то хата не білена, то в городі свині. Чому невістки завжди винні?  Кортило побажати : «Щоб твій язик відсах!» (Отче
наш, що є на небесах»)  Ніяк відьмі не догодиш,  Скаже слово – мов гострий ніж. Зиму всю терпіла я  (Нехай буде воля Твоя). А
потім зігнала з пічки свого Панька, дала йому копняка. Так, мов його опікли вуглі (Як на небі, так і на землі). Смикнула за рідкі
вуса (І не введи нас у спокусу ) Збудували ми за літо нову хату й настало у житті свято. Немов би на спині виросли крила (Бо
Твоє є Царство, і сила ). Зі свекров’ю нині не сварюся, називаю «матуся», як засумує у розлуці, посилаю на поміч онуцю.  
Пошли нам, Боженька сонце у кожне віконце, а на городі дай розсаді тінь. (Амінь).   

История cоздания стихотворения: