Автор: Всеволод
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2020-08-02 11:07:23
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Біннорі

У Британії славній у давні часи
На примхливій хвилястій Біннорі
Між замшілих камінням мурованих стін
Жив король Міцнотілий Уоррен.
Мав він сина та двох уродливиць-дочок.
В замку слуги шептались: „Ти, Джеку, мовчок,
Щоб не згинули голови наші,
Але менша вродливіш за старшу!”

Час прийшов для принцес ласку мужа пізнать…
Давши персня, як вірності вияв,
Серце старшої доньки зумів звоювать
Левень-лицар Безстрашний Уїльям.
Та молодшу сестру він в ожиннику стрів
І волосся злотисте її полюбив.
Давши дівчині квітку лілеї,
Наречену забув задля неї.

Наречена сестру у нещасті винить,
Та в усмішці ховаючи горе,
Зве принцеса сестру: „Подивись, як човни
Тата в пінну впливають Біннорі!”
Вдвох ідуть по стіні, хвиль гойдається тан…
Наречена сестру обіймає за стан
Та кидає у води прозорі
Весносилої річки Біннорі!
Дві служниці почули розпачливий скрик,
Але кожна із них свій припнула язик:
- Звинуватять в брехні – та до ями!
Там, де влада, язик за зубами…

                          2.
У лісі, не раз лиса бачачи хвіст,
Якраз заблукав перехожий арфіст.

Добившись нарешті до берега річки,
Наївшися дикої ягід порічки,
Напившись води (спрага тіло томила),
Побачив у річці утоплене тіло.
- Яка-бо красуня убита водою,
Їй личило бути Артура дочкою! –
Шепоче здивовано бідний арфіст,
Витягує тіло із річки у ліс,
Зрізає на пам’ять волосся злотисте
Про стрічу раптову, про вроду сю чисту.
Утоплену дівчину кладе в ямину,
Ножем та руками накидує глину
Та шепче: „Скоріш! Вже вечірня зоря!”
Закидавши тіло, чита „Псалтиря”
(Його в голові він носив із собою),
Будує плота, ним спливає водою.

                            3.
Поганий із мене, на жаль, куплетист,
Та треба продовжувать. Бідний арфіст,
Блукаючи лісом, в неласку Фортуни
Потрапив: порвав об терновища струни
На арфі. Замовити нові, ачей,
Не було в бідахи в кишені грошей!
Той вихід знайде, кому зле повелося:
З кишені виймає принцеси волосся,
Витягує з пасма тонкі волоски,
Уміло намотує їх на колки
І пробує звук… - О химери Фортуни,
Клянусь, мене зроблять щасливим ці струни! –
Гукає та грати між люди біжить,
Про гру його слава далеко летить,
Бо голос у струн був на диво урочий:
Співав про вагання та радощі ночі,
Про юності крила, про щастя співав,
В простацьких серцях, наче хвиля, гуляв.
Струмком жебонів, заливавсь солов’ями…
Юрба закидала співця таннерами!

                            4.
І ось у кареті везе його грум
По березі річки Біннорі:
- Бажають твою слухать ввечері гру
Король наш великий Уоррен!
Зібралась уся королівська сім’я.
Гравець, уклонившись у бік короля,
Закінчує струни ладнати:
- Королю, вже можу я грати!

                         5.
І струн доторкнувсь. Оспівали злотисті
Найперше кохання, безгрішне та чисте,
Цей трунок – в нім радість змішались та горе…
Почувши ці звуки, здригнувся Уоррен
(Дочка пригадалась йому, що пропала)
Сльозина з очей королівських упала:
- Гей, вікна відкрить! Ми бажаєм, щоб вітер
Пекучії сльози з очей наших витер!

                          6.
Відкрили вікно. Тільки вітер подув,
Лиш струн він замовклої арфи торкнув,
Як та загула, відізвалась луною,
Немовби невидимий Ангел рукою
Торкався до струн та до люду озвавсь…
Ось пісня, що з арфи із болем лилась:

- Тут батько сидить на високім престолі,
Біннорі, о Біннорі,
Тут братик мій Хью, молодий, смаглочолий,
Біннорі, о Біннорі,
Ти, вірний-невірний Уїльяме мій,
Біннорі, о Біннорі,
Твій син, що також міг би бути моїм,
Біннорі, о Біннорі,
Привіт тобі, нянько, зсивіла Елен,
Біннорі, о Біннорі,
І ти, сестро, тут, що втопила мене
У хвилях бурхливих Біннорі!..

История cоздания стихотворения:

на основі англійської казки з такою ж назвою.