Автор: Всеволод
Тема:Детская проза
Опубликовано: 2021-07-14 12:00:14
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Казка про трьох нероб та довговуху трудівницю

       Жив-був один бідняк. Мав жінку, діток,
хатинку з городиком та довговуху тваринку
– із тих, які возять людям лантухи, а
вони замість подяки називають їх
впертими та нерозумними. Так і гукають,
буває:  „Упертий та безмозкий осел! Дурна
ослиця!“
       Якось раненько ішов собі чоловік на
роботу, а тваринка ішла за ним, морквиною
похрумуючи – хазяїн пригостив. На спині
мала мішечок з пряжею – по дорозі
чоловік хотів його знайомому ткачеві
продати. На веранді пишного будинку
лежали троє
багатіїв – з тих, за кого прикажчики, слуги
та наймити працюють. Побачили вони
трудівника з його довговухою помічницею
й
почали з них глузувати. Тваринка
спіткнулася, нероби зареготали.
       А хазяїн погладив помічницю по
довговухій голові й каже:
       - Не дивно, що ти спіткнулася. Кажуть
мудрі люди, що не тільки байдикувати, але
й споглядати чужі лінощі є погана
прикмета. Не дивися на них, дивись на
дорогу!
       Пішли вони собі. А ледарі збурилися: як
посмів бідак про них таке говорити!
Вирішили дочекатися його повернення з
роботи й знову поглузувати з нього ще й
побити.
       У сутінках чоловік повертався додому,
за ним утомлено чапала, поскубуючи
травичку, його довговуха тваринка: вони
удвох на олійниці день відпрацювали.
Нероби якраз кальян курили та вино пили.
       - Гей, ти, - загукав до нього той з трьох
дармоїдів, у кого найбільше шуміло в
голові, - скажи, хотів би жити-веселитися
так, як ми? Хотів би, га? Та не можеш!
       - Та хай мене Небеса так жити боронять!
– відповів працелюб.
       - Це ж чому?

       - Багач день і ніч тільки байдики бив.
       В Аллаха бідак так спочить попросив.
       Добу не трудив ні руки, ні ноги –
       Надвечір нещасний сконав від нудьги! -
       Відповів віршом чоловік і додав: „Це
щира правда, шановні!“

       - Зараз я скажу й покажу тобі усю
правду! – посунув на нього другий нероба.
Але тут довговуха трудівниця заревла на
усеньке горло: „Й-а-а! Й-а-а! Й-а-а!“
       Рев був такий голосний, що наляканий
нахаба відбіг у сторону й загорлав:
       - Та твій осел скажений!
       - Обіцяли сказати правду, а сказали
брехню, шановний, - відповів йому власник
тварини. – По-перше, це не осел, а
ослиця. По-друге, вона не сказилася, а реве
тому, що вітається з вами. Вона завжди
вітається з тими, кого вважає рівними собі
за розумом.
       - Ах ти ж! – кинувся з кулаками третій
дука, але ослиця зрозуміла, що хазяїна
ображають, й штовхнула нападника
головою.
Він бухнувся у калюжу й поліз із багнюки
навкарачки, голосно лаючись. А трудівник
та трудівниця, не дослухаючись до криків
зневажених ними нероб, потюпали собі
додому.

История cоздания стихотворения: