Автор: Анатолий Загравенко
Тема:Гражданская лирика
Опубликовано: 2017-11-26 09:42:12
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Своє

Своє

(Сонет)

Коли останки лицарів своїх,
Вкраїно, ти збереш під отче небо,
аби повіки не було потреби
на відстані вшановувати їх?

Їм також стане вищою з утіх
відчутися нарешті вдома в себе,
пірнувши в знані глинозем та щебінь,
де рідна мова і дитячий сміх.

Своє на те й своє, а не чуже,
що все воно із ранніх років знане,
безмірно дороге, таке кохане,
гуде, лящить, витьохкує, ірже.

Це душу й вічний дух приємно ранить
на Батьківщині чи за рубежем.




–––––––––––––

© Анатолій Загравенко.

История cоздания стихотворения: