Автор: Борис Байков
Тема:Шуточные стихи
Опубликовано: 2016-09-05 07:35:38
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

снігова історія

СНІГОВА ІСТОРІЯ

Яка радість! Скільки сміху!
Навалило ж повно снігу!
Гей збирайся дітвора!
Ліпить бабу вже пора!

Вийде в нас вона красуня,
Замість носа моркву всунем.
Ніс бо ж є, де взяти очі?
Щоб були чорніше ночі?

-Знаю, знаю що робить! –
З вікна Галочка кричить. –
В мене є взуттєва паста,
Пофарбуєм сніг - і “баста”!

-Гай-гай-гай! Ура! Ура! –
Гомоніла дітвора.
Дружно взялись до роботи
Малювати очі й рота.

Вже помалу час минає,
Та очей чомусь немає.
Хоч митці не ледарюють,
Пасту жмуть та сніг фарбують.

Вже обличчя в баби стало,
Мов зіпсоване те сало:
Все у чорних смугах, плямах,
Там, де ж очі - темні ями.

Час іде, вже дню кінець,
І урвавсь у ній терпець:
Не до смаку їй знущання,
І безглузде плюндрування!

Раптом в бабі все здригнулось,
Сніжна купа ворухнулась,
І відкрилось діткам диво:
Бабка враз заговорила:

- Дорогі мої онуки!
Годі вам бруднити руки!
Бачу, що з очима скрута!
Не бере мене "отрута"!

Краще швидше обтрусіться,
Й принесіть сюди водиці.
Ну а далі хто з вас знає,
Чому одяг не спадає?

- Звісно це! Відомо всім, -
Пропищав малий Максим, -
Він тому і не спадає,
Мати ж добре защібає.

- Ха-ха-ха! Як смішно всім!
Ну і дивний ж цей Максим!
В самого штанці спадають,
Наче ґудзиків немає!

Тільки ж слово пролунало,
Як всі хором загукали:
- Ґудзик! Ґудзик! - ось відгадка,
Баби нашої загадка!

- Що ж то далі нам робити?
Чим їй очі затулити?
Баба вже, мабуть,голодна,
Й більш підказувать не згодна.

- Та ж не все ще ми зробили, -
Каже дівчина Таміла, -
Наша баба наказала,
Щоб води несли чимало!

Й за хвилину, чи за дві
Вже вода була в відрі.
А крім того (це вже ясно),
Чорних ґудзиків припасли.

Та ще хлопчики й дівчатка
Принесли совки й лопатки.
І почалася робота.
Тільки пара йшла із рота!

Ґудзик вмить встромивсь глибоко
Там, де має бути око.
Й хтось лопаткою поривсь.
Ось вже в баби й рот “розкривсь!”

Одним словом - мурували,
Рили, били, поливали.
Як з водичкою скінчили,
Не було вже в ніжках сили.

Ще й мороз за ніс хапав,
Й темний вечір наставав,
Й довелось таки потому
Кликать діточок додому.

А наступним білим ранком
Після смачного в сніданку,
Знов почулось у дворі:
-Гей! Виходьте, трударі!

І зібралась вся команда:
Петрик, Галочка і Ванда,
Ще й Івась, Таміла й Ната
Бабу сніжну прибирати.

Та була вона вже чиста,
І світилась, мов намисто.
В кожнім оці - барва ночі,
Отже, справді - гарні очі!

Причепурена водичкою,
Навіть ззаду дві косички
За ніч виросли на ній,
Мов у казці сніговій.

Ще й одягнена непросто,
Ґудзиків, напевно, вдосталь.
А спідниця - крига біла,
Теж, мабуть, вода “зробила”.

І радіють Петрик й Вася,
Що робота їм вдалася.
А Галиночка та Ната
Навіть взялись танцювати.

Гей! Дивися вся округо!
Ось яка у нас "подруга"!
Будем ми навкруг гуляти
І всю зиму доглядати.

История cоздания стихотворения: