Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
Автор: Анатолий Уминский
Тема:Переводы
Опубликовано: 2018-04-12 14:24:36
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Зламала ... А прыкончыць не змагло
Жыццё маё ... Ці можа не схацела ...
І хоць не можа стаці на крыло
Душа мая, аддзелена ад цела -
Мой новы дзень - не ясна і ні цень ...
Ўсё роўна нада мной не мае ўлады ...
Жыву ў палоне бачанняў штодзень,
Як і раней, змагаўшыся за праўду ...
Ў якіх я быў сабою ... Без брахні ...
Ў якіх любіў вяртацца я дадому ...
Цяпер інакш ... Палае ўсё ў агні:
І толькі тлею, супярэчу тОму ...
Перагарэў, марнуючы жыццё,
Заблытаўся - прачнуўся у імгненне...
І зразумеў: няма звароту - ўсё,
Ў той свет, дзе жыў ... Такое вось імкненне ...
Зламала ... Толькі я яшчэ жывы ...
Навошта, але ўсякае бывае ...
Сустрэнемся у жудасным баі
З мінулым, што ніяк не адпускае ...
Вярнуся - са шчытом ці на шчыце ...
А смерць, бы покліч - па новай распачаць
І ў будучым жыцці, што да мяне ідзе -
Не здацца ...Не баяцца ...Не змаўчаць ...
Прайду яшчэ я па сваіх сцяжках
І будзе вецер у маіх вятрылах ...
Заззяе неба у маіх вачах,
А рук замест - мае ускрэснуць крылы ...
Ўсяму ёсць шанц - і шчасцю, і журбе ...
Няхай мінулае, бы снег на скроні,
Няхай зламала, ўсё ж вядома мне,
Пачатак будучага, гэта сёння ...
* * * 12.04.2018 г.
Оригинал читать здесь:
ЩЕ БУДЕ ВІТЕР
Зламало… Та добити не змогло
Життя моє… Чи може не схотіло…
І хоч не може стати на крило
Душа моя, відірвана від тіла -
Мій день новИй – не світло і не тінь…
Та наді мною він не має влади…
Живу в полоні всіх своїх видінь,
В яких я жив, виборюючи правду…
В яких я був собою… Без брехні…
В яких любив вертатися додому…
Тепер інакше… Все тепер в вогні:
Лиш тлію, переборюючи втому...
Перегорів, марнуючи життя,
Заплутався в липкому павутинні…
Та зрозумів: немає вороття
В той світ, де жив… В загублені видіння…
Зламало… Тільки я іще живий…
Хотів-би знать навіщо, та не знаю…
Десь має бути мій останній бій
З минулим, що ніяк не відпускає…
А далі – зі щитом чи на щиті,
Але кінець – лиш привід щось почати…
І далі, у майбутньому житті
Не здатись…Не боятись… Не змовчати…
Я ще пройду по всіх своїх стежках,
Ще буде вітер у моїх вітрилах…
Ще буде небо у моїх очах,
А замість рук – мої воскреслі крила…
Всьому є сенс - і щастю, і жалю...
Нехай минуле вкрило снігом скроні,
Нехай зламало - я не відступлю!
Майбутнє починається сьогодні…
Вадим Барченко.
История cоздания стихотворения:
Прекрасное стихотворение! Браво, Сергей! Новых Вам творческих удач! |
Рецензия от: Сергей Андрейченко 2024-04-23 09:22:49 |
Крик души. |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-23 08:37:36 |
Замечательное светлое стихотворение! |
Рецензия от: Азинелло 2024-04-23 02:30:35 |
Мне любая музыка нравится если это музыка, а не какафония. (...) |
Рецензия от: Мишигас 2024-04-22 10:30:06 |
У одних голова на
двери, И ученье про мертвого плотника Разжигает страсти внутри, Не понять им простого работника, Восхищённого с фузом гитарой...(...) |
Рецензия от: Атеист 2024-04-17 22:27:42 |