Автор: не просто скрипка
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2016-09-18 19:15:37
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

СТАРІСТЬ

Скуйовджена трава засохла на обніжку,
Петрів батіг тримавсь і вперто голубів.
Вона сиділа край вікна й читала книжку,
Ізрідка… шепіт поривавсь з її губів.

Між голих віт висвистував холодний вітер,
Хапався за один-однісінький листок.
Зарання смеркло, вже й не розібрати літер,
І холод пробирає геть-бо до кісток.

Звелася і пішла поволечки до печі
Холодної, бо хто ж, старій, дрівець приніс.
Здригалися у темряву худенькі плечі,
Чи то від холоду, чи начеб… прикрих сліз.

А пам'ять дошкуляє, мов те пекло літнє,
Як в гості ходить: від розради до сльози.
Було в житті кохання перше і посліднє,
Завіти партії і завжди образи’.

_______________

Десь вітер скиглить, попід вікна сновигає,
Без керосину знидів і примеркнув ґніт.
Та байдуже, вона куфайку надягає,
Востаннє би покласти руку на граніт.

Відчула серцем, смерть ще підступила ближче,
Тож нині вість належно сприйняла стара.
Синів не вберегла, пішла на кладовище
Сказати, що з’єднатися прийшла пора.

Душею прихилилась кожного горбочка,
Котилася гірка сльозина з-під повік….

Стареньку дома зачекалась рідна дочка,
Забрати маму в місто доживати вік.

История cоздания стихотворения: