Автор: Володимир Бабич
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2016-08-18 09:54:16
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Мати

Стоїть старенька мати
Біля хати,
Вся посивіла від великої журби…
Вона би мала онуків доглядати,
Але чекає сина із війни…

А чи могла вона коли гадати,
Що знов побачить – по її землі,
Мов в сорок першому,
Повзтимуть окупанти,
Тоді ж, бач – німці, а тепер свої…

Хто б міг подумать,
Що лишивши віру,
Оці «брати» та й нападуть з спини…
Потім захоплять й будуть катувати
ЇЇ дитя єдине, плоть і кров її!

Стоїть старенька, і не розуміє,
Що стало з людьми, Господи єси!
Де разом жили,
Разом же і їли,
Разом і думали, з надією в гурті…

Та нині ж, Боже!
Що вже там казати!
Ті, кому вірила, немов сама собі,
Схопили сина, й нумо катувати,
Бо той пішов, щоб захистить її…

Стоїть старенька мати
Коло хати,
Вся посивіла, від великої журби,
Вона б же ж мала онуків доглядати…
Та все немає сина із війни…

История cоздания стихотворения:

Захоплення в полон останніх Кіборгів у Донецьку