Автор: ГдеКиев
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-10-05 11:15:34
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Запам’ятай мене таким…
1
Невже та відстань невблаганна
і справді розділила нас?
Ти не сестра і не кохана.
Але ходу притишив час,
твою помітивши відсутність...
Я хочу осягнути сутність
усіх необережних слів.
І все, що буде... буде потім.
Аби не запізнився потяг
на ті безмежні п’ять хвилин.
А насолода і полин –
вони в житті звичайно поруч.
Та за плечем твоїм праворуч
є охоронець мовчазний.
Я трохи заздрю тому пану...
Ти не сестра і не кохана –
лише промінчик золотий.
Як зберегти ту крихту світла?
В моїм житті сторінка світла.
В долонях кришаться роки –
Господь гортає сторінки.
2
Запам’ятай мене таким,
таким усміхнено-щасливим,
як сніг, спокійним і легким,
як вітер-шибеник, бурхливим.
Щоб не накликати біду,
давай послухаємо тишу.
Я все одно колись піду,
щемливу згадку не залишу.
Коли настане те «колись»?
Чи варто нам його чекати?
І каже Бог: «Не помились!».
А я не смію нарікати...
Я знову хочу бути сам –
не оминути цю принаду –
і довіряти голосам
дощу безсонного і саду.
І вже не клич мене назад:
я – випадковий подорожній...
Але без тебе дивний сад –
чужий, занедбаний, порожній.
Зіркові висохнуть моря,
і вийде ранок на подвір’я...
Ти знаєш, дівчинко моя,
як вберегтися від зневір’я?
Хмаринки суму на щоці.
Ковток таємності жаданий...
Проста прикраса на руці –
то, слава Богу, не кайдани.
Помітний ледве ланцюжок
хай не обтяжує зап’ястя...
З усіх покинутих стежок
лише одна веде до щастя.
* * *
Ліні Костенко
На папері жодного рядка,
тільки присмак осені в повітрі...
Я мовчу. Бо є одна така
фарба в листопадовій палітрі,
що ії одразу впізнаю
і німію. І не маю хисту
змалювати в сонячнім гаю
всю оту красу багрянолисту.
Ні жалю, ні прикрості думок,
і такий в душі панує спокій!
Чуєш, невимовності струмок
ще бринить в прозорості високій...
Дійти до Замку
Олександрі Скорук
1
Розкажи мені, львівська тишо,
як там зараз вулиця Піша?
Ходять ангели нею, темною…
Переймаюсь тією темою.
Часу музика павутинна.
Засинає чужа дитина –
хай не плаче і не хворіє.
А про що її мати мріє?
«Любий Господе мій! – молюся, –
хай не плаче і ця матуся!
Що для неї зробити можу?..»
Я благаю про Ласку Божу,
бо щасливої долі гідна
та душа і чужа, і рідна.
2
Замружиш очі – промайнуть картинки –
щоразу повертаєшся сюди.
Хвилини – чепурні бенедиктинки
тлумяться, не вкорочують ходи.
Розтане сум, проллється ностальгія,
дзвенітиме у плетиві судин.
Виблискує світанку панагія,
камінчик обіцяючи один
згубити випадково і зненацька –
можливо, того й не відчує брук.
Дійти до Замку – забавка юнацька,
там янгол сновигає, а не крук.
Спи досхочу, помешкання наріжне,
допоки час видзьобує слова.
Озвися, пригорни, Маріє сніжна,
Маріє заметільна, дощова.
История cоздания стихотворения:
Дуже вміло відтворені почуття та образи. Гарний стиль та рітмика. Фортуни та оптимізму! |
Рецензия от: Азинелло 2024-03-29 01:44:52 |
Это стихотворение написано очень заботливой и сильной мамой, звучит, как молитва, в ярких лучах добра и надежды, а какая энергетика! Спасибо, Людмила! С уважением! |
Рецензия от: Михаэль Шон 2024-03-28 23:31:35 |
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами... |
Рецензия от: Ирина Венжега 2024-03-28 21:35:44 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |