Автор: Алла Пахарь
Тема:Проза о любви
Опубликовано: 2023-11-03 22:58:19
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Білий конверт, підписаний вручну (проза)

Ранок. Неділя. Трохи зимно.
Свіжість торкається ніг, що визирають з-під теплого халату, змушує їх підбиратись. Але настрій несподівано замріяний і легкий.
Щось сталось вчора?
Мружачись від несподіваного сонячного промінчика, дивлюсь у вікно на білий дитячий майданчик і розумію: так, сталась зима.
Вона підкралась несподівано, бо ще вчора, повертаючись з «корпоративу», я її не помітила. Хіба що трохи вона подихала в
шию посеред темної вулиці.
Ковток свіжого повітря серед всіх думок, різкого волання сирен вдень і відключення світла ввечері.
Ковток свіжого повітря – несподівано затишний формат святкування на роботі при свічках.
Чай з термоса. Тістечка. Свічки. Холодне вино маленькими ковтками. Незвично теплі тости, наче ми стали всі ріднішими за
місяць.
А ще… Ось воно. Тепла рука. Легкі невагомі доторки – і раптом долоня накриває мою, щоб зігріти. А це ж вперше так. Крім
швидких поглядів (моїх чи його?), щоб колеги не помітили, нічого не було. Між нами. Нічого начебто не було.
За вечір я грілась від усього. Дружньої атмосфери. Світла і чаю. Теплої долоні, від якої я не забрала руки. Бо зігріло до самого
серця.
А потім та сама незатишна вулиця і… Так, щось він мені простягнув, коли провів до таксі. Я сховала в карман, не дивлячись.
Тепер сиджу перед вікном. Сніг невпинно прикрашає місто, а я дивлюсь на конверт. Білий конверт, підписаний вручну. На
ньому лише моє ім’я.
Я розтягую цю мить, бо серцю солодко і боязко.
Нарешті рішуче видихаю і беру конверт. Дістаю одну-єдину записку в ньому. Швидкий погляд – і в тиші лунає телефонний
дзвінок. Вимогливо і рвучко, як моя душа.
Натиснувши кнопку, видихаю в ефір:
"І я тебе..."

История cоздания стихотворения:

Марафон коротких оповідань з Таїс Золотковською. День 1.
P.S. Перший досвід, прошу поставитись із розумінням.