Автор: Валентина Дрегваль
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2019-03-15 23:45:02
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Дивне місто...

Дивне місто. Старе, мов час.
І таке сторожке й шляхетне.
Не впускає у себе враз
І якийсь незнайомий трепет

Будить в серці. Я знов і знов
Поринаю в його глибини
Й відчуваю, аж стигне кров,
Що стороння я тут людина.

Мов селянка в бучний палац
Крадькома зазирнула. Власне,
Я не вмію знайти баланс
З цим химерним й таким прекрасним

Древнім містом. Сную, як тінь,
В лабіринтах вузеньких вулиць
Серед сотень примар-видінь
І сучасних, й давно минулих.

Тут реальність вони, - не я.
Кам'яниці старезні й вежі
Ніби знають їх на ім'я.
І ця відстань така безмежна,

Що несила здолать її,
Влитись в ритми, вписатись в рими.
Тут і мрії, й страхи свої.
Тільки я, мов чужа, між ними...

История cоздания стихотворения: