Автор: Валентина Дрегваль
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2023-07-31 11:17:02
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Спомин

У нашому лісі суниці траплялися зрідка.
Солодка й принадна дитинства мого дивина.
На тихих узліссях, де часто гуляли ми з дідом,
На березі річки сліди залишила війна
Та давня, далека. І, власне, було то єдине,
Що нам, ще малечі, про неї розказував дід.
Ті шрами окопів... Земля ж бо ні в чому не винна!
А нівечать рани її що тепер, що тоді.
Чомусь пригадалось. Уже я свій край не впізнаю,
Мій спалений вирій дитячих наївних надій...
Там, мабуть, і лісу живого сьогодні немає,
Недогарки в небо встромляють цурпалки худі,
Мов спалені руки, завмерлі в молитві останній,
Ніким не почутій. Під ними зелена трава
Крізь попіл й уламки поволі уже проростає.
Земля хоч і зранена тяжко, а все ще жива!
Ще прагне зростити! Розквітнути знову і знову!
Ніщо не спроможне назавжди спинити життя.
Це ж, може, і проліски десь засиніють весною...
Ох, як їх багато цвіло на галявинах там...

История cоздания стихотворения: