Автор: грустный барабанщик
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2022-05-08 03:46:33
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

поруч

ти стоїш поруч, а я не знаю навіть, чи дихаю, чи завмерла чекаючи команди
"вдихни"
ковток кисню відразу по артеріях, розносить життя і тривогу
серце через недовгий голод активніше відпрацьовує свою роботу - хто
завмирає, а хто підтримує життя
я впевнена, якби воно мало змогу, то, мабуть, гучнішої лайки вже б ніколи й
ні від кого б не почула.. то, мабуть, добре?
мої руки тремтять, ніби їх б'є озноб, що, напевне, не дивно, враховуючи, що
три чверті року вони постійно холодні, а дві чверті ще й раптово синіють чи
навіть покриваються фіолетовими плямками..
ти знав, що по кольору моїх рук можна дізнатись чи я змерзла?
але, мабуть, у світі є набагато цікавіші речі, ніж моя анатомія і реакції мого
організму..
ти просто дивишся мені в очі, а враження, ніби всередині мене якийсь
майстер кийком розбив більярдні кулі, і вони з шаленою швидкістю б'ються
об мою оболонку, роблячи мені мерево всередині.. хіба бува у погляду така
сила? чи то вже щось потойбічне? чи може погляд так пропалювати шкіру?
чи може бути настільки нестерпним, що я не можу витримати його і
відводжу очі, ніби від прямого сонячного світла?
я відводжу очі, але крадькома мій погляд ковзає по щоці, тече за контуром
лиця, стікає по гладенькій шкірі шиї.. хочу торкнутись
кінчиками пальців і відчути м'якість, зловити маленьку реакцію на мої
холодні доторки, на мить торкнутись і з залишеним холодом лишити тобі
частинку себе
ти знаєш, що лише мої кінцівки холодні? всередині мене стихія, вирує
вулкан, землетрус, усі урагани на світі кромсають моє тіло - його кидає, то в
холод, то в жар, терморегуляція організму здалася, і це ще один привід тебе
не торкатись, соромитись..
та тобі не цікаво..
чому ти досі дивишся? усі мої метання не мають відображення у мене на
лиці, бо ти б тоді гортаючи мене як книгу знав би все на світі та точно знав
би, що я з'їхала з глузду.. та ти все стоїш і ніби чекаєш чогось.. від мене?
ніби шукаєш своїм поглядом моїх очей, ніби чекаєш, що ось мої крижинки-
пальці торкнуться оксамиту твоєї шкіри..
здаюсь
один крок і дивлюсь в очі.. чому зазвичай тонуть у синіх очах? мені вдалося
утопитись у очах кольору коли, прохолодного напою і зверху з льодом, чого
такі крижинні твої очі?. і чи тобі відомо, що я зовсім-зовсім не вмію
плавати? чи ти готував рятувальний круг?
твої руки змикаються довкола мого стану і ти тягнеш мене до себе
твої руки гарячі, вони обпікають не гірше, ніж твій погляд миті тому
і я лиш дивом залишаюсь без опіків, розуміючи, що круг ти все ж готував
у неясному трансі, на пробу, лише вказівним торкаюсь шиї, веду лінію від
точки за вухом до ключиці
слідком ловлю твій погляд, десь на рівні чола твій надто різкий ледь
помітний видих
тягнуся руками до твоєї шиї і тягну до себе, і ніби з полегшенням ти
піддаєшся на мої маніпуляції згрібаючи мене у свої лещата міцніше
відчуваю як ти вдихаєш запах мого волосся, трохи в паніці згадую, який
запах має мій шампунь
а потім ніби шостим чи восьмим відчуттям розумію, що ти видихнув і
прикрив очі.. ти нервував
за колючим льодом твоїх очей ховався тугий клубок нервів, непевності й
страху
тепер я ясно бачу, ніби ці знання ти мені передаєш через обійми.. якщо це
так, я боюсь того, що я тобі передаю по цьому химерному зв'язку
моя рука віднявши частину тепла твого тіла обережно повзе вгору по шиї,
трохи куйовдячи твоє волосся
завжди мріяла це зробити
ти мій
тільки раптово розплющивши очі, розумію наскільки сильно занурилась у
цей стан.. ти досі поруч, не сон, не примара
ти досі поруч і стоїш навпроти, досі маринуєш мене в крижаному морі коли
на відстані в один крок
тепер не відвожу очі - не знаю чи ти міг бачити моє хвилинне затьмарення,
але тепер я точно знаю що хочу, щоб ти в них бачив
"ти мій"  - ніби наказом
.. і ти робиш крок уперед

История cоздания стихотворения:

03:32
08.05.22
вперше публікую прозу
за час війни я розучилась жити і відчувати, цей уривок - моя спроба знову
навчитися щось відчувати